ВІД РЕДАКЦІЇ. Не тільки до архітектури можна віднести ці слова харківського архітектора Володимира Новгородова. Відповідаючи критикам на своїй сторінці в Facebook, він написав про спроектований ним Преображенський собор Почаївської Лаври: «Спроби шукати в даному випадку прояви російщини я відношу тільки до поганого знання свого вітчизняного надбання».
Наш журналістський проект націлений на розкриття різних сторін життя Української Православної Церкви, яку дехто продовжує називати загрозою «духовній незалежності України» попри всі намагання вірян пояснити свою позицію. Тому, погоджуємося, не тільки про історичне надбання не всі знають, а й реалії сучасності не хочуть бачити і чути.
І однак вважаємо, що діалог варто продовжувати, аби українці розуміли й поважали одне одного.
Друкуємо сьогодні цей допис архітектора Володимира Новгородова, де він пояснює, як у 2009 році проектував і створював разом із командою величний Преображенський собор Почаївської Лаври.
***
За останні часи з’явилося декілька критичних публікацій на адресу собору Преображення Господнього, що побудований у Почаївській лаврі. Не знаю, чи буде цікаво усім попереднім та наступним критикам думка самого автора собору, але не можу не висловити її, бо, бачу, вже зібралося багато фахівців з архітектури «російських монстрів».
Тож почнемо з історії появи цього храму.
У 2009 році Почаївською лаврою разом із Національною спілкою архітекторів України було оголошено всеукраїнський відкритий конкурс на проект нового собору Преображення Господнього. Потреба у новому соборі була дуже велика, бо до лаври тоді йшов потік прочан та туристів, що досягав 7 тисяч людей у день і старі собори Успенський та Троїцький вже були не в змозі прийняти всіх бажаючих.
На конкурс було подано 34 архітектурних проекти з різних міст України. Серед них були проекти як зовсім невідомих загалу архітекторів, так і академіків-класиків сучасної культової архітектури.
До речі, з нашого інституту був поданий на конкурс іще один проект, виконаний заслуженим архітектором України П.Чечельницьким, людиною, добре відомою в архітектурних колах.
Попередньо проекти розглядала громадська архітектурна комісія (також з неостанніх київських фахівців), що відібрала найбільш, з її точки зору, цікаві роботи для подальшого розгляду журі. До того проекти були виставлені на огляд у київському будинку архітекторів, де всі бажаючі мали змогу ознайомитися з ними.
До складу журі входили провідні українські архітектори та намісник Почаївської лаври. Всього 12 осіб.
Після дводенного розгляду журі таємним голосуванням (9 голосів із 12) визнало переможцем проект, автором якого був я з групою моїх соавторів — харківських архітекторів з проектно-реставраційного відділу інституту «УкрНДІміськбудпроект».
За плечима членів цієї групи були проекти реставрації відомих храмів України, починаючи з XVII і закінчуючи XX століттям, а також декілька нових храмів. До прикладу, старовинний Троїцький собор у Чернігові та храм, побудований за президентства В.Ющенка у його рідному селі.
Так що в чому-чому, а в стилістиці, типології та українських національних особливостях храмів виконавці, повірте, розбиралися.
***
До вихідних матеріалів конкурсу серед іншого додавалося історико-містобудівне обґрунтування будівництва на цьому місці у Почаївській лаврі нового храму, що було виконано львівською «Укрзахідреставрацією».
Після конкурсу нашій групі замовили проект, який пройшов усі стадії погодження у відповідних інстанціях того часу. Конструктивна частина проекту була проекспертована Київським НДІ будівельних конструкцій. Тоді ж, у 2009 році, почалося будівництво, яке тривало 5 років і до сьогодні повністю не закінчено — в соборі продовжуються інтер’єрні опоряджувальні роботи, але до них наша група вже відношення, на жаль, не має.
У ході роботи над проектом мною ставилася задача, по-перше, відобразити величність свята Преображення Господнього, присвяченого біблейській події, що відбулася на горі Фавор. Центр події — Ісус Христос, що представ перед своїми учнями в яскравому білому вбранні з сяючим, немов сонце, лицем.
Для будівлі була вибрана динамічна пірамідальна об’ємно-просторова композиція, притаманна українським багатокупольним храмам, і яка у символічній формі повинна була відтворити сцену Преображення з Ісусом у центрі. Приблизно так, як її зображали європейські художники XV-XVІ століть Фра Беато Анджеліко, Тиціан, Рафаель Санті — динамічно, багатоярусно, з Сяючим Світлом, що ллється з небесного облака Святого Духа.
***
І ось тепер про головне — те, що викликає незадоволення деяких критиків, які побачили у храмі «російський слід».
Храм має центричну хрестово-купольну композицію з п’ятьма банями над центральним об’ємом, розташованими не по сторонах світу (що є, як вважається, ознакою української архітектури), а по діагоналях (що, мовляв би, притаманно виключно храмам росії).
