Огляд церковних подій від професора КДАіС Сергія Бортника
***
ВІД РЕДАКЦІЇ. Понад 14 000 репостів і 10 000 уподобань отримало опубліковане нами звернення духовенства Української Православної Церкви до Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Під текстом — сотні коментарів в обговореннях. У тому числі є ті, хто вважає це звернення чи не заколотом проти Предстоятеля. Звинувачують священнослужителів у тому, що вони шукають теплого місця й не хочуть перетерпіти переслідувань за віру.
Проте не на порожньому місці виник цей документ, і за 1,5 роки повномасштабної війни майже всі українці витерпіли стільки, що лякати нас іще якимись «гоніннями» уже просто безглуздо. Ми всі маємо усвідомлювати, що держава вийшла на фінальний етап щодо законодавчого обмеження діяльності Української Православної Церкви, і навряд чи будь-які наші дії зараз зможуть цьому зарадити.
І однак навіть у цих умовах якщо ми по-справжньому Соборна Церква, ми маємо таке дане Богом право, як висловлювати одне одному свої переживання й прагнення. І в ситуації, коли нас не хочуть чути ані державна влада України, ані патріархія в Москві, нас почує Господь — якщо ми дійсно щиро прагнемо служити саме Йому, а не будь-чиїм людським інтересам.
Спасо-Преображенський собор в Одесі: патріарх освятив — патріарх зруйнував
Друга половина липня видалася інтенсивною в церковному житті Української Православної Церкви. І можна припустити, що ситуація буде активно розвиватися й далі.
Поштовхом для збурення стали ракетні обстріли Одеси — міста в Україні, відомого відносною толерантністю до російської мови та культури. Якщо говорити про Одесу та її область загалом, то тут традиційно в церковному середовищі переважала Українська Православна Церква, очолювана митрополитом Онуфрієм.
За даними офіційної державної статистики, парафій УПЦ в Одеській області в чотири рази більше, ніж ПЦУ. У сприйнятті містян та гостей міста значення мають не стільки цифри, скільки величність церковної архітектури. А храми, що стали беззаперечною окрасою цього міста, належать саме Українській Православній Церкві.
Загалом ситуація в регіоні схожа з Харковом. Хоча він знаходиться практично в іншій частині країни, їх об’єднує приналежність до умовного «південного сходу» України. Якщо до нинішнього часу Одеса відносно мало відчула на собі руйнівні наслідки війни, то Харків постраждав від обстрілів набагато більше.
Але що тепер особливо вразило багатьох одеситів і українців загалом — це руйнування Спасо-Преображенського кафедрального собору Одеси. Іронія долі полягає ще й у тому, що рівно 13 років тому його освячення звершив саме патріарх Кирил, який нині безумовно підтримує «спеціальну військову операцію» Росії зі знищення української державності.
На мою думку, саме процеси, які відбуваються нині під час війни в таких великих містах з культурно швидше проросійською ментальністю, і здатні стати каталізатором суттєвих змін як у православному церковному середовищі, так і в загальній ситуації в Україні.
«Не вистачило мужності чи совісті». От тільки кому
Але поштовх до збурення треба відрізняти від причини.
Причиною ж для активізації стала, на мій погляд, архієрейська нарада, що відбулася в Російській Православній Церкві 19 липня під Москвою. У розлогій доповіді патріарх Кирило говорив про різні речі, але її змістовим центром стала ситуація в Україні.
Ця доповідь обурила багатьох православних українців. Та якщо раніше виступи патріарха Кирила на тему «спеціальної військової операції» в Україні були переважно його храмовими проповідями, то нинішня промова в присутності понад 200 архієреїв Росії, мала програмний характер.
Тут варто пояснити термін «нарада» (російською «совещание»). В епоху патріарха Кирила вони стали скороченою формою архієрейських соборів, куди архієреї з’їжджаються за можливості, а рішення не мають обов’язкового характеру. Фактично це було зібрання архієреїв Росії — на нього не приїхали єпископи з інших країн, а архієреям з України навіть не надсилалися запрошення.
Незважаючи на звужений склад учасників, патріарх Кирило у своїй доповіді назвав статистику РПЦ, до якої відніс і дані по УПЦ, назвавши загальну кількість 402 архієреї та 324 єпархії. І це вкотре явно показало, що ті зміни, які приймав Собор Української Православної Церкви у Феофанії під Києвом 27 травня 2022 року, в Москві до уваги не приймаються: з точки зору церковної Москви УПЦ була і залишається невід’ємною частиною РПЦ.
Якщо сказати про суть доповіді патріарха Кирила, то тут особливо варто звернути увагу на геополітично-ідеологічну складову. Зокрема він заявив: «Нинішні військові дії є наслідком тривалого цивілізаційного конфлікту. В обставинах, з яких цей конфлікт почався, ми бачимо безсумнівний релігійний вимір: ірраціональну ненависть до народів, що сповідують православ’я». В іншій частині він зауважив, що «робиться все, щоб зруйнувати православ’я, а в кінцевому підсумку знищити всю християнську спадщину в принципі».
У своєму виступі патріарх Кирило згадує внутрішньоправославні причини: «Одним із знарядь боротьби проти православ’я став Константинопольський Патріархат». В іншому місці він зауважує, що саме «антиканонічні дії Константинопольського патріархату в Україні» призвели до проблем та гонінь на православних.
