Вчорашній ранок приголомшив звісткою: у Чернігові опечатали Спасо-Преображенський і Троїцький собори, а також Успенський храм у Єлецькому жіночому монастирі.
Коли ці святині знову будуть відкриті для вірян? Чи будуть вони колись доступні? І що взагалі відбувається?
Розповідають секретар Чернігівської єпархії, в.о. настоятеля Троїцького кафедрального собору протоієрей Ігор Підан та протоієрей Георгій Лобанов.
Протоієрей Ігор Підан: «Заповідник не має права нас виселяти»
5 жовтня о 6:00 ранку представники заповіднику «Чернігів Стародавній» з невідомими, які були в камуфляжі та зі зброєю (ці люди не мали упізнавальних нашивок), зайшли на територію Троїцького собору, Спасо-Преображенського собору та Єлецького жіночого монастиря. Залишили всюди свої замки, а наші замки на дверях навіть залили клеєм. Документів у них не було.
Потім приїхала комісія з Міністерства культури з перевірки стану збереження культурних цінностей. Вони зайшли у Спаський собор, провели ревізію, роздивилися — і знову його зачинили, нібито на час, поки буде проводитися інспекція стану культурних пам’яток.
А справа у нас взагалі така. Ми подали до суду позови, аби нам продовжили термін користування цими спорудами (їх балансоутримувачем є заповідник «Чернігів Стародавній»). На сьогодні відкрито три таких справи, аби відповідний договір продовжили до 2025-2026 років.
Також ми подали позови, аби нас не виселяли з цих приміщень. У суді нам у забезпеченні цих позовів відмовили, але зазначили важливе: балансоутримувач не має права виселити тих, хто користується приміщеннями, без відповідного рішення суду. Такого рішення суду немає. Тобто заповідник не має права нас виселяти.
Так, термін дії договору, згідно з яким наша Церква займала ті приміщення, закінчився 2021 року. Але за той час з боку Заповідника жодних письмових заперечень тому, щоб ми й надалі користувалися спорудами, не виникало. Аж як на початку цього року, спираючись на сумнозвісне рішення комісії ДЕСС, нас попросили виселитися — у той самий термін, до речі, в який УПЦ мала з’їхати з Києво-Печерської лаври.
А два дні тому мені принесли листа, яким повідомили: було призначено повноважних представників Заповідника, ми маємо передати їм усі споруди. Я зазначив, що прийняти ці листи не можу: це мають робити правлячі чи вікарні єпископи. І вони пішли. А от сьогодні зранку повернулися.
* * *
Оскільки в судовому порядку ми з Заповідником питання ще не вирішили, життя у Троїцькому, Спаському соборах та Єлецькому монастирі до сьогодні продовжувалося як завжди. Усі були на місці. У тому ж Троїцькому соборі працює приблизно 30-40 людей, студентів також близько сорока. В Єлецькому — монахині, серед яких чимало лежачих, вони не можуть самостійно пересуватися. Є матушки в дуже поважному віці, яким немає більше куди йти.
Станом на зараз вони залишаються у своїх келіях: комісія опломбувала тільки храми, підсобні приміщення ніхто не чіпав. На територію Троїцького монастирського комплексу також можна зайти, але потрапити до храму неможливо. Нам сказали, що комісія тепер буде приїжджати, проводити свої дослідження: певно, вимірювати вологість, перевіряти стан фарби і все таке інше. Щоб їм не заважали, вони зачиняють храми.
Але комісія, ще нічого не дослідивши, вже робить висновки. Наприклад, їх представниця на ім‘я Мар’яна озвучила на телекамери, що Спаський собор нібито повністю запущений і в дуже поганому стані. Але і там, і в Троїцькому комплексі, коли в 1988 році держава повертала Церкві храми, громада прийняла суцільні руїни! Там не було нормальних приміщень. Усе відновлювали коштом громади.
Отже, тепер ми якийсь час звершуватимемо богослужіння у Введенському храмі поруч. У Єлецькому монастирі діє Петропавлівський теплий храм, зимовий. А в Спаському соборі залишили відкритою лише хрестильню. Там взагалі нема де служити. Громаду викинули на вулицю.
Приблизно від сьомої ранку люди стояли під воротами тоді ще зачиненого Троїцького комплексу, молилися просто неба, бо переживали — причому не стільки за сам храм, скільки за святині. Бо, як усі знають, в Троїцькому соборі почивають нетлінні мощі святителя Феодосія Чернігівського, який є покровителем нашого міста. Навіть коли навколо Чернігова у минулому році точилися активні бойові дії, люди з усього міста приїжджали сюди помолитися, щоб святитель Феодосій захистив кожну родину в нашому місті. Станом на зараз його мощі так і знаходяться у зачиненому соборі. Нам дали винести звідти лише найнеобхідніші для богослужіння речі.
Безпосередньо під час надання правової допомоги адвокату єпархії дали повістку й забрали до ТЦК.
Настоятель Свято-Миколаївського храму в селі Киїнка Чернігівської області протоієрей Георгій Лобанов (пережив із родиною облогу Чернігова):
28 лютого минулого року одразу після початку війни російські війська намагалися пройти до Чернігова; наші захисники їх не пустили, тож вони обстріляли нашу Киїнку — селище у передмісті. Там було розбомблено дуже багато хат, люди ночували просто неба.
