Німецький католицький богослов та викладач Мюнстерського університету Томас Бремер на запит від громадського об’єднання «Миряни» проаналізував висновок релігієзнавчої експертизи ДЕСС щодо знайдених нею «зв’язків» УПЦ з Московським патріархатом. На його думку, документ ДЕСС упереджений і не може розглядатись як підтвердження церковно-канонічного зв’язку УПЦ з РПЦ.
Нижче подаємо текст д-ра Бремера повністю в українському перекладі. (За цим посиланням дивіться оригінал документу англійською.)
Про автора: Томас Бремер – професор екуменічного богослов’я, східноцерковних студій та досліджень миру у Мюнстерському університеті (Німеччина). До його сфери інтересів входить історія православ’я в Росії та на Балканах, вплив релігії на політичні процеси та теорія екуменічних процесів. Організатор німецького-українського студентського семінару, в рамках якого у травні 2018 р. у видавництві «Дух і літера» було представлено український переклад його книги «Церква та імперія. Нарис історії російського православ’я». Томас Бремер був лектором Київського літнього богословського інституту.
***
На запит українського об’єднання «Миряни» я провів оцінку доповіді експертної комісії, ініційованої українською Державною службою з питань етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) щодо статусу Української Православної Церкви (УПЦ). Релігійна ситуація в Україні тривалий час була важкою і складною, а відколи Росія розв’язала повномасштабну війну в лютому 2022 року, вона ще більше ускладнилася.
Із «Мирянами» я контактую вперше. Я припускаю, що мене попросили зробити оцінку доповіді через те, що я багато років займаюся українськими церковними питаннями, багато публікувався з цієї теми і що, будучи римо-католицьким богословом з Німеччини, я не належу до жодної із зацікавлених сторін.
Я уважно вивчив відповідні тексти та документи і хочу зробити декілька зауважень щодо експертизи. У них я не даватиму вичерпну оцінку, оскільки не буду докладно описувати передісторію або вдаватися до загальновідомих подробиць.
1. Статут УПЦ
27 травня 2022 року УПЦ ухвалила новий Статут про управління. До цього моменту вона була «самоврядною Церквою з правами широкої автономії» у складі Руської Православної Церкви (РПЦ). Такий статус було надано УПЦ у 1990 році, коли екзархат РПЦ в Україні було перетворено на УПЦ.
Основні зв’язки УПЦ з РПЦ передбачали членство глави УПЦ у Синоді РПЦ згідно зі статусом і зовнішнє представництво УПЦ через посередництво РПЦ. Єпископи УПЦ були членами Архієрейського та Помісного Соборів РПЦ. Рішення обох органів були обов’язковими для УПЦ, але рішення Синоду РПЦ мали чинність лише тією мірою, якою вони поважали незалежне управління УПЦ. Члени УПЦ могли бути обрані або призначені до органів управління РПЦ і було прямо зазначено, що УПЦ отримувала миро з Москви.
Собор УПЦ у травні 2022 року виключив [зі Статуту про управління УПЦ] будь-які згадки про РПЦ за винятком посилання (в історичному контексті) на документ 1990 року, який прописував статус УПЦ.
У новому Статуті УПЦ більше немає жодних згадок про її приналежність до РПЦ, про членство предстоятеля УПЦ у Синоді РПЦ, необхідність «благословення» російським патріархом предстоятеля УПЦ після його обрання єпископатом УПЦ тощо.
УПЦ також змінила положення, які стосуються її колишнього зв’язку з РПЦ, такі як запровадження нової форми поминання, можливості відкриття парафій за кордоном та мироваріння.
Позиціонуючи УПЦ як «самостійну і незалежну», новий Статут посилається при цьому на рішення РПЦ 1990 року (у документі (грамоті. – Прим. ред.), виданому тодішнім патріархом Олексієм II). У рішеннях Собору йдеться про «повну самостійність і незалежність»1. Ці терміни не використовуються в традиційній православній еклесіології, так само, як і попередній вислів – «самоврядна Церква з правами широкої автономії».
Дані формулювання є новоутвореннями, що служать для визначення статусу УПЦ. З погляду православного канонічного права вони розмиті, неконкретні і не вписуються в традиційний розклад, який передбачає головним чином автокефалію чи автономію як форми незалежного церковного існування.
2. Методологічні проблеми
У Доповіді експертної комісії (ДЕК) я бачу деякі недоліки методологічного характеру. Я не буду обговорювати питання загального значення, такі як чинне в Україні законодавство щодо релігії (яке значною мірою характеризується радянським підходом). Це законодавство саме собою може бути окремо піддано критиці. Однак я прийму це як даність і буду оцінювати ДЕК у рамках цієї даності.
Що стосується головного предмета уваги ДЕК, вважаю за потрібне зробити попереднє зауваження.
Розмитість (або термінологічна неточність) у канонічному праві може бути критерієм лише для оцінки, яка є конфесійною, тобто зробленою з богословської чи внутрішньоцерковної позиції з пред’явленням нормативних претензій. Оцінка, яка передбачає нейтральність, тобто оцінка з релігієзнавчої точки зору (ДЕК п. 5) може відзначати цю неточність, але не може її враховувати при оцінці, оскільки їй слід бути описовою та аналітичною.
Той факт, що певна форма організації групи (у даному випадку УПЦ) не існує в уявленні релігійної спільноти (в даному випадку православ’я), може бути проблемою для цієї релігійної спільноти, але ніяк не може вплинути на свободу віросповідання цієї групи. У демократичному суспільстві у кожного є право створити релігійну групу відповідно до правил, що раніше не застосовувалися, і процедур, якими б вони не були з теологічної точки зору.
Історія православ’я і християнства загалом сповнена прикладів недотримання норм канонічного права, і ми досі стикаємося з багатьма такими випадками. УПЦ – не єдина Православна Церква у світі, яка організована у спосіб, невластивий канонам. Говорячи загалом, Церкви ніколи не функціонують ідеально відповідно до всіх правил і приписів. Подібне можна спостерігати як у Православній та Католицькій Церквах, так і в багатьох інших релігійних спільнотах.
2.1. Логіка аргументації
УПЦ стверджує, що вона розірвала зв’язки з РПЦ. Перед комісією, на її власне твердження, стоїть завдання з’ясувати, чи це так. Її мета – встановити, чи має УПЦ «церковно-канонічний зв’язок і приналежність» до РПЦ відповідно до її (УПЦ) Статуту «та документів, які мають до нього безпосереднє відношення» (ДЕК п. 4).
Очевидно, що в контексті війни, розпочатої Росією проти України, виникли сумніви щодо статусу УПЦ, і це цілком можна зрозуміти. Проте, за логікою речей, комісія повинна вивчити докази, які вона має, і дійти певного висновку. Вона не може гадати, робити гіпотетичні припущення, говорити про потенційні дії та оперувати непідтвердженими фактами. Проте саме цим вона займається у своїй доповіді.
2.2. Хронологія
УПЦ стверджує, що вона розірвала свої відносини з РПЦ, коли ухвалила новий Статут у травні 2022 року. Отже, для аналізу її поточного статусу необхідно враховувати цей документ, а також інші нормативно-правові акти та дії, які були здійснені після травня 2022 року.
Не можна робити будь-які висновки щодо поточної належності УПЦ до РПЦ, виходячи з більш ранніх документів, складених у той період, коли УПЦ не заявляла про свою незалежність від РПЦ. Адже деякі документи, які бере до уваги комісія, було написано понад тридцять років тому, до проведення Собору УПЦ у 2022 році (п. 6.2, 6.3, 6.4). Вони не можуть бути інструментом для тлумачення нового статуту. Обставини можуть змінюватись, і вони змінилися.
2.3. Походження доказів
Зрозуміло, що РПЦ не визнає незалежності УПЦ. Російська пропаганда стверджує, що рішення УПЦ були ухвалені під тиском української державної влади.
