Ну що ж, діалог так діалог! Загалом погоджуючись із головними висновками, викладеними у статті цього проєкту «Коли ж святкувати Різдво?», та глибоко поважаючи її автора, я хотів би висвітлити це питання ширше та привернути увагу до тих календарних аспектів, про які зараз не говорить ніхто — а вони дуже важливі для усвідомлення складності цієї проблеми.
Різдво «сповзає» в бік весни
Аргументи прихильників старого стилю найчастіше зводяться до того, що це дуже-дуже древній календар, освячений традицією, і навіть деякі чудеса на Святій Землі відбуваються саме за цим календарем. А прихильники нового стилю доходять приблизно до того, що 25 грудня — це круто і по-європейському, а 7 січня — це по-російському й тому не круто.
Я глибоко переконаний, що дата 7 січня є анахронізмом, її виникнення спровоковане виключно більшовицьким переворотом, вона має сенс лише у ХХ та ХХІ століттях, і якщо дотримуватися й надалі старого стилю, то в наступному столітті нам доведеться святкувати Різдво вже 8 січня, з 2201 року — 9 січня і так далі.
Звісно, це дуже нескоро і це не наші особисті проблеми, але якщо Різдво, хай і дуже повільно, «сповзає» в бік весни, то, мабуть, все ж таки проблема є і з нашим календарем не все гаразд. І, на мій погляд, варто було б оголосити для себе календар умовністю, що лише допомагає нам відраховувати час нашого тимчасового земного буття (адже який календар може бути у Вічності?) та актуалізувати ту дату святкування Різдва, яка вживалася від самого початку цього святкування, від IV століття, і яка відображена в усіх наших богослужбових книгах: 25 грудня.
У рамках діалогу наведу аргументи на користь цієї, мабуть, непопулярної в нас точки зору.
Одразу хочу вибачитися перед тими читачами, яким мій виклад та обчислення можуть здатися надто складними, але ж і сопромат ніхто не любить, а без нього ламаються мости та руйнуються будівлі.
Почну з головного. Так, вважаю, що правильно було б відзначати Різдво 25 грудня, але не голосуванням у «Дії» це має вирішуватися.
У тому недавньому голосуванні я віддав свій голос за 7 січня, бо питання дати святкування Різдва в нашому суспільстві зараз сприймається виключно в парадигмі «православне Різдво — католицьке Різдво» або ж «спадок Російської імперії — прогресивне європейське суспільство». І це — неприпустиме спрощення проблеми, корінь якої набагато глибше.
Головний пріоритет у церковних святах — щоб уся Церква святкувала соборно, разом, як єдине Тіло Христове. І Перший Вселенський Собор зібрався у 325 році не стільки для того, щоб встановити, коли правильно святкувати Пасху, скільки щоб із тих трьох традицій, про які розповідає автор попередньої статті (єрусалимська, сирійська, римська), виокремити одну, з якою погодиться вся Церква, і святкувати Христове Воскресіння усім разом, не розділяючись.
І в нашому випадку — навіть якщо правильно святкувати Різдво 25 грудня, спочатку треба нашим віруючим розповісти, чому це так. У цьому мають переконатися архиєреї, священники, вірні, а також потрібно вирішити низку технічних питань. А коли Церква буде готова, перейти на інший календар і цим, до речі, спростити чимало богослужбових особливостей, які ускладнюють життя простих клірошан нашої Церкви.
Адже справді патріарх Тихон 1918 року спробував впровадити новий стиль, але Церква не була до цього готова і, на жаль, не мала повної довіри до свого патріарха. Тож за три тижні старий стиль повернувся, було збережено мир і єдність у Церкві, а календарні дискусії перенеслися на століття вперед і ми проводимо їх зараз.
Церква не може перенести лише Різдво
Світській людині перейти на церковний новий стиль дуже просто: вона переносить лише один день і відзначає Різдво 25 грудня з Європою, а потім, почекавши, з почуттям дитячої ностальгії святкує ще й 7 січня з родичами.
А Церква не може перенести лише Різдво! Для неї є ще 364 дні, за якими теж закріплені певні богослужіння, і доведеться здійснити серйозну трансформацію всього богослужбового укладу: пересунути всі звичні дати й перевчати бабусь (і не лише їх), що Преображення тепер буде 6 серпня замість 19-го, а Петра і Павла — 29 червня замість 12 липня.
