З новим церковним роком, дорогі друзі!
14 вересня відзначається початок індикту, церковне новоліття. Отже, це вже третій новий рік за рік — після Нового року (1 січня), Старого Нового року (14 січня). А в деяких українців новий церковний рік розпочався вже 1 вересня — із переходом ПЦУ та УГКЦ на новоюліанський календар.
Вся ця плутанина, безумовно, колись має уніфікуватися й владнатися. Але поки що маємо розділення країни, яке проходить не тільки по регіонах та парафіях, а й навіть по сім’ях.
Що потрібно, аби церковний календар не розділяв, а з’єднував — ділимося міркуваннями протоієрея Віктора Палоша з Ужгорода.
Оригінал — дивіться на YouTube (запис ефіру православної онлайн-зустрічі).
Нам тут жити, це наш народ
Почну з того, що ми є Українська Православна Церква. Не московський патріархат. Наголошую на цьому: ми — не московський патріархат.
Людям, які нам у цьому не довіряють, які зводять на нас наклепи, в тому числі в інформаційному полі, краще зараз зупинитись і далі навіть не читати.
Після 27 травня, після Собору в Феофанії у 2022 році, наша Православна Церква чітко сказала про те, що вона є абсолютно незалежною від Москви. І наш Предстоятель — це Блаженіший Митрополит Онуфрій, якого поважають за святу людину в усьому православному світі: і святогорці — монахи на Афоні, й інші подвижники — в Абхазії, наприклад, та інших місцях, де православне чернецтво є в ідеальному стані.
Ми пам’ятаємо Сербського патріарха Павла, який відносно нещодавно помер, — про нього також ще за його життя говорили, що він свята людина. І в нас сьогодні, де б я не був, коли чують, що я є священником Церкви, яку очолює Блаженніший Митрополит Онуфрій, реально відчувається в очах велика любов і теплота.
Тобто ми маємо такого Предстоятеля, ми йому будемо вірні й нікуди від нього не підемо. Ми є Українська Православна Церква, нам тут жити, це наш народ. Діти священників нашої Церкви, в тому числі з нашої єпархії, сьогодні зі зброєю на передовій. Також багато наших вірян, як-от наш пономар.
Ми засудили агресію Путіна. Соборно наша Церква засудила збройну агресію Російської Федерації проти нашої незалежної України. Ми за те, щоб наша країна була неподільна, територіально ціла й суверенна.
Кажу це замість «добрий день». Ну а далі будемо говорити по суті того, для чого ми зібрались, — про церковну реформу календаря, так, як у нас звучала тема.
Єдність церковна важливіше таких питань
І розпочну зі самого слова «реформа».
Я, наприклад (ще раз наголошую, це моя особиста позиція), не боюсь слова «реформа». Так, є в нас реформати — протестанти, які колись реформували Католицьку Церкву, але дореформували її так, що, в принципі, ідея була гарна, і православні в чомусь поділяли цю ідею, але все пішло в іншу крайність. Тому завжди є побоювання, і коли ти щось реформуєш, важливо не втратити ціле.
Реформа, якщо це не стосується догматики чи церковного віровчення, не є чимось для Церкви чужим. Хто знає історію, можна навести тисячі прикладів, коли це відбувалося. Але є й інші приклади — ті ж самі старообрядці. Це якраз ті люди, які побоялися реформи. А ми, наша Церква, користуємося сьогодні нею. Хрестимось трьома пальцями, а старообрядці двома, бо «колись так хрестились».
Мета патріарха Нікона була — щоб Руська Церква універсалізувалася із Вселенською Церквою, щоб не було цих відмінностей. Якщо в Константинополі хрестяться трьома пальцями, то чому в нас двома. І люди, які не сприйняли взагалі його реформу, зробили це тільки тому, що ніяких реформ не може бути, бо «так було раніше». Ось основне гасло тих людей. Звичайно, вони відпали в розкол.
Але єдність церковна важливіше якихось таких питань.
Ми знаємо, що, наприклад, коли в Греції вводили новий календар, теж виник розкол. Він так і називається «старостильний». До речі, наша Церква старостильників не підтримала — тому що вони зробили паралельну ієрархію (а в цьому і є суть розколу) і від’єдналися від Церкви. Було чітко сказано: питання календаря — це не те, через що треба припиняти спілкування з Церквою.
