Адвокатське бюро Микити Чекмана веде справи в суді проти незаконного виселення монахів із Києво-Печерської Лаври, готує позов проти релігієзнавчого висновку ДЕСС та захищатиме парафії УПЦ від перейменування.
***
Що відомо про протоієрея Микиту Чекмана? Йому 31 рік. Закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна та Національну академію внутрішніх справ України. Починав кар’єру правоохоронця як оперуповноважений карного розшуку, завершував старшим слідчим відділу розслідування економічних злочинів.
Після воцерковлення пішов з Нацполіції й розпочав адвокатську практику. Зараз представляє в судах інтереси Києво-Печерської Лаври та особисто намісника митрополита Павла. Очолює власне адвокатське бюро. Закінчив Київську духовну семінарію, 2018 року прийняв священний сан.
Приводом для нашої розмови став висновок релігієзнавчої експертизи Державної служби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), щодо якої «Адвокатське бюро Микити Чекмана» готується розпочати судову справу. Але окрім висновку знайшлося чимало важливих тем для обговорення — саме тому інтерв’ю вийшло таким об’ємним.
Я сам працював у правоохоронних органах і прекрасно знаю, як проводяться обшуки
— Читачі постійно нас запитують, чи робиться щось для того, аби дати правову оцінку релігієзнавчому висновку, зробленому ДЕСС, адже на підставі цього документу тепер ми бачимо дискримінаційні дії по відношенню до вірян УПЦ з боку органів державної влади.
У зв’язку з цим відразу декілька запитань. Які можливі правові заходи по відношенню до висновку? Як ви особисто його оцінюєте, і як, на ваш погляд, з боку Української Православної Церкви було б найкраще відреагувати на цей документ?
— Насамперед хочу подякувати за можливість розкрити цю важливу тему.
Що таке висновок ДЕСС? Ми повинні розуміти, що протягом тривалого часу в нашій країні здійснюються певні дії з дискредитації Української Православної Церкви. З вражаючою періодичністю у ЗМІ влаштовують відверту травлю УПЦ та її священнослужителів. Нас постійно звинувачують у непатріотичності, у співпраці з ворогом і тому подібне.
Якщо було порушено закон з боку окремих — наголошую, окремих — представників УПЦ, чомусь це переноситься й покладається на всю Церкву, а деякі негативні моменти навмисне ототожнюють з усією структурою.
Уже заїжджений приклад, але хіба в СБУ та правоохоронних органах немає колаборантів чи зрадників? Це можна побачити в реєстрі судових рішень — скільки щодо вказаних осіб виноситься обвинувачувальних вироків. Ми знаємо, що в регіонах, які зараз тимчасово окуповані або були під окупацією, чимало представників органів державної влади й місцевого самоврядування, на превеликий жаль, проводили діяльність проти України. Але чомусь не стояло і не стоїть питання про заборону конкретної служби чи адміністрації, в якій було виявлено випадки колаборації.
Можливо, через певну політичну зацікавленість, але ми бачимо факт: проти УПЦ застосовується системний підхід, а новини продукуються під певним кутом.
Ми живемо в ХХІ столітті, технології дуже розвинуті, тому якщо «правильно» подавати інформацію, таким чином можна сформувати в суспільстві будь-яку потрібну думку. І коли в новинах щодня показують інформацію про УПЦ з одного боку, а іншу сторону взагалі не висвітлюють, то в людей починає формуватися негативне ставлення. А далі вже залишаються технічні моменти. Відзняли якісь піснеспіви, це стало приводом для проведення так званих безпекових заходів, в яких насправді — «ловкость рук и никакого мошенничества».
Вибачте, я сам працював у правоохоронних органах і прекрасно знаю, як проводяться обшуки. Коли заходить велика кількість оперативників і немає можливості їх усіх проконтролювати. У такому разі знаходиться все що захочеш — було б тільки бажання й воля певних працівників, перед якими поставлено завдання. Ні для кого це не є секретом.
Таким чином у суспільстві постійно підкріплюється негативний образ УПЦ. А далі ми бачимо рішення РНБО, указ Президента про призначення експертизи, яку мала проводити Державна служба з етнополітики та свободи совісті.
