Ми вже повідомляли, що Київрада збирається перевірити 72 храми Києва, бо вважає, що СБУ недопрацьовує (+перелік). І навіть підготували з цього приводу Петицію на сайт Київської міської ради, яку секретаріат КМР відмовився оприлюднити, порушивши таким чином право громадян на вільне волевиявлення.
Сьогодні подаємо юридичний огляд проєкту рішення Київради про перевірку храмів УПЦ.
1. Орган місцевого самоврядування виходить за межі своїх повноважень
Проєкт Рішення Київської міської ради «Про особливості звільнення самовільно зайнятих та забудованих релігійними організаціями (об’єднаннями), керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, чи які мають канонічні та молитовні зв’язки з релігійними організаціями країни-агресора, земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва» вже у своєму визначенні свідчить про бажання органу місцевого самоврядування вийти за межі повноважень, передбачених ст.ст. 25-26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в порушення положень Конституції України та Земельного кодексу України.
Ст. 8 Конституції України закріплює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 21 Конституції України закріплює, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Ст. 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Ч.3 ст. 35 Конституції України визначає, що Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.
Ст. 5 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» чітко визначає, що «всі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається».
2. Повністю порушено закріплений законом принцип рівноправ’я релігій
Проєктом рішення Київської міської ради, зокрема п. 1., повністю нівелюється закріплення принципу рівності релігій та відокремленість держави від Церкви і релігійних організацій.
3. Застосовано поняття та критерії, яких немає у вітчизняному законодавстві
Поняття «керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України» не дає однозначної відповіді на питання, що саме являється «керівним центром (управління)» і хто, коли і за яких умов саме в такому розумінні визначив когось «керівним центром (управління)» по відношенню до релігійних організацій, зареєстрованих на території України.
Крім цього, застосування цих понять вказує на упередженість по відношенню до окремої категорії релігійних організацій, яких Київська міська рада, в порушення чинного законодавства, виокремила за неіснуючими, з точки зору чинного на території України законодавства, критеріями, для можливості проведення перевірок.
Ані Конституція України, ані будь-який інший закон, в тому числі Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», не містять визначення терміну «керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України». Тому формулювання в тексті проєкту рішення прямо суперечать принципу правової визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз. 6 п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20.12.2017 No 2-р/2017). «Юридичної визначеності будь-якого нормативного акта (або його окремого припису) неможливо досягти, якщо текст акта (його припису) є двозначним (багатозначним)… Юридична визначеність — це передовсім недвозначність» (п. 10 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 14.07.2021 No 1-р/2021).
Враховуючи, що, відповідно до положень ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території, застосування принципу правової визначеності є також обов’язковим для таких рішень Київської міської ради.
4. Може бути оскаржене в суді за невідповідність Конституції України
У випадку, якщо Київською міською радою все ж таки буде ухвалено відповідне рішення, релігійні організації, які вказані в додатку до рішення, відповідно до ч. 2 ст. 144 Конституції України, матимуть змогу оскаржити його в судовому порядку у зв’язку з його невідповідністю Конституції та законам України.
5. Земельний кодекс захищає земельні ділянки, передані в користування релігійним організаціям
П. 4.1 проєкту рішення Київської міської ради в частині «вважати такі ділянки самовільно зайнятими і забудованими» прямо суперечить положенням поняття «самовільне зайняття земельної ділянки», передбаченим ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель».
Згідно з положенням цієї статті, самовільне зайняття земельної ділянки — це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Суперечливість формулювання, поданого в п. 4.1. проєкту рішення, полягає в тому, що під час вирішення питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.
Аналізуючи судову практику у справах під час вирішення спорів щодо виявлення ознак самовільного зайняття земельної ділянки, суди неодноразово звертали увагу на те, що необхідно встановити наявність в особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. (Вказана правова позиція зокрема сформована у Постанові Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17 та постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 910/2655/18.)
Положення ст. 92 Земельного кодексу України, а саме п. «в» ч. 2, визначає, що право постійного користування із земель державної і комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України передбачає, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями.
Враховуючи, що оформлення права постійного користування земельною ділянкою релігійної організації не передбачає застосування обов’язковості продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах), передбаченого ст. 134 Земельного кодексу України, під час аналізу документації релігійних організацій та підстав використання ними земельних ділянок, на яких розміщені культові будівлі в порядку, передбаченому Законом України «Про державний контроль за використанням і охороною земель», потрібно звертати увагу на наявність достатніх підстав для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.
З огляду на те, що в більшості випадків Київська міська рада без належних підстав у порушення термінів, передбачених ст.ст. 116, 123 Земельного кодексу України, умисно не розглядає землевпорядну документацію та клопотання щодо надання відповідних земельних ділянок у постійне користування, це не може розцінюватись як самовільне зайняття, бо підстав ненадання саме цієї земельної ділянки в постійне користування в Київської міської ради не було.
6. Про жодне «відшкодування збитків» за користування земельною ділянкою для релігійної організації не може бути й мови
Пункт 4.2. проєкту рішення суперечить положенням п.п. 8.1.7. п.8 Положення про плату за землю в Києві, що є Додатком №3 до Рішення Київської міської ради від 28.01.2015 N 58/923, яке визначає, що не сплачується податок за земельні ділянки, надані для будівництва та обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення діяльності релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку.
Відтак незрозуміло, про які збитки зазначено у відповідному пункті, якщо навіть у випадку встановлення факту самовільного зайняття, ч. 1 ст. 212. Земельного кодексу України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Юридичний аналіз здійснено та надано адвокатським об’єднанням «Апокрисіарій»