У нашій Церкві також була подібна спроба. Відомо, що ще в 1918 році патріарх Тихон запровадив новий календар. Але за тиждень забрав своє слово, сказав «не на часі», тому що йде громадянська війна й зараз це принесе більше біди, ніж користі.
І в мене позиція подібна.
Але водночас чимало святих, яких шанує наша Церква, жили за новоюліанським календарем. Святитель Нектарій Егінський, наприклад. Або свята Софія Хотокуріду, більш відома, як свята Софія з Клісурі, канонізована нещодавно Константинопольським патріархом. Коли вводили новий календар у Греції, вона постила два пости — по новому і по старому стилю. Про це розповідається в її житії. І не підтримала старостильників, показуючи тим самим, що не важливий календар — важлива віра. Тобто питання календаря — це чисто традиція, це не головне.
Звідки взялася дата святкування Різдва та Пасхи
Чому взагалі я не вбачаю проблем в новоюліанському календарі?
Не буду зараз розповідати, чому наш календар називається юліанським. Але на той час, коли він запроваджувався, не існувало таких точних астрономічних даних, які ми зараз маємо, були інші підходи до вираховування років. Тому вкралася ця похибка, яка зараз уже всім відома. Її помітили європейські вчені, принесли свої дослідження папі Григорію, все розказали, показали, доказали, і він підтримав учених. Тому календар почав називатися «григоріанський».
У чому його суть? А суть у тому, що ті втрачені секунди й хвилини, які пройшли від дати народження Христа, просто обчислили назад. На сьогодні це 13 днів.
Дуже важлива деталь: якщо ми далі будемо жити за цим календарем, кількість днів постійно збільшуватиметься. Приблизно через 100 років вона вже становитиме 14 днів. Тобто Різдво автоматично перенесеться на 8 січня. Скільки світ існуватиме, ми будемо постійно мати цю похибку.
До речі, ми ж святкуємо Різдво не 7 січня. Якщо відкрити всі наші богослужбові книги, там написано, що Різдво Христове — 25 грудня. Тобто весь світ перейшов і живе по григоріанському календарю, і коли ми святкуємо 7 січня, насправді, по юліанському календарю ми й далі продовжуємо святкувати його 25 грудня.
А тепер найважливіше: звідки взагалі взялася ця дата, 25 грудня, як день Різдва Христового? Я досліджував цю тему, і, до речі, надихнув мене підняти першоджерела якраз ієрарх Руської Церкви. Треба віддати їм належне — тому що зараз складається враження, ніби тільки руські проти цього календаря, а якщо ми перейдемо, то будемо проти руських. Зараз це прям модно, але це політичне гасло.
Зрештою, звідки взялася дата 25 грудня? Адже нікому з отців Церкви чи мужів Апостольських не відомо, коли народився Христос. Відомо, коли Він воскрес, ця дата є, але коли народився?
Першу відповідь, яку я знайшов особисто, дає святитель Іоанн Златоуст. Він каже: усе дуже просто. Ми проповідуємо Христа язичникам, а в язичників головний бог — бог сонця. День сонця язичники добре знають — це 25 грудня. До кінця календарного року темрява стає більшою над світлом, тобто день менший за ніч, аж поки не доходить до того моменту, коли на одну секундочку день стає більший за ніч. Знаєте коли це відбувається? 25 грудня. І язичники встановили цей день Днем сонця.
«І ми, — каже Златоуст, — оскільки для нас сонцем є Христос, встановили дату святкування Його народження, Різдва Христового, на День сонця».
Далі він продовжує думку, яка дуже важлива в контексті Пасхи. Як Христос народився, і поступово, дедалі більше й більше, розповсюджувалося Його світло Євангельського вчення у темряві, в якій жили люди (під темрявою тут мається на увазі гріх), так само день символічно після 25 грудня стає більшим, більшим, більшим — і так аж до весняного рівнодення.
Ось чому, згідно з одним з чотирьох правил Першого Вселенського, або Нікейського, Собору, Пасха не може бути раніше за весняне рівнодення. Цитую далі Златоуста: «Тому що Пасха — це свято Перемоги світла над темрявою, а воно не може бути доти, доки ніч більша за день».