Відповідно до «Закону України про свободу совісті та релігійні організації» ДЕСС має право проводити релігієзнавчі експертизи, але будь-якого нормативного акту щодо врегулювання порядку їх проведення немає. Є «Закон України про судову експертизу», який, по аналогії, мав би застосовуватися. Там чітко прописаний порядок проведення експертиз, якою повинна бути кваліфікація експертів тощо.
Проте у випадку з ДЕСС ми бачимо, які були «експерти». Це люди, які ще до моменту проведення своєї так званої експертизи висловлювали негативне ставлення до УПЦ. Це можна відслідкувати з відкритих джерел — зокрема із соціальних мереж, де «експерти» викладали пости з оціночними судженнями про Українську Православну Церкву. Тому немає жодних підстав вважати їхній висновок об’єктивним.
І ще одне. Чому експертиза здійснювалася на підставі статутних документів РПЦ? Вибачте, це те ж саме, що визначати правовий статус окупованих українських територій за конституцією російської федерації. Є Українська Православна Церква, є Статут про управління УПЦ, прийнятий 27 травня 2022 року зі змінами. То на якій підставі проводився аналіз статуту РПЦ? РПЦ може писати собі що завгодно — це їхнє право.
Тому питань виникає дуже багато.
У справі оскарження експертизи ДЕСС є судова перспектива
На наш погляд, є судова перспектива оскарження цієї експертизи.
Оскільки вона порушує права всіх релігійних організацій, які входять до складу Української Православної Церкви як релігійного об’єднання, мною, як представником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, проводяться зараз певні підготовчі дії.
Так, ми запросили в Державної служби з етнополітики та свободи совісті всі дотичні до експертизи матеріали: протоколи та відеозаписи засідань експертної групи, адже всі засідання проводились під повну відеофіксацію. Ми отримали підтвердження від ДЕСС, що ці матеріали готуються, офіційно сплатили кошти за виготовлення необхідних копій — а це 200 сторінок і джерела-носії інформації з відеозаписами. Щойно отримаємо, почнемо опрацьовувати й визначати подальші кроки для оскарження цієї експертизи.
— Чи є законні підстави використовувати релігієзнавчий висновок під час прийняття рішень — наприклад, про розірвання договорів оренди, як це робиться зараз обласними радами в багатьох регіонах України?
— Дивіться. Тут ми маємо справу з відвертою маніпуляцією.
Сам висновок чітко прописує, що «експертиза не несе жодних юридичних наслідків». Але ми часто виїжджаємо на кризисні ситуації в регіони — коли відбуваються спроби захоплень храмів або незаконної перереєстрації релігійних громад, — і там, як правило, при всіх зачитується саме цей висновок «експертів». Мовляв, «невже ви хочете бути з московськими попами, адже ось, подивіться, релігієзнавці встановили канонічний зв’язок». І люди, які не розуміють глибину питання, а в більшості випадків взагалі не ходять до церкви, ясна річ, голосують про те, що не хочуть бути з «московськими попами».
Крім того, саме на підставі висновку ДЕСС було ухвалено незаконне рішення щодо Києво-Печерської Лаври.
Рішенням Кабінету міністрів України було створено міжвідомчу робочу групу, до складу якої увійшли представники різних міністерств і відомств. Головою цієї міжвідомчої групи призначили очільника ДЕСС Віктора Єленського. І раптом в одному з матеріалів засідань робочої групи, які ми через суд затребували як докази, бачимо протокол, в якому пан Єленський зазначає про висновки цієї експертизи й свідчить, що всі релігійні організації УПЦ мають афілійованість, підпорядкування та канонічно-церковний зв’язок з московським патріархатом. Цю інформацію «беруть до відома» і наступним питанням цього ж протоколу рекомендують заповіднику розірвати зі Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою договір на безоплатне користування територією Нижньої Лаври.
Тобто ми бачимо, як висновок експертизи слугує офіційною підставою для здійснення дій проти громад та організацій УПЦ.