Наступного дня, коли я про це дізнався, вирішив щось робити. Отець Ігор Підан, секретар єпархії, взяв благословіння владики й ми почали відвозити людей до Троїцького собору. Люди відтоді переховувалися безпосередньо там, а також у студентських келіях, а ще в підвалах. Лише 29 лютого ми привезли до Троїцького собору близько 80 вірян. (За свідченням протоієрея Ігоря Підана, загалом Троїцький храм прийняв майже 650 осіб; ще близько двомстам дав притулок Єлецький монастир. — Прим. Ред.)
Приходили й ті, хто живе поруч, бо звичайні «хрущовки» та багатоповерхівки, розташовані навкруги, не пристосовані під бомбосховища. А найближчі укриття знаходилися далеко.
Троїцький собор також був під обстрілами; уламками снаряду посічено його вівтарну частину. На територію Троїцького комплексу прилітало чимало снарядів, а люди в цей час там молилися.
Тобто історія повторилася: бабуся моєї дружини, Надія Пекур, розповідала, як у часи Другої світової війни вони ховалися у цьому ж храмі під час бомбардувань — і молилися. І в них тоді склалося враження, що снаряди, які розбомбили усі будівлі поруч, не пошкодили Троїцького собору: вибухали поруч із храмом, над ним, а на дах собору хіба що уламки падали.
Коли бабуся це розповідала, я навіть уявити не міг, що таке може повторитися.
Наша Церква під час усіх цих випробувань проявила себе як така, що дійсно піклується про свій народ. Тут жили та переховувалися люди, їх забезпечували всім необхідним. Вони не спали на холодній підлозі: їм надавали матраци та постіль. Були тут і баптисти, й католики, й атеїсти — усіх приймали, без розбору, бо люди потребували допомоги.
В Успенському соборі Єлецького монастиря — так само. Я туди також відвозив людей і все бачив. Усіх годували. Електроенергії, опалення не було, тому готували їжу на газу і грілися також газом. Через це було чимало витрат. Коли закінчилася блокада, вже влітку, монастирю повідомили: у вас просто неймовірна заборгованість.
Звичайно, коштів покрити це все не було, й виникла загроза, що монастирю відріжуть комунікації. Тоді ігуменя сказала, що потрібно молитися. Всі зібралися, і в той самий день, поки звучала молитва монахинь, зателефонував якийсь чоловік, запитав, що потрібно монастирю. Йому пояснили про ситуацію з заборгованістю, і він сказав, що сплатить усі квитанції. От так людина, просто в чудесний спосіб, завдяки Божому Промислу, допомогла монастирю.
В Єлецький монастир, до речі, теж були прильоти: монастирська стіна пошкоджена уламками. Тобто люди і там реально були під загрозою, та, не дивлячись на це, допомагали.
* * *
Переховувалися чернігівці і в інших храмах нашої Церкви. Наприклад, у храмі в ім’я святителя Феодосія Чернігівського. Це околиця міста, і туди заходили російські війська. Храм розстрілювали з танку, просто прямою наводкою. Абсолютним чудом людям, які були в підвалі храму, вдалося звідти втекти…
Переховувалися і в храмі Усіх Чернігівських святих: він двоповерховий, і перший поверх має серйозне, товсте бетонне перекриття. Приймав людей Свято-Микільський храм, і храм в ім’я 2000-ліття Різдва Христового: його настоятель вдома мав генератор і колонку, тож багато людей приходили до нього навіть просто по воду, бо більше її ніде не було.
Тобто наша Церква весь цей час абсолютно в усіх чернігівських храмах була разом з людьми та допомагала.
І Христос, і апостоли роздавали все, що мали, щоб допомогти тим, хто цього потребує. В блокаду, коли проїхати до міста було дуже складно, коли волонтери потрапляли під обстріли, коли привезти навіть якісь прості продукти було реальною проблемою — Церква допомагала. Той самий Троїцький собор віддав людям усе, що було (там зберігалися запаси продуктів, які закуплялися для студентів, але все пішло людям).
Можна провести паралель з преподобним Йосифом Волоцьким: коли трапився голод на території, де був його монастир, то весь хліб обителі він віддав місцевим жителям. А коли той хліб з’їли, він віддав зерно з монастирських зерносховищ. А коли люди й те з’їли, він наказав взяти золото в скарбниці монастиря, поїхати в сусідню область, придбати ще зерна й нагодувати людей. Далі він сказав взяти в борг. І в монастирі набрали чимало боргів, але людей годували. А як діяти далі, було взагалі невідомо. Дякувати Богові, місцевий князь дізнався про ці проблеми, всіх нагодував, сплатив за монастир борги.
* * *
З правого боку Троїцького собору в Чернігові висить жовто-блакитний прапор, а на ньому напис, який зробили для монастиря наші військові. Це вдячність за допомогу: адже допомагали й їм — купляли автомобілі, одяг і все необхідне.
Усі звинувачення в тому, що ми нібито посібники країни-агресора — безпідставні. Під час тяжких бойових дій, складної воєнної ситуації хтось хоче показати перемогу над Церквою?! Над старенькими жінками в монастирі? Над тими людьми, які намагаються підтримувати існування Церкви, яка, в свою чергу, допомагає людям?!
Те, чим зараз займається наша влада, — це просто демагогія.
Кому стане краще, від того що Церкву закриють? Українському народу? Військовим? Це наблизить перемогу? Ні…
Фото: інформаційний відділ УПЦ; особистий архів протоієрея Георгія Лобанова
