«Поки ми, ледве стримуючи сльози, постили в соцмережах фото врятованого рудого котика з розбомбленого будинку на Жилянській, до нас у двір зайшла літня тітонька з переноскою в руках. Озирнулась на всі боки, підійшла до кущів, відкрила переноску, витрусила на землю великого рудого кота і, підхопивши своє майно, поспішила геть.
Тамара вигулювала собаку, тітку не наздогнала, побігла до кущів. Тепер у нас третій день у дворі ридає нещасний кіт, у руки не дається, їсти та пити не хоче…» — написала на своїй сторінці в Facebook відома київська психологиня.
Ні, це не сумна історія про людську віроломність, адже Рудому знайшли новий дім, а ми натомість познайомилися зі спражньою crazy catlady. Таких жіночок, дякувати Богові, чимало в наших багатоповерхівках і маленьких двориках. І, можливо, варто до них придивитися пильніше — аби допомогти їм нести їхній непомітний, але необхідний усім нам подвиг.
Її зять служить у ЗСУ. А в підвалах багатоповерхівки в центрі Києва вона облаштувала притулок для тварин. Зараз у Тамари Терещенко 30 котів, 4 їжаки і собака. Жінка опікується тваринами вже 20 років. До епідемії ковіда та війни обходилася власними силами. Але зараз у неї 30 тисяч гривень боргу на кредитній картці. А всі золоті прикраси закладені в ломбард.
***
Дама, яка нещодавно в’їхала до будинку, запитала одну з сусідок:
— А це що, ненормальна жінка тут живе? Бігає подвір’ям за котами щовечора.
— Це Тамара, вона їх годує та лікує.
— А, ну значить точно ненормальна!
Ми вирішили познайомитись із crazy catlady — «божевільною кошатницею» та її підопічними.
— Усе почалося понад 20 років тому, — пригадує Тамара Павлівна. — Голова домового правління завела декілька котів, аби впоратися зі щурами в підвалі. Спочатку котів годувала одна бабуся. Але через деякий час померла. І тоді я замислилася, що буде далі з тваринами. Почала їх годувати й опікуюсь ними до сьогодні.
Тамара Павлівна за освітою педагог, закінчила історичний факультет. Після інституту працювала в школі-інтернаті. Каже, навіть «важкі» діти її любили та слухалися. А пухнасті сирітки потребують більше турботи, ніж діти. Діти зазвичай виростають і можуть дбати про себе самостійно, тоді як домашні тварини без турботи людини вижити не можуть. Тож людина має відповідати за тих, кого приручила.
Ми з Тамарою Павлівною спускаємося сходами до підвалу. За нами біжать коти, які впізнали свою «котячу маму». Мене пухнастики трохи побоюються, тримають дистанцію.
Тамара відкриває двері власними ключами. У приміщенні треба поводитися обережно. Світло є не всюди, а вздовж низенької стелі розташовані численні труби. Різко підведешся — вдаришся головою.
— Іноді тут прориває каналізацію, — ділиться Тамара. — І ми кілька днів, поки не полагодять, плаваємо в каналізаційних стоках.
Навіть із непошкодженою каналізацією запах тут важкий. І час від часу чути, як хтось із жильців зливає воду у вбиральні.
Але Тамара стійко долає ці незручності багато років, аби надавати допомогу своїм підопічним. Двічі на день по кілька годин вона проводить у цих підвалах. І не тільки годує, а й лікує. Позбавляє блох, стерилізує, дбає про травмованих. І все за власний кошт.
— Влітку я встаю о п’ятій ранку, щоб встигнути всіх нагодувати, — розповідає Тамара. — А до вечора так утомлююсь, що навіть із консьєржкою нема сил розмовляти. А вона любить поговорити. Потім мені треба встигнути прийняти ванну після відвідування подвалів. На сон залишається зовсім небагато часу.
Через віялові відключення електрики Тамарі стало ще складніше. Бо коли в підвалі темно, коти не хочуть туди йти, незважаючи на те, що добре бачать у темряві.
Тамара Павлівна знайомить мене з собакою Манюнєю. Колись Манюня була маленьким цуценятком із закислими очима. Тамара підібрала малечу, думала відмити, відгодувати, підлікувати й віддати комусь. Але ніхто собаку прихистити не захотів. Цуценя виросло у великого собаку висотою з пів росту своєї хазяйки. Коти одразу біжать до Манюні, обіймають її, труться об неї.
— Можливо, вони думають, що це вона їх годує, — припускає Тамара Павлівна.
У кожного котика своя миска, бо вони не будуть їсти з однієї. Тамара Павлівна накладає їм корм з пакетиків. У цей час знайомить мене з усіма своїми «дітьми», які прийшли вечеряти.
— У мене тут коти всіх окрасів. Бачила перелік порід у ветклініці поряд. Там всі такі ж на вигляд, як у мене.