Так можна і християнства зректись
Саме тому я, наприклад, розумію новоюліанський календар і чому цей календар є правильним. Він не є ідеальним, теж має похибку, але все одно він більш точний.
Однак щодо сьогоднішніх реалій я думаю так само, як вважав патріарх Тихон, — у тому сенсі, що зараз в Україні війна, і це питання ще більше розділить суспільство. Календар — це не так важливо для України, як єдність. Єдність і народу, і нашої Української Церкви.
І сьогодні розділяти ще й цим наше суспільство, і без того розділене за багатьма критеріями, вважаю не те що некорисним, а недоречним. Про це буквально нещодавно говорив і предстоятель ПЦУ Епіфаній. Рік тому він прямо казав: «Це не на часі». Подивіться, є відео. І предстоятель Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук теж висловлювався подібним чином. А зараз чомусь стало «на часі». Що змінилося? Війни немає, внутрішніх проблем в Україні поменшало, все налагодилось? Чому зараз на часі? Оце найбільше й насторожує.
Виглядає так, що календар змінюють просто тому, щоб мати ще одну підставу сказати, що ми не такі, як там у Росії. Ну це ж повна дурниця. Так можна і християнства відректись, бо в Москві теж християни.
Колись у древній Церкві святкували Пасху по-різному: одні — чітко в дату, коли Христос воскрес, тобто 1 квітня. А другі — так, як ми зараз святкуємо.
До речі, можливо, хтось не знає, але саме 1 квітня є історичною датою Воскресіння Христового. Звідси й пішло: «Первое апреля — никому не верю». Тому що євреї, як це описано в Євангелії від Матвія, коли Христос воскрес, домовилися пустити чутки, щоб ніхто не повірив у Воскресіння Христове. Відтоді серед багатьох народів перше квітня — це ніби день, коли не треба нікому вірити.
І все ж таки. Згодом, на І Вселенському Соборі, було вирішено, що важливою є не дата 1 квітня, а день тижня, тобто неділя. Щоб кожна неділя це була маленька Пасха. Бачите, наскільки символізм для Церкви важливіший за будь-що інше.
Чому й Різдво Христове — це теж символ. І питання календаря, я вважаю, потрібно вирішувати соборно, як вирішувалося колись питання про Пасху, — щоб зберегти єдність усієї Церкви. Щоб не наробити помилок — як у тій самій Польській Церкві, де спочатку перейшли на новий стиль, а буквально декілька років тому повернулися на старий. Врахували, що все-таки їм не корисно в Польщі на новому стилі, і соборно Православна Церква повернулася назад.
Щоб у нас такого не було і щоб ми не насмішили, як кажуть, весь світ, до таких питань треба дуже виважено підходити. Є Єрусалимський патріархат, Свята Земля — так ми її називаємо, для християн. Куди ми їдемо і святкуємо всі свята разом, по такому ж календарю, яким зараз користуємось. Є Свята Гора Афон, до речі, частина Константинопольського патріархату, яка вибила собі право жити за старим стилем. Усі ченці гори Афон живуть по такому календарю, як ми.
Тому якщо вже якісь рішення приймати, то дуже все перед тим зваживши. Не так, як зараз — швидко взяли, зібрались, бо хочемо Новий рік з олів’є святкувати, отже давайте тепер відзначати Різдво 25 грудня, щоб було раніше Нового року. Під такі гасла — чинити так, «як весь світ цивилізований», — можемо наробити собі ще більших проблем.
Чи готові зараз українці під час такого хаосу, коли йде війна, робити такий от крок? Завершуючи свій виступ, хочу сказати, що для нас головне — єдність, а її сьогодні нема. А вона потрібна передусім — задля того, щоб було благо і нам, і нашій Церкві, і нашій державі.
***
А як же сходження Благодатного вогню, Фаворська хмара, Повернення течії в Іордані, які відбуваються саме у дні православних свят? І якщо так потрібна єдність, то чому Українська Православна Церква не доєднається до інших 10 помісних Православних Церков, які живуть за новоюліанським календарем? І як святкувати Різдво та інші свята, якщо живеш в країнах Європи?
На ці та чимало інших цікавих запитань дивіться відповіді у запису відеоефіру:
