ВІД РЕДАКЦІЇ. У ці дні, поки йде традиційний щорічний хресний хід із Кам’янця-Подільського до Почаєва, ми на сторінках Діалог.ТУТ у соцмережах також отримуємо сотні розгніваних коментарів із нецензурною лайкою про хресні ходи та хрестоходців. Більшість із коментарів з’являється у проміжку 05:00-07:00 ранку в кількості 100, 200 і навіть 300 дописів одночасно. Це більше схоже на атаку ботів.
Та якщо раптом серед ботів випадково опиняться й живі люди, на них і розрахована ця відповідь критикам, яку на своїй сторінці у Facebook написала дружина православного священника Ірина Желіховська.
ПЕРЕДІСТОРІЯ. Ще 10 липня на ТікТоці виклала відео про Хресну ходу до Свято-Покровського скиту у с. Мариновці. І так було спочатку все спокійно: перегляди, лайки, декілька коментарів, з них усього 1-2 негативних. Я вже й нові відео добавляла на свою сторінку, і так спокійно все було.
Та ось, коли всупереч Конституції, яка гарантує кожному свободу віросповідання, приймається дуже спірний та суперечливий Закон, під відео таке починається…
Може, мені б і хотілось, щоб за 2 дні були десятки тисячі переглядів, але ж коментарі. Я принципово на них там не відповідаю. Кожен побачив те, що побачив.
Але тут хочу поділитися з вами найбільш поширеними та на деякі відповісти.
Узагальню по темам.
1. «Ось так і йдіть далі до рашки», «вперед до москви»…
Чому я та такі ж громадяни України, як я, повинні покинути свою Батьківщину та йти до чужої країни? Більшість із хрестоходців (такі як я) народилися в Україні, вчилися в Україні, одружилися, народили дітей, працюють та платять податки.
Є інші (такі, як мій чоловік), які народилися в іншій країні, прийняли громадянство та працюють на благо українців більше, ніж деякі «патріоти».
Особливо «подобається», коли путь вказують люди, які виїхали закордон.
Давайте поговоримо, але віч-на-віч. Кожен має право рятуватися так, як вважає за потрібне. Вам там добре? Слава Богу. А ми не виїхали. Ми залишилися, ми працюємо і маємо право молитися там, де хочемо: в храмі чи в Хресному ході.
2. «Краще б нагодували наших військових», «а хлопці на фронті голодні».
Ось такі коментарі пишуть люди, які точно ніколи не цікавилися життям нашої Церкви. Бо стільки, скільки допомагає Церква армії, дай Боже, щоб допомагала держава, яка повинна це робити!
Ось інформація саме для таких людей: В Одеській єпархії для військових ЗСУ та медиків передали три автомобілі; Парафії УПЦ надають гуманітарну допомогу воїнам ЗСУ і людям, які потребують підтримки; Священнослужителі УПЦ доправили 4 тонни гуманітарної допомоги ЗСУ та жителям прифронтових міст.
І це тільки малесенька частина соціального служіння Церкви. Можна продовжувати та продовжувати. Допомагали, допомагаємо й будемо допомагати.
3. «За чий рахунок накриваєте?», «за російські гроші».
Немає в нас російських грошей, і точно робимо це не за гроші платників податків.
Навіть не уявляєте, скільки людей ще хотіли б долучитися до Хресної ходи. Але хтось не може фізично, хтось в ці дні працює, але бажає хоч якимось чином взяти участь у спільній молитві та допомогти хрестоходцям хоч булочкою, хоч сухариком.
А ще про те, що «гроші відправляємо на росію». Ні, не відправляємо, а витрачаємо саме на своїх людей. І таким чином також.
Головна мета Хресного ходу — це молитва. І якщо ви вважаєте, що нашим хлопцям на передовій потрібна тільки їжа, ви дуже помиляєтесь. Саме там вони стикаються з тим, як молитва рятує від смерті та поранень. Коли саме в той момент, коли за людину молилися, ракета пролетіла повз або впала та не вибухнула. І хлопці це розповідають, дякують.
Тільки навіщо це слухати, коли вже призначено ворога.
А ще подумала. Ішла вранці на роботу (так, працюю на звичайній роботі, плачу податки та в силу своїх здібностей намагаюся робити все задля підтримки рідної України). Іду та дивлюся на новісінькі яскраві таблички перейменованих вулиць, потім повз проїжджає маршрутка, потім тролейбус, і на всіх новенькі таблички з новими назвами.
І так цікаво стало: скільки ж коштує кожна з таких речей? А зробили їх багато-багато. А це зараз на часі? Це наші з вами гроші, які можна й потрібно було б витратити на армію.
Я спілкуюся з нашими воїнами і добре розумію, що на честь тих, хто не повернувся, треба буде називати і вулиці, і проспекти, бо не можна забувати історію.
Але мені здається, що якби загиблого героя спитали: назвати зараз на його честь вулицю, з витратою на це купи грошей, чи витратити ці гроші на те, щоб купити хоча б одному побратиму бронежилет, то відповідь для мене очевидна.
4. «Залишили срач, а хто буде прибирати?», «Хоч би туалети поставили».
І прибрали, і поставили, і вивезли все. Навіть травку розрівняли.
І це принципово — робити все так, щоб не було соромно за те, що залишаємо після себе. Так і живемо.
5. Ну і останнє. «Миш’яку б вам в їжу!» «щоб ви здохли».
І таких побажань багато.
Десь у глибині душі я розумію тих людей, які не мають наміру ходити до нашої Церкви. Дуже все заплутано зараз. І робиться це навмисно, щоб не давати можливість людям бути з Богом.
Але, люди добрі, подумайте, чи треба вам вступати до колективу, в якому сьогодні тебе намагаються накормити мишʼяком спочатку за не ту Церкву, а потім не за того Христа.
