Перекладача жестової мови Ольгу Буназів відсторонили від перекладу фіналу нацвідбору Євробачення — без пояснення причини. Скоріше за все, на її думку, через хвилю хейту за приналежність до УПЦ. Але вона дякує Богові за все і не втрачає оптимізму.
***
Ольга відверта й усміхнена. Зовсім не схожа на «жертву кібербулінгу». На інтерв’ю погоджується одразу. Під час розмови постійно усміхається.
Запитую, чи бачила вона, що писали про неї в ЗМІ. Відповідає — частково. Тільки те, що надсилали знайомі на скріншотах. Питаю, чи звертався хтось із тих ЗМІ до неї по коментар. Каже, що ні.
Як покриває хейт любов’ю до своєї країни та народу 24-річна українка з Чернівців, читайте сьогодні на Діалог.ТУТ.
Що відомо про нашу співрозмовницю. Ольга Буназів — волонтерка, працює з людьми з порушенням слуху. Веде блог в Instagram, де перекладає жестовою мовою сучасні пісні. Навчається на перекладача жестової мови і мріє, аби наше суспільство стало якомога більш інклюзивним та чутливим до людей з особливими потребами.
Я не переживала, не боялась. Я з Богом і нічого поганого не роблю
— Олю, ви не виглядаєте як людина, яка пережила хвилю хейту за свої релігійні переконання. Чи ви не дуже переймалися через усі ті негативні коментарі та публікації в ЗМІ?
— Давайте так. Саме коментарів і того всього бруду я не читала. Якийсь чоловік побачив мій блог в Instagram, зробив скріншоти, що я з УПЦ, написав про це свою думку, люди почали коментувати, і понеслося. Особливо навіть не розбиралися, хто я, що я. Просто давали відповіді тому чоловікові.
Це побачили на декількох телеканалах. ЗМІ опублікували як новину. Ну і, в принципі, все.
В Instagram якогось сильного хейту мені в особисті не писали. Зате я отримала дуже багато підтримки від наших людей з УПЦ. І це було приємно.
Якщо чесно, я відпустила ситуацію. Не переживала, нічого не боялась. Адже я з Богом і нічого поганого не роблю.
— Ви до того стикалися з конфліктами щодо ваших релігійних переконань?
— Конфліктів як таких не було. Я змалечку в Церкві, можна сказати, вихована в ній. Уся наша родина віруюча. Але це не заважає мені спілкуватися з людьми з інших конфесій, релігій.
У мене багато друзів. Хороші відносини взагалі з усіма.
— Цьогоріч уперше ефіри національного відбору на Євробачення перекладали жестовою мовою. І це робили саме ви з подругою. Як ви потрапили на телебачення?
— Це дуже цікава історія.
Я люблю записувати жестовою мовою дуети, пісні. Викладаю їх в Instagram. Цим я піднімаю тему жестової мови — щоб у суспільстві більше звертали на це уваги, оскільки в Україні багато людей з порушенням слуху і бракує перекладачів.
Це велика проблема: немає якісного сурдоперекладу, а чисельність людей з порушенням слуху збільшується. Тут іще відіграє свою роль війна, повертаються хлопці та чоловіки після контузій, і їм також потрібна допомога.
Навіть у буденному житті будь-яка людина може втратити слух, оскільки це всього лиш маленький нерв, який переривається, і все.
Тому, я вважаю, що жести треба знати, щоб робити нашу країну більш інклюзивною. Дуже хочеться, щоб людям з особливими потребами було легше жити, і не доводилося виживати.
Я написала подружці Каті (сурдоперекладачка Катерина Заботкіна. — Ред.). Ми з нею зняли відеопереклад усіх одинадцяти пісень Євробачення. І коли їй написали з «Суспільного», що хочуть запросити перекладати нацвідбір, вона запропонувала мені піти разом. Катя перекладала пісні, а я розмовні студії.
— Хвиля хейту в соцмережах за те, що ви з УПЦ, не вплинула на вашу сурдоперекладацьку роботу під час нацвідбору Євробачення?
— Мене просто без пояснень відсторонили на третій знімальний день від перекладу фіналу.
То була неділя, коли оголошували переможця. Я приходжу й бачу інших перекладачів. Ні режисери, ні продюсери, ні менеджери не попередили, що закінчення нацвідбору я не перекладатиму.
З їхнього боку це було максимально некрасиво, без поваги. Я все ж таки відпрацювала дуже багато часу.
Мама молилася на могилці преподобного Амфілохія Почаївського, щоб я народилася з чистим слухом
— Я знаю, що ви жестову мову вивчили зовсім не випадково.
— Так.
Я з багатодітної сім’ї. Мої старші брат і сестра мають порушення слуху з народження. Їм було складно комунікувати з довколишнім світом і вони вирішили навчити мене жестової мови, щоб я їм допомагала. Пам’ятаю цей процес — як вони мене вчили. Цікаво було.
І потім я завжди їм допомагала. Їздила з ними разом, коли комусь із них треба було влаштовуватися на роботу чи по медичних закладах.
Так що жестову мову я почала серйозно опанувати десь з чотирьох чи п’яти років.
— А зараз вам скільки?
— Двадцять чотири.
— Ваші молодші сестри не мають проблем зі слухом?
— Ні, в них зі слухом все гаразд
Якось мама, моя тітка та двоюрідні сестри поїхали в паломництво в Почаїв і потрапили на сповідь до схимника Димитрія. Мама мені потім розповідала, що він з ними так поговорив, як ніколи зі своїм рідним батьком вони не спілкувалися. Він направив її сюди, в Миколаївський храм у Чернівцях.