Розберемося у цьому питанні. З чого починалася культова архітектура України? Сподіваюсь, ніхто не буде сперечатися, що одним із головних її джерел були візантійські храми. Подивимось, як там розташовувались куполи.
Гляньмо на наші старіші храми давньоруської пори — собор Св.Софії у Києві, Спасо-Преображенський собор у Чернігові, Успенський собор Києво-Печерської лаври. І що ми бачимо? П’ятикупольна головуюча частина з банями по кутах.
Зрада, московщина? Чи один із шляхів розвитку української церковної архітектури, який відобразився, наприклад, у Троїцькому соборі XVІІ ст. у Чернігові, соборі Різдва Богородиці у Козельці та інших. Звідти ж і принципове рішення розміщення куполів центральної частини на нашому соборі.
Але, як відгук іншої української традиції, додатково 4 куполи було розміщено по сторонах світу над гілками хрестової частини храму. Тому не якесь надумане головування московщини, а образне відтворення архітектурними засобами в суто європейському дусі торжества події та яскравого світлого чуда перетворення людини у Бога і Бога в людину. Ось що тут головне.
***
Свого часу монастир був фортецею, оборона якої від турок пов’язана з явленням Божої Матері. Цю сторінку його історії вирішено було відобразити у соборі накутними, на кшталт замку, баштами. Тим паче, що такого роду башти традиційно прикрашали храми, починаючи з київської пори, а потім знайшли своє відображення у багатьох українських храмах XVІІ-XVІІІ століть (той же Воєнно-Микільський собор у Києві, Троїцький у Чернігові), в тому числі й на Волині та на сусідніх землях Польщі. Бажаючі можуть погуглити та впевнитись самі.
До речі, бокові фронтони Воєнно-Микільського собору мали трикутну, а не барокову форму. Як і фронтони XVІІ століття на Троїцькому соборі в Чернігові, які пізніше, у 1970-х, були відновлені в первісних барокових формах за моїм проектом. Такі ж двоскатні фронтони та накутні башти на головному фасаді має й церква Преображення, що знаходиться сьогодні на тій самій біблійній горі Фавор в Ізраїлі (архітектор Антоніо Берлуцци).
Щодо форми куполів, то вони мають суто традиційний абрис, характерний для української архітектури XVІІ століття. Порівняйте їх хоча б з храмами XVІІ-XVІІІ століть Густинського монастиря, Ніжина, Сорочинців. Не знаю, де там один із критиків побачив кручені форми, коли вони вертикальні хвилясті. До речі, й тут маємо суто український аналог — хвилястий купол башти чернігівського колегіуму.
А якщо вже згадувати московський собор Василя Блаженного, про куполи якого теж ішла мова, то він має типову схему українського дев’ятикамерного храму. І я б іще подумав, до надбання якого народу його віднести.
Об’єктивності заради скажу, що до введення пурпурового кольору на куполах, за винятком кутових башт, також як і хвилястість малих глав, було зроблено без погодження зі мною. Але, побачивши зроблене, я не дуже сперечався, бо колір надав куполам більшої святковості, що, на мій погляд, більш відповідає назві та присвяченню храму.
Опорядження фасадів також було виконано з використанням типових архітектурних форм українського зодчества XVІІ-XVІІІ століть, притаманних храмам центральної та північної України.
***
І ще декілька слів про ансамбль у цілому. Практично немає в історії жодного ансамблю чи архітектурного комплексу, який не зазнав би за період свого існування перебудов та добудов. Життя доповнює, міняє й розвиває функції споруд і потребує їх поновлення.
Це наочно демонструє й ансамбль Почаївської лаври. Мінялися конфесії, добудовувалися нові храми та споруди. Тут і барокові Успенський собор, дзвіниця та частина келій, і класицистичні головні ворота та церковна лавка, і зовсім випадаючий за стилем Троїцький собор у дусі псковсько-новгородської архітектури, і еклектичні готелі для паломників, один із яких за масштабом грубо перевершував усі будівлі лаври. Можна навіть побачити, що з погляду православ’я, головний храм було поставлено супротив традиції вівтарною частиною на північ.
Перед нами стояла непроста задача вписатися у цей доволі різнохарактерний комплекс будівель. І, на погляд багатьох фахівців, це вдалося зробити.
Достатньо проаналізувати панорами монастиря з основних під’їздів та видових точок, і це буде ясно кожному неупередженому глядачу. Новий собор збагатив ансамбль і додав йому більшої довершеності.
Під кінець скажу: українська архітектура більш різноманітна і має більш глибокі типологічні та стилістичні коріння, чим дехто собі уявляє. Спроби шукати в даному випадку прояви російщини я відношу тільки до поганого знання свого вітчизняного надбання.
Тому до того, як вішати направо й наліво ярлики, треба зайнятися вивченням суті архітектурних процесів та їх серйозним аналізом. А заодно більш довіряти тим фахівцям, які свого часу вибрали проект цього храму з 34, що були представлені на конкурсі.