Що викликало найбільш емоційну реакцію, так це ставлення патріарха Кирила до тих священнослужителів, які не поминають його на літургії. Він порекомендував у разі можливості ходити саме в ті храми, в яких ім’я московського патріарха поминається. А про тих українських священнослужителів (і це, ймовірно, переважна більшість УПЦ), хто в ситуації агресивної війни Росії проти України відмовився його поминати, висловився, що в них «не вистачило мужності чи совісті зберігати цей канонічний порядок». Навіть більше: на переконання московського патріарха, «Припинення такого [його] поминання є відкритими дверима до сповзання в розкол».
Між двома вогнями, або Про необхідність пошуку третього шляху
Реакцією на цю «нараду» та на руйнівні обстріли Одеси став рух кліриків УПЦ. Адже в ситуації війни між Росією та Україною вони опинилися між двома вогнями: будучи громадянами України, вони відкидають прагнення насильно приєднати їх до «національної Церкви», якою намагається представити себе Православна Церква України, і формально все ще залишаються частиною Московського патріархату. Саме так їх до сьогодні сприймають українська держава, інші помісні Церкви та переважна більшість українського суспільства.
Рух кліриків проявився у зборі підписів під відкритим листом до Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Онуфрія. За неповні дві доби до нього приєдналося понад 340 кліриків УПЦ, серед яких три митрополити — Євлогій Сумський, Олексій Вознесенський та Антоній (Фіалко). За підрахунками, найбільше голосів (10-11%) лист отримав від священників Волинської та Сумської єпархій — вони знаходяться відповідно на заході та сході України.
У цьому відкритому листі до свого предстоятеля священнослужителі ще раз зазначили про «сатанинську агресію Росії проти України та її народу й всебічну підтримку цієї агресії повнотою РПЦ та особисто її предстоятелем — патріархом Кирилом (Гундяєвим)». Щодо згаданого Собору у Феофанії, то, на думку духовенства, «Собор у Феофанії поставив більше запитань, ніж дав відповідей… Реального розриву з РПЦ не відбулося. Саме за таких обставин майже через рік після початку війни державна влада взяла курс на ліквідацію УПЦ».
Саме через загрозу ліквідації в листі формулюється заклик до скликання нового Собору УПЦ: «Ми, священнослужителі УПЦ, закликаємо Вас ініціювати негайне скликання Собору УПЦ, на якому має відбутися реальне, а не ефемерне розірвання з РПЦ. Про цей факт мають бути повідомлені як помісні Церкви, так і Москва!»
Автори листа пропонують не тільки скликати Собор, але й пропонують відверті шляхи примирення: «Українській Церкві в її автокефальному русі вкрай потрібна підтримка автокефальних Церков світу. Тому просимо Вас зайнятися необхідною міжцерковною дипломатією на належному рівні. Не може бути мови про успішність такої справи без повернення до молитовної єдності із Вселенським патріархом та загалом усіма Церквами, що визнали ПЦУ».
Разом із тим, священнослужителі явно наголошують на необхідності пошуку третього шляху — між збереженням вірності Москві та простим переходом до ПЦУ: «Проблему подальших взаємин з ПЦУ свідомо виносимо за рамки цього звернення: нею слід серйозно зайнятися окремо, після вирішення питання виходу з РПЦ».
Важливою є теза листа про розрізнення між гоніннями за Христа і за Росію: «Ми всі готові до кінця терпіти за Христа, за свою віру, за істину. Але річ у тому, що під видом такої “істини” нам нав’язують безальтернативну єдність з РПЦ… Ми не хочемо страждати ні за Росію, ні за Путіна, ні за Кирила. А в більшості з нас складається враження, що наші гоніння — за них, а не за Христа».
Загалом лист витриманий у дусі соборності, в ньому Предстоятель УПЦ не засуджується, а закликається до більшої рішучості для збереження Церкви в складних історичних умовах: «Знову й знову закликаємо до негайного скликання Собору УПЦ, де має відбутися остаточний розрив із РПЦ… Це не тільки збереже нашу Церкву, але дасть їй моральне право на подальше існування в Українській Державі».
В очікуванні обіцяних новин
Що ж чекає на УПЦ далі? Важко сказати однозначно, але надія є. З новин відомо, що 25 липня митрополит Онуфрій мав зустріч з очільником Держслужби з етнополітики і свободи совісті Віктором Єленським. Імовірно, ця зустріч стала продовженням нещодавньої зустрічі останнього з двома архієреями УПЦ.
Щодо концентрації подій на церковному фронті, можна згадати зустріч президента Зеленського з патріархом Варфоломієм, яка відбулася 8 липня під час подорожі українського президента Туреччиною та деякими європейськими країнами. Але вже 18 липня Зеленський пообіцяв новини в контексті теми «духовної незалежності», з якою і пов’язується питання вирішення питання УПЦ: «Я провів сьогодні важливу нараду щодо духовної незалежності України, наших подальших кроків для захисту прав і законних інтересів громадян України у сфері релігійних відносин. Невдовзі будуть новини».
Складається враження, що підходить час визначних змін у долі УПЦ. Чи відбудуться ці зміни, чи буде знайдено компроміс між УПЦ та українською державою — покаже найближчий час.
Заглавне фото: Jae C. Hong / AP
