Отже, діалог розпочався.
На звернення священнослужителів до Блаженнішого Митрополита Онуфрія від 23 липня 2023 року відреагував керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній. У п’ятницю, 28 липня, на його YouTube-каналі вийшло відеозвернення до вірян, у відповідь на яке в неділю, 30 липня, на сторінці Голос духовенства Української Православної Церкви в Facebook ініціативна група священників виступила зі своєю заявою.
Ми підтримуємо всі сторони, які готові публічно обговорювати складні питання й гострі кути. І оскільки саме майданчик нашого проєкту від початку виступив з підтримкою звернення духовенства до Предстоятеля, ми продовжуємо слідкувати за тим, як розгортаються події довкола цього документу.
Нижче подаємо текст митрополита Антонія з його офіційної сторінки у Facebook та відповідь йому ініціативної групи священників.
***
Звернення керуючого справами УПЦ до вірян
Дорогі браття і сестри! Вітаю вас із Днем Хрещення Русі та з днем пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира!
Саме через доленосний вибір православної віри, що його зробив святий Володимир, постає можливість вічного спасіння для нашого народу. У дніпровських хрещенських водах зародилася і наша Православна Церква, яка протягом вже більш ніж тисячоліття розділяє зі своїм народом все, що Господь нам посилає. У нашій земній історії були різні сторінки: і радісні, і сумні, і перемоги, і випробування та спокуси. Але завжди наші пращури відповідали на них гідно, відповідно до свого християнського покликання.
Сьогодні Українська Православна Церква переживає один із найскладніших періодів своєї історії. У такий час усі віряни – як духовенство, так і миряни – повинні молитовно згуртуватися, щоб разом протистояти всім нападкам.
Але, на жаль, окрім самовідданих прикладів стояння за канонічні засади свого життя, захисту святинь ми бачимо й цілком інші приклади.
Поки беззахисні парафіяни намагаються захистити свої храми від незаконного захоплення, поки архієреїв за наклепницькими доносами відправляють за ґрати, дехто, прикриваючись удаваною турботою про церковне благо, вкотре висувають керівництву Української Православної Церкви вимоги, які не узгоджуються з канонічними традиціями.
Час показав, що всі поступки подібним вимогам, навіть у межах церковної ікономії, навіть із найкращими спонуканнями, не полегшують становище Церкви. І навпаки – щоразу на неї чиниться ще більший тиск, а вимоги тим часом стають дедалі радикальнішими.
І тепер з усією очевидністю стає зрозуміло, що мета тих, хто висуває такі вимоги, аж ніяк не спасіння Церкви, а її цілковите знищення.
Нещодавно в просторі інтернету з’явилося чергове сумнівне звернення до керівництва Української Православної Церкви. Якщо опустити всі політичні спекуляції, маніпуляції та емоції, що містяться у згаданому тексті, варто звернути увагу на один важливий пункт. Крім іншого, там є вимога «повернути молитовну єдність» із Константинопольським патріархом та «з усіма Церквами, які визнали ПЦУ».
Це, мабуть, основний момент, що демонструє справжні цілі «активістів».
Важливо нагадати, що наша розбіжність із ПЦУ головно в канонічній площині. Насамперед виникає питання щодо законності хіротоній «духовенства» цієї організації, що не дає нам змоги жодного спільного молитовного чи євхаристичного спілкування як з нею, так і з тими Церквами, які, попри церковні правила, вирішили визнати нібито законними її «таїнства». І жодні діалоги із цією структурою не змінять суті: апостольське спадкоємство нічим заповнити не можна, окрім лише покаяння та канонічного висвячення.
І якби Українська Православна Церква розпочала таке спілкування, то фактично перестала б існувати як канонічна Церква. Очевидно, це і є головною метою провокаторів. Чого чекати від них наступного разу? Вимог нової унії? Жіночого священства? Чи, може, чогось ще гіршого?
Це не просто припущення з огляду на те, що організатори звернення часто висловлюють ідеї, подібні до задумів оновленців минулого століття, а цілком очікувана перспектива.
Це та межа, яку ми не можемо перейти в жодному разі, адже за нею – духовна смерть. Як би нас не утискали, як би не лякали в’язницею та іншими переслідуваннями, як би не погрожували забороною діяльності, ми не маємо права штовхати у розкол увірених нам Богом людей.
Засмучує, що окремі представники духовенства погодилися підписати таке звернення. Хтось це зробив, імовірно, під тиском, хтось під дією емоцій. Та чи треба говорити, що церковний устрій не вирішується емоціями.
