Ти на землі — людина, і хочеш того чи ні,
усмішка твоя — єдина, мука твоя — єдина, очі твої — одні.
Василь Симоненко
Ці міркування присвячую Вікторії Кохановській. Правозахисниці, кадри з затриманням якої біля Лаври облетіли всю Україну.
Чому я обрала саме вірш Василя Симоненка для епіграфу? Тому що жінки люблять вірші. А ще — бо на нього теж стався напад. Його жорстоко побили міліціонери. Одного його — декілька. Від цього побиття поет загинув.
Вікторія, слава Богу, жива. Але, дивлячись на моторошні кадри її затримання поліціянтами — тендітної жінки в білому кремезними чоловіками в чорному — неушкодженість після таких жорстоких силових дій виглядає чудом.
***
Напади бувають різними. Особливо важко сприймаються напади групи осіб на одного. Групи, бригади, підрозділу… А якщо це група чоловіків? І на одну жінку?
У 1919 році стався напад чоловіків з погонами на жінку, яку вони забили до смерті прикладами гвинтівок. Вона захищала права жінок та й не тільки: права і свободи людей. Її звали Роза Люксембург.
Напади бувають не тільки груповими, а й колективними. У чому різниця? В СРСР існували такі «підрозділи політичного нападу», як трудові колективи. Вони гаряче засуджували в ЗМІ лауреата Нобелівської премії Бориса Пастернака. Писали відкриті листи з вимогою розстріляти «вбивць товариша Кірова» та винищити «фашистсько-німецьких найманців» — єпископів і священників Православної Церкви. Вони цькували Вячеслава Чорновола та його соратників — українських дисидентів і правозахисників.
Є ще один приклад нападу — інтелектуальний. Коли Сталін піддав обструкції Олександра Довженка, на геніального режисера шалено накинулися вчорашні однодумці й колеги — радянські митці. Кожен намагався не лише відхреститися від опального режисера, але й вдарити його, наче копитом, брудним наклепом. І, будучи дуже талановитими людьми, вони це робили дуже талановито.
***
Слава Богу, зараз не сталінські часи. Але методи нападу незмінні: всі на одного. Пригодовані подачками влади — на того, хто незручний владі. Сильні — на безпорадного.
Подібне явище є в дикій природі. У середовищі стада, масового скупчення певних осіб тваринного світу.
Хто мав причетність до сільського господарства, знає, що на птахофермі курчата до смерті закльовують тих пташенят, в яких на тілі з’являється кров. Просто кидаються з різних боків на хвору істоту і шалено довблять її дзьобами, поки не розтерзають на шматки.
Відносини індивідуума та стада яскраво описав Ганс Християн Андерсен у казці «Гидке каченя»: весь пташиний двір із глибоким презирством ставиться до маленького каченятка, яке не вписується у стандарти дворового «бомонду». Знаменитий казкар змалював класичний булінг, або хейт, як соціальне та ідеологічне явище, хоча цих слів тоді ще не існувало в лінгвістиці. А от подібні явища існували.
Про них пишеться ще в одній старій книзі. Вона розповідає, як натовп піддає хейту Людину, що не зробила нічого поганого, й кричить: «Розіпни Його!» Ця Жертва оскаженілих людей, які схопили Його і привели до правителя на страту, зцілювала їхніх хворих і допомагала нещасним. Але натовп домігся свого, вигукуючи обвинувачення, що Іісус в опозиції до кесаря. Навіть коли Понтій Пілат піддав Його тортурам, а потім вивів, закривавленого, до тих людей і сказав свою знамениту фразу: «Ecce Homo! (Це людина!)», маючи надію, що сам вигляд жертви викличе у них співчуття, вони ще більш шалено почали кричати: «Розіпни!»
***
Натовп завжди мав велику силу. Особливо йому подобалися сцени, пов’язані з кров’ю.
У Давньому Римі найбільш захоплюючим було видовище в Колізеї, коли глядачі підняттям пальця вгору дарували життя пораненим гладіаторам або, опускаючи палець донизу, бурхливо вимагали смерті.
Коли в революційній Франції рубали гільйотиною голови, це був найкращий перформанс для наелектризованого натовпу, що збирався звідусіль на це видовищне дійство.
Велика французьська революція, перша класична революція плебсу, породила стадність як соціально-політичне явище: натовп та вулиця усували від влади королів, виносили вироки, гільотинували або, навпаки, підносили на п’єдестал. Влада натовпу була могутньою та феєричною.
Тоталітарні середовища завжди живляться натовпом і використовують натовп. Вони ніколи не рахувалися з одинаками, множили їх на нуль, вичавлювали індивідуальність, сприймаючи гідність та індивідуальність як власного небезпечного ворога. Для них людина була лише атомом — крихітною часткою маси, клану, класу. Вони цей принцип підносили як єдино вірний та ефективний.
Маяковський: «Я счастлив, что я этой силы частица, что общие даже слёзы из глаз. Сильнее и чище нельзя причаститься великому чувству по имени — класс!» (Поема «Володимир Ілліч Ленін»). Вірш Василя Симоненка «Людина» викликав би в нього та його соратників шалене несприйняття. Тому й загинув Симоненко, цей співець особистості як неповторного явища, від рук групи силовиків. Зачистили.
***
Хтось скаже, що порівняння Вікторії Кохановської з Василем Симоненком є некоректним. Але ми з вами, дорогі друзі, не розмірковуємо ані про одного, ані про другу. Ми роздумуємо про кожного з нас.
Коли наші права порушуються, це погано. А коли вони порушуються систематично, це повністю неприйнятно.
Ми, маленькі атоми суспільства, не маємо бути поховані під гнітом великих доктрин загального суспільного блага, класової, революційної або воєнної доцільності. Ми, кожен із нас, хоч і є крихітними частками в масі народу — не беззахисні. Кожного з нас захищає Конституція України в усій повноті кодексу основоположних прав і свобод.
***
Історія довела, що революційні методи використання індивідууму заради зліплення своїх адептів у масу, заради власних цинічних засобів є класичним зразком маніпулювання та в кінцевому шляху — знищення особистості.
Коли треба було брати штурмом Бастилію або Зимові палаци, індивідууми безстрашно йшли вперед під впливом ідей захисту своєї гідності. А потім гинули під копитами коней колісниць тріумфаторів процесу.
Дуже показовий приклад — доля «валькірії» Великої французської революції Теруань де Мерікур. У 1789 році вона з шаблею та пістолетом очолила «похід жінок за хлібом» на Версаль з вимогами до короля. Була учасницею взяття Бастилії. В 1791 році її заарештували з обвинуваченням у спротиві владі. Наступного року вона направила натовп на свого кривдника, що писав про неї статті як про «падшу жінку», і розлючені адепти революціонерки лінчували його. А потім, коли терор якобінців набув нечуваних масштабів, вона почала виступати проти свавілля нових можновладців. І стала жертвою цього терору. Її саму лінчував натовп жінок, які повністю роздягли Мерікур і жорстоко побили її. Після цього революціонерка потрапила до лікарні, де згодом і померла.
Франція взагалі відома як постачальниця героїнь на сцену історії. Шарлотту Корде страчують на гільйотині за вбивство революційного вождя Марата. Ця дівчина йде проти антинародних дій революціонерів, свідомо наражаючи себе на смерть. Вона пише: «Люди, що обіцяли нам свободу, вбили її. Вони всього лише кати». Шарлотта гідно приймає тюремне ув’язнення, принизливий і безжальний суд, а потім страту на площі під погляди величезного натовпу. Вона порушила закони революції заради прав людини як носія гідності, намагаючись розірвати ланцюги тотального безправ’я співвітчизників.
***
Україна теж переживала в своїй історії різні масштабні соціальні потрясіння. Одним із них стала революція Гідності на Майдані, коли українці повстали проти диктатури банди корупціонерів та безпрєдєльщиків, за яких брутальне порушення прав людини стало нормою життя. Коли особистість, сповнена чесності та гідності, стала об’єктом цькування й переслідування, висміювалася владними паханами як «лох».
На бандитському сленгу «лох» — це «ніщо». Його можна безкарно образити, принизити, обдурити, позбавити власності, бізнесу й грошей. Права особистості тоді були розчавлені, як кволе курча, підошвою тих, хто був «у законі». Хто підмінив собою і державу, і закон.
Саме під час панування Януковича індивідуум був знехтуваний як ніколи. На незгідних відкривали сафарі, натравлювали на них силовиків і суддів, заарештовували й «нейтралізовували». Або, ще страшніше, робили «фізичну зачистку». А сп’янілий від безкарності володар займався масштабним рейдерством, забираючи собі найсмачніші шматки здобичі.
Майдан ціною життів Небесної сотні поклав цьому край. Влада тих, хто «в законі» і «на коні», злетіла з Олімпу на землю. Але чи назавжди?
***
Ми, прості маленькі люди, знову опинилися в шокуючій ситуації, коли наші невід’ємні конституційні права, зокрема право на свободу совісті і віросповідання, опинилися «поза законом». Коли Конституція України виявилася сміттям для системи. Коли система почала «фізично зачищати» від нас свій простір.
Вікторія Кохановська стала класичною жертвою системи. Її було викрадено посеред дня на очах багатьох людей, причому в спосіб, що принижує гідність людини й жінки. Її піддали побиттю, позбавили електрошокером свідомості, а потім, немов мішок, вкинули за руки й за ноги в машину.
Згадую ще одну правозахисницю — жертву системи. Катя Гандзюк захищала права херсонської громади, за що її було вбито місцевими можновладцями руками активістів. Чи хтось зараз пам’ятає, як «громадськість» тоді цькувала Катю? Дівчина вмирала в муках від опіків, а в ЗМІ та соцмережах піднялася хвиля хейту. Почали вкидувати матеріали про її начебто користолюбство, нечесність, здирництво, скандальність.
Так само, як зараз проти Вікторії. Я шокована цим колективним ентузіазмом очорнителів Кохановської. Адже провина Вікторії лише в тім, що її хвилюють права людей.
***
На жаль, у цьому немає нічого нового під небом. Демократія в очах скривджених владою людей залишається тільки соціальною утопією та мрією.
Юний Данко вириває своє палаюче серце з грудей і виводить співплеменників із темряви, а Прометей дарує їм вогонь ціною власних незкінченних мук. Одначе на серце Данко, що падає з його знесилених рук і продовжує світити в пітьмі, хтось із звільнених ним співвітчизників стає ногою і розчавлює це живе вугілля любові. Воно гасне, а повз іде, не зупиняючись, натовп, який уже забув про жертовний подвиг цього одинака.
Але повернімося до дійсності. Натовп, затоптуючи зараз у своїх дописах, матеріалах для ЗМІ і коментарях Вікторію Кохановську, святкує та радіє її ув’язненню. І не підозрює, що система вже відкрила сафарі на кожного, хто проти темряви беззаконня.
Почавши цей роздум словами Василя Симоненка, дозвольте закінчити його суголосним висловом із Євангелія від Іоанна Богослова: Esse Homo!
На відео — свідчення Вікторії Кохановської, яка зараз перебуває під домашнім арештом, про варварське затримання біля Києво-Печерської Лаври.