Коли вона була вагітна мною, дуже переживала, щоб я народилася чуюча. Молилася в Почаєві, на могилці преподобного Амфілохія Почаївського. І Господь так управив, що народилася я здоровою, а потім ще Катя та Аня, мої менші сестри. Слава Богу!
Я потім досліджувала це питання, чому дітки народжуються з порушенням слуху. Дуже багато різних факторів можуть вплинути. Наприклад, під час вагітності або відразу після народження дитинка чимось перехворіла. Хоча в нас такого, начебто, не було.
Або це спадкове, передається через покоління. Можливо, хтось у нашому роду колись був нечуючим. Бо в мого старшого брата народились двоє діток з порушенням слуху, а в старшої сестри донечка з чистим слухом. Тут уже як Господь управить.
— Я також знаю, що ви не тільки братові й сестрі допомагаєте комунікувати зі світом. Що будь-хто зі слабочуючих та глухих людей може звернутися до вас через Instagram.
— Так, нечуючі знають мене через брата і сестру. Окрім цього я веду блог з музикою, записую сторіс жестами, тому на мене підписуються нові й нові люди з порушенням слуху.
А ще я вступила в коледж, щоб отримати спеціальність «соціальна робота (перекладач жестової мови)», і там ближче познайомилася з організаціями, які професійно займаються цими питаннями. Наприклад, нещодавно поїхала волонтером у літній табір для дітей з обмеженням слуху.
Ну і просто написала в інтернеті, що кому потрібно, я допоможу. Поїхати до лікаря — взагалі без питань. До мене пишуть, і я не відмовляю, оскільки розумію, наскільки для нечуючої людини складно не мати сурдоперекладача.
По факту зараз роблю це на постійній основі, абсолютно безкоштовно. І працюю над тим, щоб в Україні збільшилася кількість перекладачів.
Якщо доносити свою позицію спокійно, і відповідь буде адекватна
— До речі, про ваш Instagram. У вас там є окрема вкладка «УПЦ», за що, власне, критики і вчепилися. Навіть після всієї цієї історії ви цю вкладку не прибрали. Не боїтеся, що історія з хейтом може повторитися?
— Вважаю, що людям потрібно пояснювати. Бо ті, хто голослівно нас обвинувачують, часто просто не розбираються і не розуміють, що в Церкві насправді відбувається. Так само, як зі мною було: хтось щось десь побачив, щось написав, і пішло. Людям дай би тільки пообговорювати когось, а сісти, аргументовано розібратися, де правда, а де обман, вони не поспішають.
Тому намагаюся доносити нашу позицію. А вкладку закріпила, щоб кожного дня одне й те саме не повторювати.
На мене підписані люди з різних конфесій. Чому від них немає агресивного ставлення? Бо я показую себе такою, яка я є, розказую про своє життя, про те, якою насправді є віра в Бога.
Я роблю переклад служб у храмі. На Пасху цьогоріч знімала взагалі всю службу. І багато людей, навіть не з Української Православної Церкви, мені написали: «Олечко, дякую. Я зараз за кордоном, не могла бути на вечірні. Але завдяки тобі я ніби побула з тобою на службі».
Навіть невіруючі люди дивились і дякували.
У нас у кожного свій шлях до Бога. Але якщо я бодай чимось можу спонукати зробити якесь добро, уже буду дуже щаслива.
Розумієте, коли внутрішньо тобі легко й просто, коли в тебе такі взаємовідносини з Богом… Я просто знаю, що я права. І не збираюся закриватися чи щось приховувати.
Навіть коли мені скидали ті скріни, було неприємно. Але все ж таки підтримки я отримала набагато більше. Через цю ситуацію на мене підписалося ще більше людей, у тому числі з Української Православної Церкви. Вони так і писали: «Якби не цей скандал, ми б про вас навіть не дізналися».
Абсолютно не жалкую, що я почала говорити і піднімати тему релігії. Бо зараз довкола мене формується дуже гарне оточення людей, які належать до різних конфесій, але є моїми однодумцями. Їм подобається моя сторінка, і мені це приємно.
Ну і головна моя підтримка — це те, що я реально з Богом.
— Як ви думаєте, чого в наших людях більше — нетерпимості чи все ж таки бажання консолідуватися і приймати одне одного такими, які ми є?
— Люди різні. Але якщо доносити свою позицію спокійно в будь-якій ситуації, пояснювати свою точку зору, думаю, і відповідь буде адекватна. Головне — не бути агресивним.
Мені боляче від усього, що з нами відбувається через війну. Але я настільки люблю свою Україну, нашу землю, наших людей, що вірю, що все буде добре. Прийде час, і ми це подолаємо.
Що тримає мене в цьому оптимізмі? Не знаю, все потрошку. Я дякую Богу за те, що трапляється в моєму житті. Вважаю, що для чогось воно потрібно. Навіть погане потім обов’язково обертається на добре.
Завжди шукаю плюси в будь-якій ситуації. Іноді буває важко, коли абсолютно нічого не хочеться. Ніби ти падаєш та Ангел-охоронець втримує й заспокоює — чи книжку якусь прочитаю, чи історію подивлюся, чи є люди, які надихають. Люблю читати Життя святих і спілкуватись з Богом.
Радію, що я живу, радію всьому, що в мене є сьогодні. Завтра чи буде — не знаю. Хочеться зробити для людей якомога більше, залишити після себе хороше. Прожити це життя з Богом і врешті-решт досягнути якогось маленького місця в Царстві Небесному.
— Дуже дякую вам за цю розмову!