Яся — дикунка, підходить, тільки щоб я її погодувала. А це Білочка. Теж дикунка, на руки не йде. З нею Мурзик сидів поряд, і вона народила дівчинку раніш, ніж я встигла її стерилізувати. Я їй кажу: «Білочка, приводь свою донечку сюди». І привела. Потім, коли Білочка їла, мені вдалося загорнути її у ковдру і віднести до клініки. Була восьма година ранку, лікар ще не почав прийом. Але пішов мені назустріч і зробив Білочці операцію, стерилізував.
Ось ця кошечка на вулиці застрибнула на плече моєї доньки і вчепилася за одяг пазурями. Не відпускала, поки її не принесли сюди. А це Буся. В неї були порвані зв’язки, вона не могла ходити. Рік їй ставили крапельниці. Я її доглядала, поки вона не одужала.
Це Зося. Через те, що в неї було багато бліх, почався блошиний дерматит. Наслідки тваринка переживає до сьогодні, доводиться постійно мазати її спеціальною маззю.
Це Черепашка, через її черепаховий окрас. Нам підкидали кілька років поспіль таких кошенят. Але вони всі тоскували, відмовлялися їсти й помирали від голоду. Вижила одна Черепашка. Черепашка згодом привела до нас Багіру. У Багіри був подвійний перелом через таксиста, який не помітив кошеня і наїхав на нього у дворі.
Був ще в мене Чорнусик, його собаки розірвали біля дитячого майданчика. Я не встигла його врятувати…
Буває, коти деруться поміж собою, рани потім запалюються, і доводиться їх лікувати. Добре, що ветеринарна клініка поряд. Але її послуги недешеві. Стерилізація кішок коштує 3-5 тисяч гривень, в залежності від стану організму. Є такі, хто операцію переносить легко, а дехто потім слабує кілька днів, лежить з температурою і потребує додаткового лікування.
Тамара Павлівна розповідає, що хтось постійно підкидає їй нових підопічних. Нещодавно одна жінка прийшла у двір, випустила з переноски розкішного рудого кота, і мерщій тікати. Наздогнати її не встигли. Рудий кіт був дуже домашнім. Відмовлявся їсти і посварився зі всіма котами Тамари. На щастя, завдяки повідомленням у соцмережах вдалося знайти йому нових хазяїв.
Також Тамара Павлівна годує котика, чий хазяїн зараз служить у ЗСУ.
— Армен дуже хотів на фронт захищати Батьківщину, — розповідає Тамара. — Але не знав, хто зможе дбати про його кота. Кіт Маркиз велетень і красень, чорний з білою манішкою, наче в смокінгу. Йому близько 15 років уже. Хазяїн думав, що, може, друзі заходитимуть насипати Маркізу корм. Але я пояснила, що для кота дуже великий стрес, що хазяїн кудись поїхав, і ще більший розпач — якщо до нього будуть приходити різні люди. Тому я умовила Армена довірити клопіт про котика мені.
А ще у фітнес-центрі неподалік співробітники прихистили котика, але не вивели йому бліх та іноді забувають годувати. Тож доводиться Тамарі Павлівні ходити туди й за цим котиком доглядати. Коли Тамара Павлівна йде вулицею, коти впізнають її й збігаються звідусіль, а вона розрізняє їхні голоси.
***
Зізнаюся, за один тільки вечір я втомилася ходити за Тамарою Павлівною та всіма її котиками. Тільки от вона не втомлюється у своїй любові до пухнастиків, які потребують піклування. І все ж таки, потребує допомоги, бо важко прогодувати весь зверинець на невеличку пенсію.
— Я можу відмовити собі, але не можу відмовити їм, — розповідає Тамара. — М’яса не їм, хіба сир по акції придбаю. Коти не всякий корм їдять, вередують. А як не будуть їсти, можуть захворіти або навіть померти від голоду. Намагаюсь шукати дешевше, десь по акції купляти. Але все одно грошей обмаль.
Банківська співробітниця питає в мене, на що я кожен день витрачаю такі суми. А ви самі, кажу, порахуйте — тільки котів тридцять, годую їх я двічі на день, і деяким одного пакетика корму замало, треба два. А як блох виводити, то мінімум двічі на рік, і одна ампула засобу коштує 150 гривень. А як захворіють, то треба у ветклініці оплачувати лікування.
У війну все стає начебто не на часі. Які котики, коли люди настільки страждають від бойових дій? Але ж це теж душа жива — до того ж, ми відповідальні за братів менших. Тому просимо вас, підтримуйте «кошатниць», якщо знаєте таких у вашому районі. І якщо відгукнеться серце на історію Тамари Павлівни, надайте і їй посильну допомогу.
Контакти Тамари Терещенко: Карта ПриватБанк 4149 4390 4835 1302
Телефон 067 712 86 68.