Також загальновідомо, що на розгляді у Верховній Раді перебуває декілька законопроєктів, у тому числі урядовий законопроєкт, який унеможливлює діяльність на території України релігійних організацій, які якимось чином пов’язані чи мають церковний канонічний зв’язок з московським патріархатом. Відповідно до цього законопроєкту кожну релігійну організацію окремо планується забороняти через суди.
Тому цей висновок так званої релігієзнавчої експертизи, безумовно, містить підстави для подальших дискримінаційних дій проти Церкви.
— Чи не виглядає саме звинувачення абсурдним: хіба можна судити й засуджувати за зв’язок?
— Питання справді доречне.
Та ми бачимо, що люди, які готували ці так звані документи, взагалі не розуміють природи Церкви. Усі Церкви перебувають між собою в євхаристійному спілкуванні й мають між собою зв’язок. Усі патріархи поминають усіх предстоятелів. Антиохійський патріарх поминає Константинопольського патріарха, і Олександрійського, і Московського — взагалі всіх предстоятелів помісних православних Церков. Це зв’язок? Зв’язок.
А що взагалі таке — церковно-канонічний зв’язок? Адже адміністративного зв’язку УПЦ з московським патріархатом не має. Згідно з рішеннями Собору УПЦ 27 травня 2022 року, в Статуті про управління УПЦ чітко визначено, хто, кому, як підпорядковується. І ми бачимо, що будь-якого підпорядкування московському патріархату в УПЦ немає.
Тому люди, які цей документ — висновок ДЕСС — створили, на мій погляд, просто виконують поставлене завдання для дискредитації й подальшої можливої заборони УПЦ.
Питання до правоохоронних органів: ви самі своїми діями не порушуєте права мільйонів вірян УПЦ?
Що нам із цим робити? Ми повинні відстоювати свої права й захищати гарантоване Конституцією України право на вільне віросповідання. Кожна людина має право ходити в ту релігійну організацію, яку вважає спасительною для своєї безсмертної душі. І будь-яке обмеження з боку держави в цьому випадку суперечить Конституції України.
Тим більше маніпулювати такими питаннями в країні під час війни й відкривати ще один, духовний, фронт, це — безумство. Чому людина, яка ходить до церкви, щиро вірить у Бога, молиться за Україну, за перемогу України в цій несправедливій війні, всіма зусиллями допомагає Збройним Силам — а ми бачимо, скільки духовенства УПЦ долучається до допомоги ЗСУ, окремі клірики УПЦ безпосередньо стали до лав захисників, — мусить терпіти цькування незрозуміло за що?
У нас правова держава. Якщо конкретний громадянин вчинив якийсь злочин проти держави, для цього є правоохоронні органи, які повинні провести досудове розслідування, здійснити певні процесуальні рішення.
Але в даному випадку ми бачимо, як проводяться розслідування. Коли в процесуальних документах пишуть «УПЦ Московського Патріархату», «Російська Православна Церква в Україні» і тому подібне, виникає питання вже до правоохоронних органів: ви самі не порушуєте права мільйонів вірян УПЦ такими діями?
На судовому засіданні з приводу подовження строку запобіжного заходу митрополиту Павлу мною було подано клопотання про здійснення заходів судового реагування відносно працівників правоохоронних органів.
Посудіть самі. Я отримую документи досудового розслідування — клопотання та повідомлення про підозру, в яких читаю, що «митрополит Павло є представником УПЦ Московського Патріархату» і з метою небажання розривати договір, який держава мала з МП на користування Лаврою, вирішив «розпалити міжконфесійну ворожнечу» і почав ображати релігійну групу ПЦУ. Але ж це абсурд!
Далі читаємо висновки семантико-текстуальної експертизи, яка містить визначення термінології: «ПЦУ — найбільша конфесія в Україні, визнана православним світом. УПЦ МП — Церква, яка зв’язана з РФ».
Розумієте, що відбувається? У процесуальних документах представники правоохоронних органів виконують політичне замовлення проти духовенства і вірян УПЦ.
Станом на сьогодні щодо Києво-Печерської Лаври розпочато три судові справи
— До речі, саме за це й звинувачують зараз нашу Церкву. Немовби, замість того, щоб просто звільнити територію Нижньої Лаври, віряни УПЦ розпалюють ворожнечу й не бажають підкорятися законам. Які є правові підстави для того, аби насельники монастиря не виселялися з Лаври?