Так, гірко бачити, як руйнуються храми Божі. Але ще більше вони страждають від захоплень, від осквернення, від того, що з них виганяють людей, які їх побудували, від того, що цих людей б’ють, від того, що не припиняється цькування тих, хто молиться.
Ще дивніше, коли вимоги «активістів» підтримують люди, які протягом десятків років виступали проти розколу, писали на цю тему богословські статті й доповіді. Може, варто нарешті себе запитати: чи не далеко ми зайшли в поступках духу світу цього?
Утім, як виявляється, низка підписів під зверненням була сфальсифікована, що вкотре демонструє сумнівність методів активістів. Адже це видається за «голос народу Божого».
Наразі ми бачимо, що будь-які політичні вимоги до нас вторинні. Нас просто хочуть знищити і щоразу будуть знаходити для цього дедалі нові й нові приводи, на які пóступки ми не пішли б. І вони не заспокояться, доки ми остаточно не розчинимося в ПЦУ.
Будьмо відвертими: статус Української Православної Церкви ніколи не заважав їй виконувати свої прямі обов’язки – вести людей до Бога, а все інше – політиканство, емоції та спекуляції – далеке від суті православ’я. Намагалися заважати місії Церкви саме її гонителі, як було споконвіку – під будь-яким приводом.
Вимоги негайного скликання Собору Української Православної Церкви викликають здивування поготів. В умовах безпрецедентного тиску на Церкву, коли наші архієреї зазнають переслідувань і ув’язнень, скликання нового Собору було б не просто сумнівним заходом, його можливі рішення не були б ухвалені всією повнотою православ’я, адже це матиме вигляд примусу. А такі умови не на добре церковності.
Якщо ж хтось турбується про власний добробут і комфорт більше, ніж про Церкву, нехай не спокушається: історія Церкви показує, що такі спокою не матимуть ні в цьому віці, ні в майбутньому.
Нині час істини, час усім визначитися, кому ми служимо – Богові чи світу, чи готові ми взяти свій хрест і піти за Христом або опинитися в натовпі тих, хто кричить: «Розіпни Його!».
***
Заява
ініціативної групи підписантів відкритого листа духовенства УПЦ до Блаженнішого Митрополита Онуфрія щодо відеозвернення митрополита Бориспільского і Броварського Антонія від 28 липня 2023 року
28 липня 2023 року керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільский і Броварський Антоній (Паканич) оприлюднив на платформі Youtube відеозвернення, в якому, зокрема, піддав нищівній критиці відкритий лист духовенства УПЦ до Блаженнішого Онуфрія, Митрополита Київського і всієї України. Оскільки у цьому звернені містяться численні звинувачення на адресу авторів та підписантів листа, вважаємо за необхідне дати на них публічну відповідь.
Перш за все кидається в очі, що митрополит Антоній у своєму зверненні жодного разу навіть не згадав ані про російську військову агресію, ані про військові злочини російських військових, ані про героїчну боротьбу українського народу проти окупантів. При цьому відкритий лист духовенства УПЦ був умотивований саме фактом російської військової агресії та тією підтримкою, яку надає російському злочинному режиму патріарх Кирил та інші представники єпископату й духовенства російської Церкви.
Якщо ми не помиляємося, за всі ці більше як 500 днів війни митрополит Антоній у своїх численних проповідях і промовах жодного разу не виступив з прямим осудом російської військової агресії. У своїх публічних промовах він наполегливо уникає навіть самого словосполучення «російська агресія». Окрім можливих зачитувань ним офіційних текстів, прийнятих Священним Синодом, особисто від себе він взагалі нічого публічно про це не говорив за весь час війни! З його вуст зазвичай лунають лише евфемізми: «важкі часи», «випробування», «спокуси» тощо. І нове відеозвернення митрополита Антонія знову рясніє подібними словосполученнями.
Це не може не викликати все зростаючого невдоволення як усередині УПЦ, так і в українському суспільстві в цілому. Виникає очевидне питання: чи не є таке наполегливе ігнорування самого факту російської агресії моральним злочином проти багатостраждального українського народу?
Наступне питання, яке виникає при перегляді відеозвернення: кому воно адресоване? До кого звертається митрополит Антоній?
Він починає своє звернення промовистими словами: «Брати і сестри». Далі він каже: «У цей час усі вірні повинні згуртуватися…» Ці слова дають привід думати, що автор звертається до всієї пастви УПЦ. На це вказує і сам зміст звернення, в якому митрополит Антоній по суті дає оцінку відкритому листу духовенства різних єпархій. Отже, відеозвернення митрополита Антонія претендує на заяву загальноцерковного характеру.
Однак, згідно з діючим Статутом про управління Української Православної Церкви, до всеукраїнської пастви мають право звертатися Собор УПЦ, Собор єпископів УПЦ, Священний Синод УПЦ та Предстоятель УПЦ (див., наприклад: розділ IV, п. 7 и; розділ V, п. 9 ж).
Митрополит Антоній не є ані Собором, ані Синодом, ані Предстоятелем. Він є правлячим архієреєм Бориспільської єпархії, і як єпархіальний архієрей може звертатися з архіпастирськими посланнями лише «до кліру та мирян у межах єпархії» (розділ VІІ.А, п. 16). Отже, за Статутом митрополит Антоній має право оприлюднювати звернення лише до духовенства та пастви Бориспільської єпархії. Однак у своєму відеозверненні митрополит Антоній не говорить про те, що звертається лише до своєї єпархії.
Згідно зі Статутом про управління УПЦ, митрополит Антоній не має жодного права формулювати та оприлюднювати офіційну позицію всієї Церкви. Тому всі його заяви слід сприймати лише як приватну думку.
Звісно, митрополит Антоній (як і кожен член Церкви) має право на свою власну позицію. Однак тоді її й треба подавати як свою особисту. Натомість у зверненні митрополита Антонія ми взагалі не чуємо словосполучень: «На мою думку» або «Я вважаю». Усе подано в безапеляційному тоні. Відео не містить жодних описів чи пояснень, в яких говорилося б, що це просто особисті роздуми митрополита чи його звернення до пастви своєї єпархії.
Цілком очевидно, що митрополит Антоній намагається видати свої власні міркування за позицію всієї Церкви.
У своєму зверненні митрополит Антоній вдається до відвертих маніпуляцій. Він заявляє, що у відкритому листі духовенства були висунуті вимоги до керівництва УПЦ. І далі він відповідає на вимоги нібито від імені цього «керівництва».
Однак наш лист був адресований не абстрактному «керівництву УПЦ», а особисто Блаженнішому Митрополиту Онуфрію. Саме так цей лист був зареєстрований у канцелярії Київської Митрополії УПЦ. І саме так священники представили цей документ помічнику Блаженнішого Онуфрія єпископу Бородянському Марку. Владика Марк обговорив зі священниками питання, які ми поставили в листі. Також з єпископом Марком було обговорено можливість особистої зустрічі підписантів листа з Блаженнішим Онуфрієм з метою пошуку відповідей на поставлені питання.
Варто зауважити, що жодних вимог у відкритому листі священнослужителів до Предстоятеля не пролунало. Там містяться лише прохання і заклики, про що можна пересвідчитись, прочитавши уважно сам текст листа. Це зайвий раз свідчить про упередженість і заангажованість митрополита Антонія стосовно канонічної ініціативи священства.
Отже і сам зміст листа, і процедура його подачі аж ніяк не передбачали, що на нього буде відповідати митрополит Антоній. Ми не зверталися до митрополита Антонія! Очевидно, що і Блаженніший Онуфрій не давав митрополиту Антонію доручення відповідати на цей лист (митрополит Антоній в своєму зверненні нічого не говорить про подібні доручення). Тому публічний виступ митрополита Антонія не слід вважати відповіддю на наш відкритий лист.
Лист був адресований іншій особі — Блаженнішому Митрополиту Онуфрію. І ми впевнені, що Предстоятель Церкви здатен сам дати відповідь на наші запитання.
Прагнення митрополита Антонія підмінити собою і Предстоятеля, і Священний Синод, і загалом усе керівництво УПЦ проявилося і в тому, як саме він висловлюється про авторів та підписантів листа. На думку митрополита Антонія, мета авторів та підписантів листа — «аж ніяк не в спасінні Церкви, а в її повному знищенні». Авторів та підписантів листа він називає «провокаторами». Митрополит Антоній вважає, що вони висловлюють ідеї, «подібні до ідей обновленців». Він навіть «пророкує», що невдовзі автори листа почнуть вимагати «нової унії» та «жіночого священства».
Усе це є вкрай серйозними звинуваченнями. Відкритий лист підписали понад 300 священників з різних єпархій та навіть два митрополити. Виходить, що всі вони (на думку митрополита Антонія) свідомо прагнуть знищити Церкву?
Виникає просте запитання: на підставі чого було зроблено цей висновок? Такі заяви можна робити лише на підставі вироку Церковного суду. Однак Церковний суд УПЦ не відкривав жодних проваджень щодо єпископів та священників, які підписали відкритий лист до Предстоятеля. Ніхто з них не перебуває під церковним судом за звинуваченням у спробах «знищити Церкву» (до речі, саме це звинувачення звучить абсурдно і точно випадає за межі канонічної традиції). Отже, митрополит Антоній вважає себе не тільки уособленням керівництва УПЦ, але й церковного суду. Він може на власний розсуд виносити вироки будь-кому, навіть не пояснюючи підстав для таких висновків.
Митрополит Антоній звинувачує нас у порушеннях канонів, але саме його звернення є кричущою спробою зруйнувати весь канонічний устрій нашої Церкви. Не може не викликати занепокоєння його теза про те, що в умовах війни є неможливим скликання церковних Соборів, оскільки всі їх рішення будуть завідомо вимушеними, а тому і нелегітимними.
За цією логікою й рішення Собору УПЦ у Феофанії від 27 травня 2022 року теж слід визнати нелегітимними? Митрополит Антоній про це прямо не говорить, але неважко здогадатися, що саме такою є його позиція. Отже, Соборів під час війни скликати не можна. І, мабуть, саме тому митрополит Антоній «героїчно» перебрав на себе повноваження і Соборів, і Синоду, і Предстоятеля, і Церковного суду? Усе це має щонайменше вигляд спроби захоплення влади в Церкві.
Людина, яка сама відкрито порушує Статут УПЦ та узурпує владу в Церкві, безапеляційно звинувачує у порушенні канонічних норм тих, хто відкрито говорить про проблеми УПЦ. Звучить абсурдно, але є саме так. Вважаємо, що єпископи, священники та віряни УПЦ мають з усією серйозністю поставитися до цієї загрози.
Неупереджений читач нашого відкритого листа може легко переконатися, що там немає ані обновленських ідей, ані закликів до руйнування Церкви та її канонічного ладу. Навпаки, ми діємо у відповідності до свого пастирського сумління. Ми намагаємося надати оцінку злочинним діям російського державного та церковного керівництва у світлі Євангельської моралі. Для нас є очевидним, що патріарх Кирил є одним із натхненників та співучасників російської військової агресії проти України. І саме тому для нас, як християн, є неприпустимим будь-яке спілкування з ним.
Митрополит Антоній вважає, що ключовим посилом нашого відкритого листа є заклик відновити євхаристичне спілкування УПЦ зі Вселенським патріархатом, а також з Александрійським патріархатом, Кіпрською та Елладською Церквами. Він відкидає не тільки можливість відновлення євхаристійної єдності, але й навіть діалог як з цими Церквами, так і з Православною Церквою України. Митрополит Антоній заявляє, що сам факт такого діалогу означав би, що УПЦ «перестала б існувати, як канонічна Церква».
Це є вкрай дивною заявою. Цілком очевидно, що будь-яке церковне розділення можна подолати лише через діалог та взаємні поступки. Іншого шляху до церковної єдності просто не існує.
Православна Церква, наприклад, багато років веде діалоги з Католицькою Церквою та Церквами Реформації. І це аж ніяк не означає, що Православна Церква від самого факту діалогу перестає бути Церквою. Навіть більше того! Жодна з помісних Церков (окрім, звісно, РПЦ) не відмовилася від спілкування з тими Церквами, що визнали ПЦУ, і після цього не перестали «існувати як канонічна Церква», за словами автора відеозвернення. Подібний фундаменталістський погляд є типовим лише для окремих маргінальних груп, які обирають шлях самоізоляції та поступово самі перетворюються на розкольників. Митрополит Антоній вважає, що УПЦ має піти цим шляхом? Якщо так, то саме це і є прямим закликом до знищення Церкви.
Підбиваючи підсумок, маємо з болем визнати, що відеозвернення митрополита Антонія свідчить про серйозну внутрішню загрозу для нашої Церкви. Це звернення не тільки сповнене безпідставних звинувачень. Воно містить і дещо більш важливе.
Митрополит Антоній намагається блокувати живе Соборне життя Церкви. Він активно перетворює Українську Православну Церкву на закриту структуру, яка відкидала б саму можливість діалогу як з державною владою, так і з іншими помісними Церквами чи іншими християнськими конфесіями в Україні. У такій структурі не може бути Соборів і відкритої дискусії. Духовенство УПЦ, за задумом митрополита Антонія, має перетворитися на мовчазний та покірний натовп, який бездумно виконує усі вказівки «керівництва УПЦ».
Однак не такою бачив Свою Церкву Господь наш Ісус Христос. Не такою бачили Церкву святі отці. Не такий устрій передбачають церковні канони. І сьогодні вся наша Українська Православна Церква має показати свою силу. Ми не маємо допустити перетворення живої Соборної Церкви на закриту секту, в якій пригнічується свобода, а замість любові панує жорсткий диктат.