Я переконаний, що так потрібно вчинити, але невже це доцільно робити вже зараз?
Крім того, за діючим консенсусом між Церквами, на новий стиль переходять лише непорушні дати року, тобто ті, які задаються числом та місяцем. Увесь же пасхальний, рухомий, цикл залишається незмінним. А в нас, наприклад, початок Петрового посту залежить від пасхального циклу, він рухомий, а його кінець — від свята на честь апостолів Петра і Павла, він непорушний. Коли перейдемо на новий стиль, Петрів піст скоротиться на 13 днів, а в деякі роки взагалі зникатиме, і не всі віряни зможуть спокійно сприйняти такий факт.
З’являться ситуації, коли Тріодь (книга пасхального циклу) буде співатися в такі дні, коли вона раніше не співалася, і поєднуватися з тими службами, з якими раніше не поєднувалася. Виникнуть десятки богослужбових ситуацій, які нині неврегульовані нашим богослужбовим уставом, і це торкнеться кожного храму в кожному селі й місті.
Звісно, ті дев’ять помісних Церков, які живуть за новоюліанським календарем, ці проблеми для себе вирішили. І ми також зможемо. Але спочатку цей перехід треба підготувати, а вже потім здійснювати. І добре було б, щоб не лише Пасху, а й Різдво (а з ним, відповідно, й усі інші свята) усі Помісні Православні Церкви світу святкували разом, єдиними устами та одним серцем.
Рік має трішки більше, ніж 365 днів
Тепер можна взяти собі кави або ще чогось інтелектуально стимулюючого й перейти до астрономії та математики, до питання про різницю між старим та новим стилем, і чому якщо не перенести Різдво на 25 грудня, все одно доведеться його переносити на 8 січня. Це може бути складно, але дуже цікаво.
Свято Різдва Христового було встановлено в IV столітті. Це був вдалий досвід інкультурації, коли замість народження бога-сонця християни Римської імперії привчалися святкувати народження Бога Сина, справжнього Сонця правди. Римські сатурналії перетворилися на Різдвяні святки, і в останній чверті IV століття в цих святках виділилося два полюси: 25 грудня — Різдво Христове та 6 січня — Хрещення Господнє.
Цікаво, символічно та «інкультуруюче» також і те, що дати народження Спасителя (25 грудня) і Його Предтечі (24 червня) практично збігаються з датами сонцестоянь (зимового та літнього), а дати їх зачать (25 березня та 23 вересня) — з весняним та осіннім рівноденнями. Таким чином, вони відзначають ті чотири точки року (тропічного року, зауважимо забігаючи наперед), які мали особливе значення для всіх древніх культур.
Усі ці дати визначалися тоді за юліанським календарем (старим стилем), за яким досі живе наша Церква та ще кілька Помісних Православних Церков і який усі православні Церкви враховують під час розрахунку своєї Пасхалії.
[Не варто плутати календар (юліанський, григоріанський, новоюліанський) із літочисленням (від Христа, від створення світу тощо). Церква жила за різних літочислень, у тому числі й за «ерою Діоклетіана», або ж «ерою мучеників» (anno martyrum), що діяла приблизно з 284 року до середини VI століття, і це ніколи не становило якоїсь проблеми. Якраз монах Діонісій Малий (канонізований нещодавно Румунською Церквою) обурився цьому відліку років на честь імператора-гонителя та, укладаючи пасхальні таблиці, попутно винайшов літочислення від народження Христа, яким ми користуємося й тепер. Але календар (тобто тривалість року та закономірність появи високосних років) при цьому все одно лишався юліанським.]
Цей календар настільки по-римському простий і зрозумілий, що він і досі використовується і в історії, і в сучасній астрономії, але не тому, що по-особливому точний, а просто через велику зручність та широку розповсюдженість у минулому: порахували за старим стилем, врахували похибку до нового — і маємо результат. І неважливо, що ця похибка росте з кожним століттям.
Звідки береться «похибка» цього календаря і в якому сенсі це похибка: відносно якого еталону календар помиляється?
Причина в тому, що рік має трішки більше, ніж 365 днів, і наш календар має якось врахувати оце «трішки більше».