— Давайте спочатку. Кому належить Лавра? Хто її будував? Лавру будували й протягом століть утримували монахи. Хто Лавру націоналізував? Радянська влада. Саме комуністи створили там заповідник, злочинним, насильницьким шляхом відібравши майно в ченців.
— Цікаво, що жоден український уряд: ані УНР, ані гетьмана Скоропадського, ані Директорії — ніхто не зазіхав на Лавру. Тільки більшовики.
— Так, і це досить конкретні історичні факти.
Усі вже забули, але після здобуття незалежності, в 90-х роках, Україна взяла на себе зобов’язання перед Радою Європи здійснити реституцію майна, незаконно відібраного в Церкви радянською владою. Принцип реституції навіть закладено в 17-ту статтю Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», в якій ідеться зокрема про передачу Церкві будівель у безоплатне користування.
Певні етапи цієї передачі було здійснено, але ми бачили, в якому стані майно повертали релігійним громадам. Зокрема в архівах та в інтернеті є чимало свідчень того жалюгідного становища, в якому Лавру передавали Церкві в користування. І звинувачувати тепер монахів, що вони неналежно щось утримували або здійснювали нецільове використання — це абсурд.
Хотів би зазначити, що відповідно до умов договору з Києво-Печерською Лаврою для розірвання договору необхідно спочатку довести, що Лавра використовувала майно не за цільовим призначенням або неналежно його утримувала. Щодо неналежного утримування, будь ласка, подивіться, в якому стані майно приймалося і в якому воно зараз. То виникає запитання: хто його неналежно утримував?
А до того ще треба подивитися на ті об’єкти Верхньої Лаври, які залишились у користуванні заповідника: в якому стані вони. Вважаю, не треба бути великим експертом, щоб надати відповідь на це запитання.
З приводу нецільового використання, то що в розумінні заповідника чи міністерства культури є нецільовим використанням? Їхнє звинувачення полягає в тому, що Лавра без згоди передала майно в користування семінарії та митрополії. Але ж і семінарія, і митрополія знаходились тут ще при Філареті (Денисенку), коли той був предстоятелем УПЦ, і угоди з ними укладалися заповідником окремо.
Тому ми бачимо, що стоїть завдання знайти бодай щось, за що можна зачепитися, аби тільки виселити монахів із Києво-Печерської Лаври.
— У чому полягає стратегія юридичного захисту Лаври?
— Станом на сьогодні розпочато три судові справи.
Перша — з приводу Успенського собору й Трапезної церкви Верхньої Лаври. Було подано позов до Національного заповідника про усунення перешкод у користуванні цими соборами. Вважаємо, що ми не маємо доступу до цих соборів незаконно. Є всі підстави, які ми виклали в позові, щоб УПЦ могла і в подальшому користуватися цими соборами, звершувати там богослужіння.
Другий позов ми подали про незаконне одностороннє розірвання договору заповідником, оскільки процедура порушена і для одностороннього розірвання взагалі не було підстав. Уявіть, на момент розірвання договору сам заповідник не мав будь-яких доказів, які б підтверджували порушення з боку монастиря. Нас просто поставили перед фактом: розриваємо договір, і все. Цей позов теж розглядається, вирішуються технічні питання. Через правильні процесуальні дії адвокатів суд затребував певні докази, які заповідником нарешті були надані.
Третя справа — позов заповідника до монастиря про усунення перешкод у користуванні майном, тобто про виселення ченців із Лаври. Цей позов насправді є абсурдним, бо не вирішено цілу низку питань — насамперед щодо законності одностороннього розірвання угоди.
Сподіваємося, суд надасть належну оцінку всім цим доводам з боку заповідника й відмовить їм у позові або принаймні зупинить розгляд справи до остаточного розгляду нашого позову.
Не вірити і нічого не робити — це ненормально. Люди нас не зрозуміють
— Чи стикалися ви з дискримінацією під час розгляду судових справ щодо УПЦ?
