ВІД РЕДАКЦІЇ. Нещодавнє інтерв’ю нашого друга й учасника нашого проєкту протоієрея Георгія Гуляєва YouTube-каналу «Віче» було присвячене висновку релігієзнавчої експертизи Статуту про управління УПЦ, виконаного Державною службою з етнополітики та свободи совісті за дорученням РНБО.
Із майже годинної розмови ми вибрали для вас 5 ключових тез.
Усе багатогранне життя Української Православної Церкви намагаються звести до одного документу
Церква для когось — це може бути виключно якась структура з певними ієрархами — одіозними, скандальними. А для мене це — я, мої парафіяни, знайомі. Тобто ті люди, які йшли за Христом.
І коли я бачу, що життя всієї Церкви зводиться до документу, який вдало чи не вдало аналізується юристами…
Я вам відкрию невеличкий секрет: ми два рази в церковному житті відкриваємо церковний статут. Перший раз — коли реєструємо його, і другий раз — коли виникають якісь проблеми. Весь інший час він лежить у сейфі, і ніхто ніколи в нього не заглядає. Він настільки пространно написаний — до прикладу, статут парафії.
А є реальне життя, певні відносини, які регулюються зовсім іншими моментами. Це Євангеліє, освіта священника, відкритість парафіян і та база, на якій священник вибудовує життя на парафії.
Експерти беруть конкретний документ, роблять конкретні висновки. Але <…> майже 30 сторінок їхніх висновків будуть зведені до однієї сторіночки і фактично до однієї фрази, яку тиражуватимуть засоби масової інформації: «Експерти зробили висновки, що…»
Я проти таких стереотипів <…> такої стигматизації, яку дуже легко нав’язати і від якої дуже важко позбутися. Я за більш складний світ — не в тому сенсі, що «не все так однозначно», а коли за певною формою, за певним походженням є дуже складна людська душа і дуже складна структура, яку я називаю Церквою, сприймаю як місце, де можу знайти спасіння для своєї душі; яку я люблю і, звичайно, буду захищати.
***
Керманичі російської федерації теж казали: «Війни не буде. Навіщо ви нагнітаєте?»
Подальша доля цього документу може бути як «прийняли до відома» і просто відклали. Це може пройти просто як якась інформаційна подія, бо не менш гучні події відбуваються навколо нас, і все може просто перекритися інформаційною стрічкою. Але я також розумію <…> як, за бажання, можна використати всі ці речі. <…>
Є певна логіка подій, і, на жаль, я спілкувався з людьми, які в очі мені казали так, як свого часу казали Лавров, чи Путін, чи інші керманичі російської федерації: «Війни не буде. Що ви нагнітаєте? Навіщо ви це кажете?»
Так і я спілкувався зі своїми, скажімо так, колегами з інших конфесій — «Чого ви переживаєте, не буде ніякого захоплення храмів! Не буде ніхто нікого забороняти». А потім стоїть священник у розпачі на парафії…
Це болюче питання.
***
«Так, вони на мене впливали, та чи впливався я?»
Мені стільки разів казали, що я «московський піп», що я в певний момент уже починаю вірити, що я «московський піп». Але я не московський піп.
Я українець, належу до Української Православної Церкви. І оця постійна недовіра, коли тобі постійно кажуть: «Ви лукавий. Ви викручуєтесь. А розкажіть… А покажіть… А документи…»
Знаєте, ми не відрікаємось від своєї історії. <…> Я прекрасно пам’ятаю <…> що я був рукопокладений 1998 року — майже 25 років я священником служу. І я розумію, що за цей час я спілкувався з цілою купою людей, які певним чином на мене впливали.
Вони впливали, та чи впливався я?
Я спілкувався з патріархом Кирилом, з митрополитом Іларіоном (Алфеєвим), з усією верхівкою московського патріархату. Ну й добре — вони зі мною поспілкувалися й виїхали.
А я при цьому спілкувався ще з Блаженнішим Митрополитом Володимиром, з прекрасними людьми, які надихали і досі надихають, і з якими я досі живу, молюся і служу.
І дійсно, я не можу показати іншого документу, окрім того, що я був рукопокладений у 1998 році.
***
Як іще ми маємо доказати, що любимо свою країну?
Криза полягає в тому, що в нас виник певний казус, і про це говорять каноністи — коли ми не можемо не об’явити автокефалії. Взагалі таке красиве слово, якого немає ані в Євангелії, ані в жодному каноні.
В жодному каноні немає слова «автокефалія». Ми не можемо відкрити якусь книгу правил і щось там знайти. Це неологізм, який виник нещодавно. А для когось автокефалія уже стала, як то кажуть, проблемою.
Я за що виступаю, чому з’явилася моя критика рішень ДЕСС чи певних владних органів? Я хочу попросити знизити оцей градус протистояння.
Тому що, повторюю: ми — громадяни України, які залишилися тут. Ми не виїхали ані в росію, ані за кордон. Ми залишилися тут не тому, що ми «агенти впливу», а тому що любимо свою країну. Повірте нам, як іще ми маємо це доказати?
***
У нашому віровченні немає речей, які б наносили шкоду державі
У нашому віровченні немає речей, які б наносили шкоду державі. Тобто оце колупання в нашому Статуті й намагання прив’язати нам «афілійованість» — дуже, знаєте, такий собі термін… Зв’язок. Ми намагаємось зрозуміти глибину цього поняття.
<…> Так колись робили комуністи. <…> Створювали непомірні податки для Церкви, радянський Фонд миру, де Церква була вимушена платити. Люди просто не тягнули це й храми закривалися, парафії «укрупнялися». Але Церква вижила. <…>
Мій Господь Ісус Христос вчив, що коли тебе вдарять по правій щоці, ти маєш підставити ліву. Та коли відбувався суд над Самим Христом, прийшла людина, слуга первосвященика, і просто вдарила Христа по щоці. Христос не підставив другу щоку, а запитав: «Якщо Я зробив щось погане, скажи. А якщо ні, то навіщо ти б’єш Мене?»
Іноді здається, що християни — це, говорячи молодіжним сленгом, такі терпіли, які будуть терпіти й мовчати. <…> Та коли справа доходить до того, що чиїсь дії гублять людину, ми не будемо мовчати.
Ми не змовчали стосовно російської агресії. І християнам росії ми зараз кажемо: «Що ви робите, навіщо ви нас б’єте? Якщо ми зробили щось погане, скажіть, а як ні, то нащо це все?»
І так само кажемо державі, яка намагається обмежити нас у правах, наліпити певні ярлики. <…>
***
