У своїй статті для популярного німецького релігійного видання katholisch.de богослов Томас Бремер пояснює для європейської аудиторії складну ситуацію в Україні (німецькою: https://katholisch.de/artikel/59404-die-ukraine-geht-gegen-ihre-groesste-kirche-vor-jetzt-auch-im-ausland).
УПЦ є найбільшою релігійною організацією в Україні
В Україні існують дві Православні Церкви, які конкурують між собою і мають дуже схожі назви — «Українська Православна Церква» та «Православна Церква України».
«Українська Православна Церква» (далі УПЦ) була частиною Руської Православної Церкви до 2022 року і відкололася від неї після нападу Росії. «Православна Церква України» (далі — ПЦУ) була заснована 2018 року та отримала повну церковну незалежність (автокефалію) на початку 2019 року від Вселенського патріарха Варфоломія. Обидві церкви не визнають одна одну; кожна вважає себе єдиною легітимною православною церквою в державі.
Важко сказати щось про цифри.
Згідно з офіційною статистикою, УПЦ є найбільшою релігійною організацією в Україні: вона має найбільше громад, священиків, монахів і монахинь.
Це згідно з даними державного органу у справах релігій, ДЕСС, станом на 1 січня 2024 року (більш свіжі дані ще не опубліковані). Опитування, які намагаються визначити кількість віруючих, дуже ненадійні та методологічно сумнівні.
Влада підтримує ПЦУ і дискримінує УПЦ у багатьох сферах життя суспільства
Український уряд підозрює УПЦ в тому, що вона є «російською» церквою, що сама УПЦ категорично заперечує. Влада підтримує ПЦУ і дискримінує УПЦ у багатьох сферах життя суспільства.
Наприклад, військових капеланів УПЦ не пускають на фронт, Церкву намагаються змусити змінити назву, багато сайтів, пов’язаних з УПЦ, більше не доступні в Україні, а священики та єпископи піддаються судовим переслідуванням, якщо вони висловлюють критичні зауваження на адресу ПЦУ.
Минулого літа був ухвалений закон який робить можливою поступову заборону УПЦ. Комісар ООН з прав людини та численні правозахисні організації висловили свою критику такого підходу, так само як і Папа Франциск та міжцерковні об’єднання, серед яких Всесвітня Рада Церков.
З початку року українська влада обрала новий напрямок — вона зосередилася на парафіях УПЦ за кордоном. У телевізійному інтерв’ю на Різдво Верховний Архиєпископ Святослав (Шевчук), глава Української Греко-Католицької Церкви, заявив, що парафії УПЦ за кордоном фінансуються проросійськими олігархами. Священики УПЦ (Верховний Архиєпископ говорить про «священиків Московської Церкви з України») засновують парафії в «соціальних центрах» з метою формування протестного потенціалу проти державної політики України серед українських біженців. За словами Верховного Архиєпископа УГКЦ, це також є викликом для української дипломатії. Верховний Архиєпископ посилається на повідомлення українських католицьких священиків у Німеччині як на доказ своїх тверджень.
Відтоді ця проблема дедалі частіше висвітлюється в українських ЗМІ. Один із найвідоміших священиків ПЦУ, також у телевізійному інтерв’ю, закликав Службу безпеки України зайнятися цим питанням.
У Німеччині зараз існує понад 40 громад УПЦ
На початку лютого український Міністр національної єдності, який відповідає за українців за кордоном, в інтерв’ю Frankfurter Allgemeine Zeitung оголосив про те, що він відкриє «центри єдності» для українців за кордоном, щоб зміцнити їхні зв’язки з батьківщиною. Він також прямо згадав про релігію і говорив про «консенсус», досягнутий в Україні з цього питання — під яким він, імовірно, мав на увазі закон про заборону УПЦ. За межами країни, однак, він стверджував, що «української церкви» не існує, і тому українці переважно ходять до російських храмів.
Проте справа в тому, що в Німеччині зараз існує понад 40 громад УПЦ, але міністр вважає їх не «українськими», а «російськими». Під «українською церквою» він, очевидно, має на увазі лише ПЦУ, яка фактично не має в Німеччині жодної громади. Це пов’язано з тим, що коли Вселенський патріархат оголосив ПЦУ автокефальною (тобто повністю незалежною) у 2019 році, він обмежив юрисдикцію нової церкви територією України. Тому ПЦУ не має права засновувати громади за кордоном.