— Усі судові рішення, відповідно до Закону про судоустрій, виносяться іменем України. Для оцінки законності рішень є певні процедури — апеляційне чи касаційне оскарження.
Та коли Українська Православна Церква подавала заяви і клопотання про забезпечення позовів, які, на нашу думку, були повністю обґрунтованими, нам відмовляли, посилаючись на те, що ми жодним чином не довели своє порушене право. Однак коли заповідник звернувся зі своїм позовом щодо перешкоджання роботи комісії, суд одразу ухвалив зовсім інше, протилежне рішення.
Тому питання об’єктивності судових рішень і судового розгляду залишається відкритим. Ми всі з вами розуміємо реалії: на суддів може здійснюватися адміністративний тиск.
— Багато хто взагалі не вірить у те, що можна шукати справедливість в українських судах.
— Не вірити і нічого не робити — це ненормально. Люди нас не зрозуміють. Ми повинні зробити все можливе, щоб захистити права вірян. Ми ж боремося не за конкретні стіни, а за те, щоб люди відчували, що вони не самотні, не кинуті напризволяще. Що священноначалля, керівництво УПЦ переживає за те, щоб віряни могли ходити в храми Божі, сповідатися, причащатися, щоб можна було хрестити дітей у канонічній Православній Церкві. Для цього все й робиться.
— Зараз у нас полетить каміння, бо ж тепер в Україні дві Церкви канонічні.
— Я неодноразово казав, що Церква — це держава в державі, яка живе за певними законами: канонами, догматами. На моє глибоке переконання, канонічна Церква, яка має законну ієрархію, це Українська Православна Церква.
Інші релігійні організації мають право на існування: у нас правова держава й Конституцією передбачено, що Церква від держави відділена, а держава не має права втручатися в церковне життя. Та якщо людина вважає себе православною і для неї має велике значення, до якої релігійної організації належати, держава повинна їй це забезпечити, жодним чином не нав’язувати конфесійну приналежність і тим більше не піддавати дискримінації за релігійними переконаннями.
— З вашого досвіду, скажіть, чи є в Україні надія на правосуддя? Ясна річ, що треба сподіватися на Господа, а не на земний суд, але все ж таки, наскільки безнадійно все виглядає з юридичного погляду?
— Це дуже велика помилка — опускати руки. Наведу приклад.
Ми постійно чуємо в ЗМІ та від активістів висловлювання, які дискредитують духовенство й вірян УПЦ. Навіть виходили гумористичні передачі з контентом взагалі за межами здорового глузду. Ці дії підпадають під кваліфікацію статті 161 Кримінального кодексу України.
Як представники Києво-Печерської Лаври, в тому числі, в інтересах Київської Митрополії, ми неодноразово подавали заяви про вчинення кримінальних правопорушень з боку вказаних осіб. Правоохоронні органи, на превеликий жаль, — на відміну від того, з якою швидкістю вони повідомляють про підозри нашим ієрархам та священнослужителям за висловлювання проти ПЦУ, — ігнорують наші заяви. Навіть не вносять в єдиний реєстр досудових розслідувань, не відкривають кримінальне провадження.
Але ми в такому разі звертаємося до суду зі скаргами на цю бездіяльність, і суди задовольняють наші скарги: зобов’язують правоохоронні органи вносити відомості в ЄРДР.
Тобто сказати, що на законні вимоги немає реакції, не можна. Але якщо нічого не робити, нічого й не буде.
— Чи допускаєте ви варіант, що не вийде дочекатися справедливих рішень в українських судах?
— У такому разі, використавши всі засоби національного захисту, ми готові до подальшого звернення до міжнародних інстанцій та організацій. Треба робити все, що від нас залежить, і вірити, що все в руках Божих.
Тільки по Київській області понад сто незаконних перереєстрацій релігійних громад
— Можете сказати докладніше, які справи зараз відкрито та що може винести по них суд?
