Що стало приводом для цієї розмови? Біблійні форуми у Львівській єпархії.
З 7 по 9 травня 2024 року в Українських Карпатах відбувся щорічний молодіжний православний великодній форум з вивчення Біблії «Перемога Світла», який проводиться відділом Релігійної освіти, катехізації та місіонерства Львівської єпархії УПЦ. Три дні молодь вивчала Святе Письмо, проводила час у молитві, спілкуванні, займалася співом, творчістю, вдосконаленням знань англійської мови, а також підіймалася на гірські вершини.
Голова місіонерського відділу Львівської єпархії протоієрей Діонісій Буренко стверджує, що молодіжний захід покликаний допомогти молоді більше знати Біблію, полюбити Слово Боже, вміти орієнтуватися в Священному Писанні та знаходити в ньому все, що потрібно для життя. Адже Біблія — це своєрідний план, за яким треба жити.
Що робить молодь на цих молодіжних з’їздах? Насамперед хлопці та дівчата вчаться спілкуватися. Найперше та найголовніше — це спілкування з Богом. Друге — спілкування з самим собою, тому що людина, яка відкриває Біблію, занурюється у її світ і сама себе ніби омиває благодатними водами цієї Священної Книги. І третє — спілкування з однолітками та молоддю з інших регіонів. За весь час, що проходять форуми, сюди приїжджали учасники з шести областей України, в тому числі з деокупованих сіл Київщини.
Про біблійні молодіжні зустрічі на Львівщині писали офіційні церковні ЗМІ, в соцмережах викладалися чудові світлини. Але що стоїть за оптимістичними рядками офіційних повідомлень? Або чому насправді православні нехтують читанням Святого Письма і взагалі його не знають.
Про це — сьогоднішній діалог з нашим давнім другом протоієреєм Діонісієм БУРЕНКОМ.
Усі думають, що священник — як чарівник: як сказав, так і має бути. А інколи він сам не знає відповіді
— Отче, дуже часто діти беруть участь в організованих нами заходах тільки тому, що хочуть нашої уваги. У вас в єпархії діє біблійний клуб. Проводилися біблійні дні в Карпатах. Чи не може бути так, що діти готові з нами й Біблію читати, тільки б ми їм приділяли увагу? А потім, коли виростають, починають зізнаватися, що їм було то не цікаво.
Звідки ви знаєте, що дітям було з Біблією цікаво?
— Питання гарне, актуальне, стоїть гостро. Насправді відповісти на нього легко. З моменту появи ґаджетів усе інше дітям стає зовсім нецікаве. Навіть спілкування одне з одним.
Але ми намагаємося знайти вихід. Наприклад, обов’язковою частиною всіх наших заходів є загадки Біблії. Скажімо, «Віфезда», яка мала п’ять притворів, відома як Овеча купель. Ангел Господній спускався туди, збурював воду, і перший, хто після цього занурювався, зцілювався від усіх своїх хвороб. Там же Господь Ісус Христос і оздоровив хворого.
Загадка: чому Ангел бурлив там воду? Чому Господа це не здивувало? І чому тільки той, хто першим занурювався, отримував зцілення? І таких загадок дуже багато і в Старому, і в Новому Завітах.
Ми ділимо присутніх на групи від трьох до шести осіб, і вони спільно шукають відповіді на питання. Причому ділимо так, щоб діти максимально були незнайомі між собою і знайомилися під час спілкування, коли кожен висловлює свої думки. Досвід показує, що таким чином вони починають знаходити спільну мову, слухають думки та відповіді один одного і цю цікавість переносять на Біблію. Отже, Господь торкається їхнього серця навіть так.
— Де знаходити відповіді на ці питання?
— У Священному Писанні, Священному Переданні, вченні Святих отців, в історії Церкви.
Після обговорення від кожної групи виступає учасник, озвучує розгадку, обґрунтовує її. Щоправда, інколи діти не можуть нічого відповісти, бо взагалі не читають Біблію вдома. Священне Писання закрите для них. Бо батьки самі не вчаться, як треба читати, і дітям не розказують. Це ж важко — читай, вдумуйся. А в телефоні тік-ток відкрив, і короткі відео одне за одним.
Тоді намагаємося спільно шукати відповіді. На великодньому форумі був цікавий момент. Нашою гостею була дівчина, в якої тато православний, а сама викладає у недільній школі П’ятидесятників. Я запитав про її враження, і вона зауважила: «Я ніколи не думала, що у вас буде стільки дослідження Слова Божого!» Гостя очікувала, що ми просто посидимо поговоримо, і все. Насправді наші заходи завжди будуються суто на Біблії: як лекції, так і розповіді. До речі, їй попало найважче запитання (завдання витягувалися наосліп).
Маю надію, що молодь після форуму більше цікавиться Словом Божим. Принаймні ще місяців зо три вони з собою носять ті Нові Завіти, які ми їм даруємо, і читають.
Зізнаюся, мені було дуже приємно, коли наш хлопець-розбишака на запитання, чи є в когось Святе Письмо, відповів: «У мене є Біблія!» Виявляється, він носить із собою її постійно. Для мене це була просто вершина радості.
— Хто продумує тему і готує матеріали для лекцій, бесід та обговорень?
— Бог! Я не жартую. Молимося, і все виходить. Найважче — це вибрати тему, бо від неї далі вибудовується вся програма. Якщо з’їзд великодній, досліджуємо питання, пов’язані з Пасхою. Минулої осені розглядали притчі Господа Ісуса Христа та повчальні тексти Старого Завіту — ту ж саму Книгу Псалмів, Книгу Приповістей царя Соломона. Під основну тему підбираємо матеріали. Раджуся з іншими священиками та нашим юнацьким клубом.
— Чи не збираєтеся ви видати свої методичні напрацювання, щоб поділитися досвідом з іншими людьми?
— Так уже зробили. Львівська єпархія видала методичку, в якій зібрано досвід і наших літніх таборів, і днів православної молоді, і біблійних форумів. Там є все — від запитань для дітей до тем і тез для лекцій священника чи волонтера (з огляду на те, хто проводить захід). Навіть запропоновано альтернативні заходи, якщо, наприклад, падає дощ і не вдається провести все по списку — в які ігри грати й чим зайнятися.
— Як придбати?
— Лише потрібно написати в особисті повідомлення на сторінці Місіонерського відділу Львівської єпархії у Facebook і вам її надішлють: https://www.facebook.com/misiaBorisLove
— Ви створили інтригу і не розкрили. Чому Ангел збурював воду, чому Христос цьому не здивувався і чому тільки одна, а саме перша людина зцілювалась?
— Нехай це буде, так би мовити, домашнім завданням і кожен сам пошукає інформацію. Натомість запропоную відповідь на іншу загадку.
Сказано, що Господь перед Своїми Хресними стражданнями в Гефсиманському саду дуже переживав і просив Своїх учнів побути з Ним, але вони весь час засинали. Тоді, як сказано, Бог Отець послав Ангела, який підтримував Христа. Питання: як саме Ангел Його підтримував? Зрозуміло, що не словами на зразок «Тримайся, все буде добре!». Бо Ісус знає, для чого Він прийшов. Це як людині, яка має четверту стадію раку і вже помирає, сказати: «Та все буде добре!» Ні, у цьому випадку так не можна.
То як же Ангел підтримував Христа? Він просто молився поруч із Ним. Господа не треба було укріплювати словами, але Він повинен був бачити, що Він не Сам у цій тяжкій місії. Христос переживав, у Нього виступав кривавий піт — з медичної точки зору, це був стрес надзвичайно великої сили! І Ангел просто перебував із Ним.
Інколи трапляється така біда, що ми нічим не можемо допомогти нашому ближньому, окрім просто бути поруч, брати участь у житті людини, щоб її підтримати. Ми можемо говорити чи слухати, але настає момент, коли підтримка полягає в тому, що хтось є поряд. Молишся, плачеш з людиною разом. Адже коли на серці важко й ти дуже переживаєш, то не можеш навіть молитися. Просто вимовляєш: «Боже, Боже…»
У цьому випадку так само: Бог послав Ангела, щоб він був поруч із Христом, щоб Спаситель був не Сам. Ось і вирішення цієї загадки.
— Де саме ви його знайшли?
— По-перше, це тлумачення Євангелія святими отцями. По-друге, молитва і усвідомлення описаних у Біблії подій. Адже таких біблійних запитань у людини виникає безліч. Саме тому замало взяти щось десь прочитати. Готуватися до форуму треба мінімум за пів року.
Бо всі думають, що священник — як чарівник: як сказав, так і має бути. А інколи священик сам не знає відповіді. Мій викладач у семінарії говорив, і я з цим повністю погоджуюсь — якщо чогось не знаєте, то визнайте це і так і скажіть: «Вибачте, я не знаю».
А взагалі, щоб не потрапити в непередбачувану ситуацію, ми готуємося, шукаємо. І все одно всяке трапляється, щось забув, або не звернув уваги.
А в нас — не хочуть у цьому храмі вінчати, пішов в інший, і там тебе вже ні про що не питають
Постійно від протестантів чую, що православним Біблія непотрібна. Що люди читають канони, житія, акафісти, а Біблія для вірян — «занадто священна книга». Варто задуматися – чому так?
— До речі, цікавий коментар прочитала у вас на сторінці в Facebook під світлинами про біблійний форум: «Скопіювали все в УГКЦ». Навіть якби й так, хіба не варто порадіти, що дітки читають і вивчають Святе Письмо, нащо мірятися першістю ініціатив?
— Нічого ми не копіювали. Вони багато працюють з молоддю, але у кожного свій досвід і спосіб роботи. Наприклад, у мене є чудова їхня книжка про дитячий табір, проте вона мені зовсім не підійшла.
Варто «чужого навчатись і свого не цуратись». На всіх наших проєктах (Табори, Дні молоді, Біблійні форуми тощо) один і той самий принцип роботи. Пів години працюємо, пів години обговорення, година творчого завдання і година-півтори вільного часу. Своєрідний тімбілдинг. Це допомагає організувати дітей, і молодь майже не сидить у телефонах.
Дехто робить так: пів дня заняття, а потім розваги. Це, на мій погляд, неправильно. Дитина повинна відчувати дисципліну. Продумана насичена програма спонукає весь час бути в русі, спілкуватися, грати в ігри, адже діти знають, що потім у них не буде часу.
Щодо УГКЦ, то робота з молоддю в них, і справді, серйозна, але біблійних форумів я там не зустрічав. Хоча живу в регіоні, де греко-католиків дуже багато.
До речі, один тільки Дрогобицький місіонерський відділ УГКЦ працює так, як працював увесь молодіжний відділ нашої УПЦ до повномасштабного вторгнення. І це тільки половина Львівської області.
У Дрогобичі своє молодіжне католицьке кафе. У великих навчальних закладах служать священики-капелани, які опікуються студентами. Для молоді й дітей є курси безкоштовної англійської. У Дрогобичі діє Духовна семінарія, і влітку семінаристи не фарбують підлогу чи ладнають парти, а задіяні суто в молодіжних проєктах та дитячих таборах. Тому що ці хлопці потім працюватимуть на парафії і цей досвід знадобиться їм у служінні. Там готуються та видаються книжки про те, як налаштувати соціальне служіння на парафії, як зорганізувати молодь.
От ми видали книжку по молодіжних заходах та дитячих таборах. Знаєте, скільки наших священників нею зацікавилося?.. Одна людина взагалі повернула: «Це не те, що я шукала». Я розумію, мій принцип роботи не всім підходить. Але що люди чекають від посібника? Що все саме організується? Ні, адже це тяжка робота. А методичка – це перший порадник, підказка, своєрідна шпаргалка в організації. Для чого вигадувати велосипед, візьми досвід інших, додай свого і змайструй скутер!
— До речі, про обов’язкове вивчення Біблії в дитячому віці. Часто буває, що дітей «перегодовують» релігійним життям, особливо в підлітковому віці, настільки, що вони відразу, як стають самостійними, відмовляються насамперед від храму. Де може бути той баланс, щоб зацікавлювати, але не відвертати, привчити, але не набриднути.
— Усе набагато глибше, ніж ми думаємо.