У Німеччині лише декілька українських священиків служать в «Українській Православній Церкві в діаспорі» (під омофором Вселенського патріархату). До того ж, ПЦУ вже відчуває величезну нестачу священиків на батьківщині і ледве може забезпечити душпастирську опіку для половини своїх громад. Як правило, коли громади переходять з УПЦ до ПЦУ, священики залишаються в УПЦ.
Більшість українських біженців, якщо вони православні, належать до УПЦ
УПЦ почала засновувати парафії за кордоном у 2022 році після проголошення незалежності від Руської Православної Церкви. Зараз вони є майже по всій Європі. Раніше Московський патріархат не дозволяв цього робити, і українські віряни здебільшого відвідували парафії російської церкви. Тепер вони можуть ходити до українських парафій.
Багато біженців прибули в Німеччину зі сходу та півдня України, де російські атаки є найсильнішими. Віруючих з ПЦУ та Греко-Католицької Церкви на тих територіях відносно небагато, тому більшість українських біженців, якщо вони православні, належать до УПЦ.
Насправді, богослужіння громад УПЦ за кордоном досить велелюдні, незважаючи на численні проблеми, з якими доводиться стикатися вірянам (наприклад, тривалі переїзди або брак відповідних приміщень). Деякі громади регулярно збирають понад сто віруючих, а на великі церковні свята — набагато більше. У зв’язку з цим логічно, що українська держава тепер також націлилася на закордонні громади у своїй боротьбі проти УПЦ.
Твердження, нібито парафії УПЦ за кордоном фінансуються за російські гроші, духовенство відкидає як наклеп
А як щодо їхньої політичної позиції? Коли Верховний Архиєпископ Шевчук виступив зі своїми звинуваченнями, священики Західноєвропейського вікаріатства УПЦ відреагували на це офіційною заявою. У документі йдеться про те, що віряни та священики є українськими громадянами, які моляться за Україну і підтримують українську армію.
Твердження, нібито парафії УПЦ за кордоном фінансуються за російські гроші, духовенство відкидає як наклеп і зазначає, що громади утримуються коштом самих вірян.
Більше того, часто саме російська церква протестує проти заснування громад УПЦ за кордоном.
Дійсно, в багатьох громадах збирають гроші для ЗСУ, а під час богослужінь виголошують спеціальну «Молитву за Україну», яка є обов’язковою для всіх парафій УПЦ. Літургії звершуються церковнослов’янською мовою, як це зазвичай буває в УПЦ, проповіді проголошуються українською.
Священики розповідають, що часто саме віряни хочуть, аби богослужіння звершувалися звичною для них церковнослов’янською. А коли священник пропонує все ж таки перейти на українську, це нерідко зустрічає опір з боку громади. Звинувачення, які іноді лунають, що в церквах, буцімто, моляться за Росію, російського патріарха Кирила чи навіть російського президента, є неправдивими і зазвичай походять від людей, які ніколи не відвідували богослужіння в УПЦ за кордоном.
Чимало священиків УПЦ намагаються налагодити співпрацю з місцевими релігійними громадами, з якими вони познайомилися в Німеччині — в самій Україні екуменічна співпраця тільки починається. До цього священиків спонукає той факт, що громадам УПЦ надають можливість звершувати богослужіння в католицьких чи протестантських храмах, і вони з вдячністю цей факт відзначають.
Нинішні кроки з боку держави завдають значної шкоди самій Україні
Водночас священики УПЦ, які служать за кордоном, скаржаться, що на їхні пропозиції про співпрацю українські дипломатичні представництва не відповідають. На сайтах консульств складається враження, що в Німеччині немає УПЦ — згадуються лише греко-католицькі парафії та громади в юрисдикції Константинополя (яких лише декілька). Діяльність громад УПЦ (концерти, акції, дитячі табори, візити єпископів тощо) ігнорується представниками Української держави в Німеччині, хоча УПЦ є релігійною організацією, яка легально та офіційно існує в Україні.
Усе це свідчить, що заходи проти УПЦ, як і публічні заяви представників інших українських церков, очевидно, спрямовані не тільки на заборону УПЦ в Україні, а й на її ослаблення за кордоном та екуменічну дискредитацію.
Україна перебуває в небезпечній ситуації внаслідок агресивної війни під проводом Росії, яка загострилася через інавгурацію американського президента та нерішучість німецького канцлера. У цій ситуації країна потребує згуртованості, а не подальшого розколу. Однак нинішні кроки з боку держави навряд чи підходять для подолання цього розколу. Вони повинні бути відкинуті не тільки з міркувань релігійної свободи, а й тому, що завдають значної шкоди самій Україні.