— Одна з найбільш гучних справ — проти так званих коміків «Байрактар-ньюз». Нам вдалося отримати судове рішення про внесення відомостей в ЄРДР, Печерським управлінням поліції проводиться розслідування. Ми ознайомилися з кримінальною справою, по ній призначено експертизу висловлювань вказаних осіб. Чекаємо на результати експертизи, яку, сподіваємося, буде проведено об’єктивно. Після цього відбуватимуться відповідні процесуальні рішення щодо притягнення до кримінальної відповідальності вказаних осіб.
Стаття 161 Кримінального кодексу України передбачає штраф від 200 до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеження волі терміном до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 3 років або без такого. Дії «коміків» можна кваліфікувати як частину 2 ст. 161 — дії, поєднані з погрозою насильства. А там уже позбавлення волі терміном від 2 до 5 років.
Усе залежить від того, як буде проведено експертизу, адже ані слідчий, ані прокурор не можуть самостійно надати оцінку, чи містять висловлювання ознаки певного злочину.
Також відкрито справи в Подільському управлінні поліції проти ведучої «5 каналу» Яніни Соколової, яка ганебно висловилася про Святе Причастя. Її вислови обурили не тільки вірян УПЦ, а й інших українських християн. Процедура така сама: експертиза має встановити наявність чи відсутність образ почуттів віруючих у конкретному висловлюванні.
Є ще певні активісти, які надавали інструкції, як правильно провокувати вірян УПЦ — з якого ракурсу знімати й як розганяти провокативні ролики у соцмережах. І тут ми отримали рішення суду про внесення в ЄРДР.
Крім того, тільки по Київській області в нас понад сто незаконних перереєстрацій релігійних громад — коли люди, які з юридичного погляду не мають жодного відношення до вказаної релігійної громади, голосують про її перехід в іншу юрисдикцію. А посадові особи отримують документи, які суперечать вимогам законодавства, але все одно приймають рішення про реєстрацію статутів у новій редакції та про зміну конфесійної приналежності.
Вважаємо, в даному випадку є ознаки складу злочину, передбачені статтею 364 Кримінального кодексу України. Сподіваємося, правоохоронні органи належно все розслідуватимуть. Застосовуємо для цього всі можливі процесуальні інструменти.
— Щодо незаконних перереєстрацій релігійних громад. Як можна пояснити громадянам не з юридичного погляду, а з житейського, чому не можуть місцеві мешканці, члени територіальної громади, визначати юрисдикцію релігійної громади? Адже люди так міркують: «Ми теж ходимо в цю церкву, хай лише й на великі свята, тому можемо вирішувати, кому вона має належати».
— Ну дивіться. Наведу приклад з погляду норм корпоративного права, якими керуються у своїй діяльності релігійні громади.
Коли ми реєструємо Товариство з обмеженою відповідальністю для здійснення господарської діяльності, то чітко прописуємо в документах перелік засновників та учасників. Це конкретні фізичні особи, які приймають рішення створити певну фірму, призначити керівника. Вони вносять внески у статутний капітал вказаної юридичної особи. І коли приходить людина, яка не є учасником ТОВ, і каже: «Хочу, щоб був не Пупкін директором, а Іванов» — вона має на це право, чи ні? Відповідь: ні, не має.
За таким принципом діють в юридичній площині релігійні громади. В них є статути, якими передбачено, хто може бути членом релігійної громади і які він може приймати рішення. Як правило, це людина, яка регулярно бере участь у Таїнствах у цьому конкретному храмі, сповідається і причащається, перебуває в послуху до настоятеля, погоджується зі Статутом про управління УПЦ тощо. Тобто є певний вичерпний перелік, можливо, недосконалий з погляду юридичного захисту, але визначений статутом.
Людина, яка не підпадає під критерії, передбачені статутами релігійної громади, не має ані юридичного, ані морального права втручатися в життя конкретної парафії.
З приводу рішення Київського окружного суду мали протестувати всі 12 тисяч парафій УПЦ
— Повернімося до церковно-канонічного зв’язку. Нещодавно Київський окружний суд визнав, що зв’язок УПЦ з РПЦ таки є.
— Це, до речі, яскравий приклад того, як наші опоненти користуються нашими прогалинами і певною бездіяльністю в юридичній площині. (У цьому плані неналежна робота на парафіях — коли не ведуться навіть елементарні протоколи, не оформлюється належним чином майно — взагалі заслуговує окремої розмови.)