Що ми взагалі повинні називати роком? Адже, як не дивно, існують різні визначення.
Наприклад, так званий сидеричний, або зоряний, рік — це період часу, за який Земля здійснює повний оберт навколо Сонця, враховуючи положення Землі відносно далеких зірок. Він дорівнює 365,2563 доби (ці цифри після коми важливі, тому ми їх наводимо).
Є поняття тропічного року — це період, за який на Землі здійснюється зміна всіх пір року. Він трішки коротший: 365,2422 доби і нині зменшується на півсекунди за століття (так, виявляється небесні тіла теж нерівномірно літають по своїх орбітах). Інколи для простоти тропічний рік визначають просто як проміжок часу між двома рівноденнями (весняними чи осінніми).
Ще існує рік аномалістичний, синодичний, драконічний… На який із цих «років» треба орієнтуватися як на еталон?
На тропічний рік. Саме на нього орієнтуються сучасні календарі григоріанський та новоюліанський, оскільки пори року є для людини логічним, природнім, а головне — помітним проявом плину часу.
Надзвичайно простий, але не дуже точний
Прихильники старого стилю інколи наводять аргумент про те, що за цим стилем середня тривалість року є вдалим наближенням як до сидеричного, так і до тропічного року, тобто враховується як положення Землі відносно Сонця, так і її положення серед зірок. Гадаю, це аргумент значною мірою маніпулятивний.
Справді, юліанський календар (старий стиль) описується формулою 1 / 4, тобто з чотирьох років — один високосний. Таким чином, середня тривалість року становить (365 + 365 + 365 + 366) / 4 = 365.25 доби. Це дійсно якраз посередині між 365.2563 та 365.2422.
Але чи має це значення для реального відліку часу і чи таку мету ставив собі єгипетський астроном Созиген, який на замовлення Юлія Цезаря розробив наш улюблений юліанський календар? Навряд чи.
Головною метою була точність, універсальність та простота, щоб жерцю чи імператору не доводилося, як раніше, в ручному режимі призначати день Нового року чи вводити додатковий місяць і тим руйнувати всю бухгалтерію великої країни. З цією метою Созиген впорався блискуче: цикл календаря становить всього чотири роки, тривалість року — 365 або 366 днів, а щорічна похибка від тропічного року, як виявилось, складає всього 11 хвилин і 14 секунд. Для першого століття до Христа це фантастична точність при такій простоті.
Погляньмо ще з практичної точки зору. Задача календаря — регулювати життя на Землі, а не в космосі між зірок. З богословської точки зору, календар — теж чисто земний інструмент, оскільки вимірює час — категорію, яка у вічності втратить свою значущість. І смисловим центром Всесвіту, з богословської точки зору, ми також вважаємо Землю, адже саме тут втілився Христос і відбувається наше спасіння. (Питання про те, коли мають святкувати Різдво колоністи на Марсі — окреме, теж цікаве питання, утім поки що неактуальне).
І древні християни, коли взаємодіяли з календарем, теж, очевидно, звертали увагу не на положення Землі серед зірок, а насамперед на те, що можна помітити, на те, що впливає на життя людей, на ритми їхньої праці: рівнодення, сонцестояння, зміну пір року, а дату святкування Пасхи навіть канонічно прив’язали до весняного рівнодення. Ми в побуті теж маємо право вимагати від календаря, щоб квітень у північній півкулі завжди був весняним місяцем, а лютий щоб лютував і не зміщувався в бік весни через похибку календаря.
Отож, завдання календаря полягає в організації звичайних та високосних років таким чином, щоб середня тривалість року була якомога ближчою до тропічного року, а чергування звичайних та високосних років було влаштовано якнайпростіше.
Видно, що юліанський календар надзвичайно простий, але не дуже точний. Його похибка становить 365,25 — 365,2422 = 0,0078 доби, тобто 11 хвилин і 14 секунд на рік. Ця похибка накопичується і всього за 128 років дає зайвий день. Якщо з цим нічого не робити, то колись Різдво у нас буде влітку, а серпень стане зимовим місяцем.