УПЦ не може вплинути на заяви російської сторони. Це означає, що жоден документ РПЦ не може бути доказом чогось щодо УПЦ, особливо якщо такий документ існував до травня 2022 року.
Покладатися на документи, статути та інші джерела з Росії та РПЦ є вкрай проблематичним, оскільки російська організація таким чином може впливати на українські політичні та адміністративні рішення.
Якщо, наприклад, РПЦ змінить свій Статут, посилаючись у ньому на будь-які релігійні конфесії України, українська держава буде змушена відреагувати. Але питання, чому українське законодавство має прив’язуватися (букв. робити себе залежним від) до Росії, залишається відкритим. Тому документація з боку РПЦ та Росії (або будь-якої іншої країни) не може мати юридичної сили при оцінці українською стороною того чи іншого питання.
2.4. Доказ ex negativo (шляхом заперечення)
Комісія у своїй доповіді неодноразово зазначає, що їй не відомі документи, які підтверджують або спростовують ту чи іншу тезу. Однак для правильного аналізу слід оперувати наявними на руках доказами, а не розмірковувати про якісь інші можливі джерела.
Комісія робить висновок, що УПЦ все ще є частиною РПЦ. У такому разі комісії слід підтвердити це, спираючись на наявний у неї матеріал, а не на припущення про щось неіснуюче.
Так само комісія критикує факт того, що першоієрарх УПЦ у своїх листах до глави ДЕСС не використовує слово «автокефалія» (ДЕК, п. 7.4.1). Проте комісія не має права вказувати, якими мають бути формулювання у документах, на які вона посилається.
Не можна робити висновок про ситуацію (про наявність чи відсутність певної обставини) через те, що в тексті не використовується конкретне слово.
3. Оцінка фактів
Крім методологічних вад Комісія також тлумачить деякі факти і документи таким чином, що все це виглядає непереконливо. Вона спирається на спірні і, отже, сумнівні богословські передумови.
3.1. Застосування внутрішньоцерковних критеріїв
У доповіді ДЕСС декілька разів згадуються внутрішньоцерковні богословські (церковно-канонічні) принципи. Оскільки комісія, як державний орган, не уповноважена вдаватися у своїй роботі до канонічного права, релігієзнавча експертиза для державної установи не може брати за основу канонічне право (як це зазначено у попередньому зауваженні вище).
Навіть якщо УПЦ вважає за краще мати статус, який не є ані автономним, ані автокефальним, а «самоврядним і незалежним», комісія не має права судити, чи це відповідає церковному праву, і робити будь-які висновки з цього.
Не виключено, що УПЦ більше не має зв’язку з РПЦ, хоча й існує у сумнівному канонічному статусі.
Так само Комісія висуває конкретні вимоги щодо того, що саме УПЦ мала зробити, щоб стати автокефальною (повідомлення інших помісних Церков (про свій новий статус), прояснення форми відносин з Православною Церквою України тощо (ДЕК п. 7.4.2).
Це є прямим порушенням свободи совісті.
Державна установа не має права давати наказ про спосіб організації релігійного співтовариства. Навіть якби УПЦ існувала в ізоляції, відокремлено від решти Православних Церков, державна влада все одно мала б визнати її. Хоч там як, принципи православної еклесіології (яким, звичайно ж, суперечила б така ідея ізоляції) не повинні бути тут задіяні.
3.2. Упереджена позиція
Отже, ДЕК не займає нейтральної позиції щодо православної еклесіології в питанні, яке є спірним і відкритим, але вивчає його в площині православної догматики.
Загальновідомо, що у світовому православ’ї немає єдиної думки щодо отримання автокефалії. Експертна комісія розглядає лише один із (щонайменше) двох можливих способів, що обговорюються у православному богослов’ї, і приймає його як даність.
Тому хоч вона дійшла висновку, але цей висновок не є об’єктивним.
Можна навіть стверджувати, що більшість Православних Церков, а можливо, й більшість православних християн, не поділяють такої точки зору.
Думка Вселенського Патріарха Варфоломія (помилково цитується в ДЕК у п. 6.6 як «офіційне роз’яснення»: Вселенський Патріархат має кілька способів заяви своєї офіційної позиції, але приватне листування до них не належить) говорить про явну роз’єднаність православ’я в цьому питанні. Наводити його думку як свідчення та докази вкрай проблематично, тому що це виглядає так, ніби його поділяють усі. Адже суперечки продовжуються досі, проте у звіті взагалі не звертають уваги на цей факт.
Одне з невирішених питань (церковного права – Прим. ред.), яке було згадано в експертизі, стосується того, що незалежній Церкві потрібен «томос» (ДЕК п. 7.2). З цього приводу хочу сказати, що «Українська Православна Церква – Київський Патріархат» існувала в Україні понад 25 років без будь-якого томосу, претендувала на автокефальність і перебувала у повній відповідності до українського законодавства (хоч і не відповідно до православної еклесіології).
3.3. Ігнорування дій
У ДЕК згадуються деякі зміни, що відбулися в УПЦ після травня 2022 року (мироваріння, відкриття парафій за кордоном, поминання, п. 6.5). Однак вони трактуються лише в контексті їхньої необхідності для автокефальної Церкви.
У звіті зважають на те, що предстоятель УПЦ почав звершувати Літургію відразу після 27 травня 2022 року, як це робить першоієрарх автокефальної Церкви – поминанням предстоятелів інших автокефальних Церков. У ДЕК стверджують, що, відповідно до канонів, тільки першоієрарх УПЦ має поминати патріарха. Але нинішній предстоятель УПЦ припинив цю практику.
Важливо наголосити, що є суттєва різниця між поминанням свого першоієрарха (яке звершує кожен архієрей) та поминанням побратимів-першоієрархів (яке звершують лише предстоятелі незалежних Церков). Ця різниця виражена і у формулі поминання, яка була змінена в УПЦ після Собору, але у доповіді цього не відзначили.
Щодо заснування парафій за кордоном, то треба сказати, що жодна помісна Православна Церква не заперечувала проти такого рішення (тоді як парафії, організовані УПЦ КП, ніколи не визнавалися іншими Православними Церквами). Священники УПЦ, які живуть і служать тут, у Німеччині, спілкуються зі священниками та архієреями інших Православних Церков. Були Літургії, де духовенство УПЦ співслужило з духовенством інших Церков. Цього не було б, якби парафії та священники УПЦ не вважалися законними.
Мироваріння, як стверджує експертна комісія, не є привілеєм автокефальної Церкви. Але це є істотною зміною в богослужбовому житті УПЦ та прямою суперечністю правилам, передбаченим РПЦ для УПЦ.
Повернення до давньої київської традиції виготовлення мира надає УПЦ додаткової ваги.
4. Юридична проблема
Згідно з українським законодавством, релігійна організація, про яку йдеться (УПЦ. – Прим. ред.), має право брати участь у процесі (релігієзнавчої експертизи). УПЦ було запропоновано направити свого спостерігача. Але вона висловила заперечення, коли став відомим склад комісії, оскільки декілька її членів раніше висловилися за заборону УПЦ.
УПЦ звернулася з проханням про інший склад експертної комісії для більш виваженої оцінки, але ДЕСС не задовольнила це прохання.
Натомість комісія прийняла як об’єкт для експертизи два листи від предстоятеля УПЦ (ДЕК п. 3). Однак ці листи були написані до того, як стало відомо, що комісія буде робити доповідь. Таким чином, не виключено, що ДЕК складено із порушенням українського законодавства.
5. Висновок
Доповідь експертної комісії має істотні вади як у методологічному, так і фактичному відношенні. Вона бере до уваги факти, які говорять на користь певного результату, та ігнорує інші. Її оцінка має упереджений характер і спотворює наведені факти. Вона не пропонує жодних позитивних доказів того, що УПЦ, як і раніше, є частиною РПЦ. Отже, ДЕК не можна розглядати як підтвердження (церковно-канонічного зв’язку з МП. – Прим. ред.), а її висновки не є переконливими.