Одна наша парафіянка поїхала з нами на День православної молоді й каже: «Отець Діонісій, я побачила, що наші діти знають більше, ніж ми, дорослі». А чому знають більше? Проблема в тому, що самі батьки нічого не знають і дітям нічого не пояснюють. «Іди до церкви, молися!» А чому я повинен іти до церкви та молитися? Чому ввечері служба така, а вранці — інша?
Я колись місяць на проповідях пояснював, що означають конкретні частини Вечірньої, Утрені та Літургії… Бачу, пройшов час і треба знову все пояснювати. Люди це забувають, бо не цікавляться. «Мама ходила, бабуся ходила, і я ходжу. Чому? Та ж усі ходять».
Я намагаюся виходити з цієї православної системи — «Так треба!». Треба знати, чому саме так треба. Наприклад, у нас на парафії три біблійні групи. Перша — для дорослих, де ми вивчаємо Святе Письмо. Пройшли за ці роки весь Новий Завіт, Діяння святих апостолів і дійшли до послання апостола Петра. Друга біблійна група — для молоді. Розглядаємо різні цитати Біблії, підбираю відеофільми, які перегукуються з темою занять. П’ємо чай чи їмо вареники й одночасно спілкуємося, обговорюємо вибрані місця і відео.
Третя біблійна група — моя сімейна. Щовечора сидимо й читаємо. За приблизно сім років пройшли від Буття до Діянь апостолів. І коли кажуть, що ви самі не читаєте Біблію, я відповідаю, що починаю із себе і намагаюся читати — кожного дня!
— Як у вас ця традиція в родині сформувалася?
— Важко! Бо всі то спати хочуть, то води попити, то уроки доробити та й інші якісь справи. Але я кажу: «Рівно о 21:00 — всі слухають Біблію, навіть “криві, сухі і чающі двіженія води”». Не завжди збираємось точно в один і то й самий час, тому ближче до дев’ятої я починаю закликати із сурмами, як у Старому Завіті (насправді дзвоню у дзвіночок).
Це дуже тяжко, особливо коли в тебе поганий настрій, або втомлений, коли тобі зле і вже думаєш: нічого не хочу. Галичани в таких моментах кажуть: «все бери – мене лиши». Бувають і такі моменти. Але кожен повинен знати, що діти — це майбутнє Церкви, держави, сім’ї. Як ти їх сьогодні навчиш, так буде потім.
Чому протестанти вміють цікаво розповідати, а ми не вміємо? Адже Біблія у всіх одна. Напевно, вся справа у підході до своєї місії. Якщо вчитель доносить інформацію, яка йому самому не цікава, то як вона зацікавить слухачів?
Варто розповідати Біблійну історію як особисту пригоду, і сприйняття зовсім зміниться.
Кажуть, що люди до протестантів ідуть, бо вони дають подарунки. Це неправда. Ніколи люди не побіжать читати Біблію через подарунки. У греко-католиків для того, щоб дитину похрестити або взяти шлюб, потрібно обов’язково проходити уроки Закону Божого. Три чи п’ять разів з молодятами зустрічається священник. Якщо не хочеш ходити, тебе ніде в іншому місці не повінчають.
А в нас — не хочуть у цьому храмі вінчати, пішов в інший, і там тебе вже ні про що не питають.
З католиків ніхто не перейшов у Православ’я через те, що не хотів йти на Божу науку. У католиків є прекрасна традиція готуватися до першого Причастя. Діти виконують завдання, серйозно готуються по Катехізису — для чого був створений світ, як він створювався, чому прийшов Христос і так далі. Тож, хто буде духовно грамотнішим, більш свідомим віруючим: той, хто нічого не знає, але ходить, тому що йому так бабуся казала, чи той, хто знає, як й про що Біблія пише? Відповідь очевидна.
Шевченко про це написав, а ми боїмося навіть самим собі в цьому зізнатися
— Чому взагалі виникає оця втома від церковного життя, якщо богоспілкування, за словом Христа, є «єдиним на потребу», тобто тим, чого людина потребує найбільше?
— Потрібна дозованість. Має бути міра, поміркованість. Як кажуть святі отці, — золотий серединний шлях: не мало і не багато — посередині. Хтось любить морозиво і щодня буде його споживати в необмеженій кількості. Що буде з цією людиною? Відповідь відома.