Головна різниця між старим і новим стилем
Ми до того не доживемо, але неточність все-таки є, і в XVI столітті на неї звернув увагу папа Григорій XIII. За час, що минув від Першого Вселенського Собору, похибка календаря збільшилася на (1582 – 325) / 128 ≈ 10 днів і Сонце очевидним чином не слухалося постанов Собору, даючи фактичне весняне рівнодення 11 березня замість 21 березня, призначеного отцями.
Весняне рівнодення є основою для розрахунку дати Пасхи. Тож було незрозуміло, з якої дати треба виходити в цих розрахунках, щоб не порушити канони і, зокрема, не дати ворогам аргумент проти папи. А вороги були, адже папа Григорій активно займався дипломатією та протистояв руху Реформації, що вже ширилася Європою.
За дорученням папи було розроблено новий календар, яким зараз і послуговується увесь світ. (А хто каже, що він людина церковна і живе за юліанським календарем, нехай переведе календар у своєму телефоні на тринадцять днів назад і відтак спробує пожити в суспільстві). Цей календар було впроваджено 1582 року, коли після четверга 4 жовтня настала одразу п’ятниця 15 жовтня. Поступово, досить повільно, на цей календар перейшли майже всі країни.
Григоріанський календар описується формулою 97/400. Тобто з 400 років — 97 високосних. І виходить, що за старим стилем чотириста років — це 300·365 + 100·366 = 146100 днів, а за новим — 303·365+97·366=146097, тобто на три дні менше.
У цьому головна різниця між старим та новим стилем. А не в тому, що один із них трішки випереджає інший.
З новим календарем середня тривалість року становить (303·365+97·366)/400 = 365,2425 днів, і це набагато ближче до еталонного 365,2422: похибка в один день буде накопичуватися протягом кількох тисяч років.
Від юліанського календаря він відрізняється і більш складною системою розрахунку високосних років, що забезпечує виконання формули 97/400. Правило «високосний рік завжди ділиться на чотири», яке є і в юліанському календарі, було доповнено ще одним, яке у нас зараз діє, а ми часто й не знаємо про це: рік, який ділиться на 100, але не ділиться на 400 — не високосний.
Тобто існує особливість так званих «вікових високосів», на зразок 1600, 1700, 1800, 1900, 2000, 2100 тощо. За старим стилем всі вони високосні, а за новим стилем високосні лише ті, що діляться на 400, тобто 1600 та 2000. Звідси виникає поступове збільшення різниці між стилями.
Преображення 20 серпня, Покрова — 15 жовтня. І так далі
У XVI столітті, на момент впровадження календарної реформи, ця різниця складала 10 днів і збереглася в наступному, XVII столітті, бо 1600-й рік був високосним і за старим, і за новим стилем.
У XVIII столітті різниця збільшилася і склала 11 днів, бо після 28 лютого 1700 року за старим стилем було 29 лютого, а за новим — уже 1 березня. У цьому можна переконатися, приміром, поглянувши на дату народження великого українського філософа Г.С.Сковороди: 22 листопада (3 грудня) 1722 року. Різниця — всього 11 днів.
Аналогічно в XIX столітті різниця склала 12 днів (погляньте, скажімо, дати народження та смерті Т.Г. Шевченка), а в ХХ столітті — звичні нам 13 днів, коли 6 серпня за старим стилем — це 19-те за новим, і ми святимо виноград, а 25 грудня за старим стилем — це 7 січня за новим, і ми святкуємо Різдво.
Далі нам пощастило: 2000-й рік був високосним і за старим, і за новим стилем, тому різниця у 13 днів збереглася ще на століття і ми могли навіть забути, що вона непостійна.
Але в наступному столітті на наших… гм… онуків чекає несподіванка: 2100-й рік не буде високосним за новим стилем, різниця між старим та новим стилем збільшиться до 14 днів, і якщо тоді Церква дотримуватиметься старого стилю, то доведеться вибирати: або зафіксувати Різдво 7 січня і погрішити проти історичної істини, або ж святкувати його 8 січня за новим стилем, отже Різдво посунеться на один день у бік весни.
Змістяться й усі інші непорушні дати, адже Преображення стане 20 серпня, Покрова — 15 жовтня і так далі. Через сто років ці дати змістяться ще на один день і внуки знов казатимуть, що бабусі все плутають. Більш того, пасхальні границі в нас також зафіксовані у межах 22 березня — 25 квітня за юліанським календарем, тож вони теж поступово сповзатимуть у бік весни. Зараз у нас Пасха не може бути 9 травня, а в ХХІІ столітті — вже траплятиметься, щоправда лише один раз — у 2173 році.