З приводу рішення Київського окружного суду від 15 травня 2023 року. По-перше, воно ще не набрало законної сили. По-друге, тут треба трохи заглибитися в контекст.
Раніше існував Окружний адміністративний суд міста Києва. Його було ліквідовано, а всі справи передано в Київський окружний адміністративний суд, який здійснював судочинство по Київській області. Тому зараз там справжній вал судових справ, так що фізично у суддів не вистачає часу і сил їх розглядати. І тут раптом у такій великій справі, яка містить 21 том, за 11 днів було відкрито провадження, суддя розглянула всі матеріали й винесла те рішення, про яке ми всі з вами знаємо.
Як представник Києво-Печерської Лаври, я ознайомився з матеріалами і з великим здивуванням побачив, що в судовому рішенні є формулювання про те, що «від позивачів та від учасників справи не надходили будь-які клопотання про розгляд справи у судовому засіданні». Це абсолютно те, про що я казав: на превеликий жаль, наші процесуальні опоненти користуються недосконалістю юридичного захисту УПЦ.
Вказана справа має дуже багато учасників — це Київська Митрополія, всі єпархіальні управління та всі монастирі, але до її розгляду можна було залучити абсолютно всі парафії УПЦ, оскільки їх безпосередньо стосуватиметься необхідність вказувати у своїй назві на зв’язок з РПЦ. У цьому випадку, якби були проведені судові засідання в цій справі, суд мав би, по-перше, абсолютно всіх учасників повідомити, організувати місце, щоб усі представники парафій УПЦ могли взяти участь у судовому засіданні та висловити свою позицію. Чому не було заявлено клопотання про це, мені невідомо.
Зараз від Києво-Печерської Лаври ми готуємо апеляційні скарги. Також їх можуть подати абсолютно всі парафії, якщо матимуть таке бажання. Справа буде дуже складною і дуже цікавою. Але сподіваємося на перемогу — з Божою поміччю.
— Вас послухати, то може здатися, що вам легко йти проти системи — адже маєте відповідні навички та знаєте правові механізми. Що робити простій людині, вірянину УПЦ, який не має уявлення, як себе юридично захистити?
— Дуже слушне запитання. Ми якраз працюємо над тим, щоб готувати пакет документів для кожного, хто бажає захищати свої права.
З приводу «Байрактар-ньюз», наприклад, ми готували проєкт заяви про залучення до справи в якості потерпілого, яку могла подати кожна людина. Документ було розміщено на сайті УПЦ.
Нашим завданням ми бачимо направити людей у правове русло, щоб вони знали, що про них ніхто не забув, що адвокати та юристи готові надавати посильну допомогу, аби кожен міг відстояти свої права.
— Ви не боїтеся захищати УПЦ зараз — коли напруження досягло такого рівня і за приналежність до УПЦ лунають погрози навіть фізичної розправи? А для будь-якого публічного діяча виступити на захист УПЦ дорівнює професійному самогубству.
— Що таке нинішні погрози й небезпека в порівнянні з першими століттями християнства або з комуністичними переслідуваннями за віру в Радянському Союзі? Коли тільки за те, що людина вважала себе християнином, відвідувала богослужіння, її палили живцем, піддавали тортурам або розстрілювали. Якщо ми віримо у Христа і вважаємо себе християнами, то маємо залишатися вірним Йому до останнього подиху. Не зважаючи ні на що.
Так, ми люди немічні, які можуть боятися, і це зрозуміло. У мене теж були неприємні моменти, коли стався медійний розголос з приводу того, що я захищаю митрополита Павла та є представником і захисником Києво-Печерської Лаври. Надходили якісь повідомленні мені, моїй дружині, але все це, знаєте — «собака лает, а караван идет». Якщо не буде на то волі Божої, навіть волос із голови нашої не впаде. Тому немає сенсу звертати увагу на всі ці погрози, бо інакше взагалі не зможемо нічого робити.
Взагалі я дуже радий, що досвід нашої команди ми можемо тепер реалізовувати на захист Української Православної Церкви. Дякую Господу за таку можливість.