Ось нещодавно я почув, як один протестант, який колись був наркоманом, а потім виправився і навіть став пастором, через 15 чи 18 років знову зірвався. Для Бога це велика втрата, правда ж? Людина знову вернулася на згубний шлях, через стільки років! Він бачив чудо свого духовного зцілення, молився, був потрібний людям, чому ж так сталося? Думаю, через оцю недозованість.
Дуже часто ми занадто розслабляємось самі і натомість напрягаємо інших. Коли поборов гріх, то розслабляєшся – «я його поборов», а диявол тут як тут. Тільки почав постити і в тебе виходить, як відразу падаєш у гріх. Ось так усе непросто.
Ще важливо усвідомити, що для духовного вдосконалення потрібно багато працювати. Буквально вчора з парафіянкою ми говорили про Тараса Шевченка. Хтось каже: «От, Тарас Шевченко писав, щоб від кадил закурювати, що він не знає ніякого Бога…» Кажу їй: «Та послухайте, хіба тільки в Шевченка таке було? А у нас не буває відчаю, зневіри? Буває. Тільки Шевченко про це написав, а ми боїмося навіть самим собі в цьому зізнатися». Інколи ми навіть гірше думаємо, ніж він сказав чи написав. Бо, можливо, нікому було його підтримати (тут згадуємо Ангела). Тому ми повинні бути підтримкою одне для одного.
Ще одна мама приходить — їй не подобається хлопець, з яким її дочка зустрічається (майбутній зять). Кажу їй: «Ви повинні сказати доньці, що приймете будь-яке її рішення, бо якщо вона з ним посвариться, то до вас вже не прийде, адже втратила довіру. А якщо знатиме, що ви будь-яку її приймете, то вона — радісна чи знесилена — завжди прийде до вас».
Діти все одно наб’ють свої шишки, але вони повинні знати: якщо їм стане важко, вони прийдуть до нас і ми їх приймемо. Тому в усьому має бути міра. Треба все дозувати, не заставляти, але свідчити про свою підтримку. «Я би хотів, щоб ти пішла зі мною до церкви, але якщо ти не йдеш, то я приймаю твоє рішення». А ми заганяємо…
— Не викликає в дітей протести те, що описано в Біблії? Коли Господь карає чи знищує цілі міста. Не може сама Біблія відвернути дитину від Бога?
— Цікаве питання, навіть не замислювався над цим. Як відповісти — не знаю. З особистого досвіду зазначу, що різні бувають запитання в дітей. Інколи теж не можу відповісти. Або відповідь ховається не в одному слові чи репліці. Але ми намагаємося це вирішити.
Є проблема, коли, дійсно, Давид просто знищував малі народи і Господь йому ні слова не сказав за це. Для мене взагалі було шоком, що пророк Божий може таке робити… Людина, яка потім стала царем. Але я намагаюся дітям це показати, що в Бога все занадто просто і занадто складно одночасно.
Дуже просто: прийшов Архангел до Захарії і сказав: «У тебе народиться син». Той засумнівався, а Архангел йому: «Не будеш говорити, доки пророцтво не здійсниться». Інший приклад — цар захворів, був при смерті, і Господь посилає до нього пророка, який декілька днів йшов, щоб переказати цареві: «Господь сказав, що ти помреш, ця хвороба твоя – остання». Цар почав плакати, Господь почув його покаяння і помилував його. Пророк пройшов майже три дні зворотного шляху, а Господь йому: «Йди назад і скажи, що Я помилував царя і він проживе ще стільки-то років».
Кажу дітям: «Теж – загадка! Чому Бог напряму цього всього не сказав?» У Бога все просто і легко, і при цьому все дуже важко. Ми не знаємо, чому так. Можливо, якби я був пророком, мені було б трішки легше. А так відповідаю тільки словами з книги Іова. Пам’ятаєте, як Господь відповів Іову Багатостраждальному? Ми не можемо питати Бога чи дорікати Йому. І при тому всьому ми повинні розуміти, що саме в цей момент Творець нас дуже любить.
І головне: скільки б ми не відкривали Біблію, вона лишається тією самою, а ми змінюємося кожного разу, як тільки її відкриваємо!