Таким чином, кожні 400 років наше Різдво просувається на три дні в напрямку весни. Зрозуміло, що це дуже далека перспектива, але все-таки. Якщо через багато тисяч років Різдво теоретично доведеться відзначати у квітні, а Великдень стане спекотним літнім святом, то чи не здається вам, що саме календар не досить добре корелює з реальністю? І чи не забагато честі радянській владі, яка колись послужила причиною такої плутанини?
І Новий рік буде після Різдва
Інколи кажуть: «Як можна перейти на календар, створений римським папою, і святкувати Різдво разом із католиками?»
По-перше, хіба так важливо, хто автор календаря? Юлій Цезар узагалі був язичником… По-друге, сучасний «новий стиль», прийнятий у більшості Помісних Православних Церков, це все ж таки не григоріанський календар.
Учасники Константинопольської ради Церков у 1924 році також не могли прийняти календар, уже одного разу відкинутий їхніми Церквами. Вони вчинили дуже по-візантійськи: прийняли календар, названий новоюліанським, але він до 2800 року збігається з григоріанським.
Його розробив сербський астроном Мілутин Міланкович, і відмінність від григоріанського полягає в надзвичайній точності (похибка в один день накопичиться аж за 43,5 тисяч років), яка досягається більшою складністю розрахунку вікових високосів. Формула цього календаря — 218 / 900, а рік, що завершує століття, вважається високосним лише тоді, коли його номер, поділений на 900, дає в остачі 200 або 600.
Складно, але ж рахувати це доводиться лише раз на століття!
Саме тому я вважаю, що правильніше було б сказати, що в Господа один день — як тисяча років, і тисяча років — як один день. Що календар — умовність, він сам по собі не є священним. Це лише інструмент, система відліку земного часу. І святкувати Різдво слід за тим календарем, за яким ми по-справжньому живемо, і в той день, який усім відомий із самого початку, вже понад півтора тисячоліття. Він записаний у наших Мінеях та Типіконах — це 25 грудня. Ця дата ніколи не буде мінятися й рухатися відносно пір року.
І тоді в нас буде єдина дата для всіх непорушних свят: що на календарі, те і в книзі. Замість поділу — єднання. Ми б тоді акцентувалися не так на давньому, ще язичницькому розділенні на «сакральне» і «профанне» (одне ім’я для Церкви, інше — для світу; один календар церковний, інший — мирський), як втілювали б Божий замисел про єдність твореного й Творця, про переображення та освячення світу Божою благодаттю через людину.
Здавалося б, при чому тут такі високі матерії? Але я вважаю, що це теж важливо. Закріплюючи розділення на стилі й календарі, ми відкидаємо щось таке, що саме по собі не є гріховним, але вже є суттєвою частиною нашого життя (ми ж за новим стилем у побуті живемо). А правильна дія для людини — не відкинути, а прийняти й використати на славу Божу все, що її оточує.
Це, між іншим, виконання Божої заповіді, ще до гріхопадіння даної: Наповніть землю і володійте нею (Бут. 1, 28). Адже освячення часу через поєднання різних календарних моментів із різними священними спогадами — це одна з основних ідей богослужіння взагалі.
І буде Новий рік після Різдва, як це було завжди, в тому числі й у дореволюційні часи. І Різдво завжди буде взимку, а Великдень — навесні, принаймні у північній півкулі Землі.
Зрозуміло, зміна календаря — це складний процес, в якому, повторюся, визначальним має бути навіть не «правильність» тої чи іншої дати (зрештою, дата Різдва Христового теж умовна, Євангеліє не називає чіткої дати, коли саме сталося диво у Вифлеємській печері). Головним має бути соборний дух Церкви, наша єдність як Тіла Христового, щоб святкувати у мирі й радості, всім разом.
До виникнення проблем з датами у нас є ще 77 років — достатній час, щоб виробити всю необхідну базу, вирішити всі колізії, що виникають, та підготувати суспільство. У всякому разі, можемо спочатку дочекатися Перемоги та закінчення війни, адже справ у Церкви зараз предостатньо.
