Коли понад рік тому ми готували матеріал про події довкола протоієрея Віктора Талька — настоятеля Свято-Архангело-Михайлівського храму в Бородянці на Київщині, то відсутність офіційно висунутих йому обвинувачень з боку СБУ сприйняли як доказ його невиновності в тому, що йому тоді інкримінували (співпраця з російськими військовими під час окупації Київщини в лютому-березні 2022 року). Як ми повідомляли, після деокупації отець Віктор провів 6 днів у слідчому ізоляторі СБУ, де його щодня допитували, але зрештою відпустили.
Минув понад рік і два місяці, й 7 липня 2023 року СБУ повідомляє, що відкриває «кримінальне провадження щодо настоятеля храму УПЦ (МП), який допомагав рашистам під час окупації Київщини».
Що послугувало підставою саме зараз відкривати провадження й чи з’явилися у справі нові докази, запитуємо в очевидців цієї справи.
Дивний збіг обставин?
Слід зазначити, що риторика інформаційного повідомлення Служби безпеки України відразу викликає запитання.
Так, у назві новини стверджується, що настоятель храму «УПЦ (МП) допомагав рашистам під час окупації Київщини», але в наступному реченні йдеться, що СБУ ще тільки «розслідує факти колабораційної діяльності» та «наразі перевіряються дані про його можливе сприяння рашистам у примусовому вивезенні до Білорусі майже 100 мешканців Київщини». Наскільки етичним є, не кажучи про законність, писати про провину людини як доведену, якщо слідство ще триває?
Щодо назви УПЦ (МП), то це якраз той випадок, коли державні органи порушують закон України й називають релігійну організацію не так, як вона юридично зареєстрована, а відповідно до пропагандистського шаблону, покликаного розпалювати релігійну ворожнечу.
Також звертають на себе увагу рядки: «За попередньою версією слідства, клірик запропонував окупантам використовувати підвальне приміщення релігійної установи для ув’язнення учасників руху опору», внаслідок чого на території храму розпочала функціонування російська катівня, де «з 29 по 31 березня 2022 року рашисти утримували трьох українських волонтерів, що привезли гуманітарну допомогу для місцевих жителів».
По-перше, Бородянка потрапила під окупацію буквально через декілька днів після початку повномасштабного вторгнення. І навряд чи за майже місяць хазяйнування російські загарбники потребували «пропозицій» від будь-кого, аби облаштовувати свої катівні. По-друге, наскільки можливим є використання висловів — «ув’язнення учасників руху опору», якщо в наступному реченні йдеться про волонтерів, які привезли гуманітарну допомогу. Вочевидь, у тексті навмисне вживаються емоційно підсилені формулювання — для створення відповідного впливу на читацьку аудиторію.
І все ж таки, чому з таким запізненням відкривають провадження?
Мало хто знає, що повідомленню СБУ передував інший документ.
У неділю, 2 липня, в місцевих телеграм-каналах і Facebook-спільнотах Бородянки почали репостити емоційний допис одного з колишніх меценатів Свято-Архангело-Михайлівського храму Олександра Бадрудінова. На своїй сторінці в ФБ він виклав пост з розповіддю про власний внесок у будівництво церкви в Бородянці та з критичним відгуком про настоятеля.
З-поміж іншого, з обвинувачень, висунутих О. Бадрудіновим до о. Віктора Талька, випливає, що останній своєю «агітацією за Партію регіонів» у 2010 році допоміг «привести до районної ради 18 регіоналів на 26 мандатів від усієї кількості депутатів…» Складається враження, ніби ледь не вся Бородянка голосувала так, як «благословив» настоятель Архангело-Михайлівської парафії. Проте навряд чи авторитет батюшки аж настільки беззаперечний серед мешканців, що одним своїм словом він визначив долю всього голосування.
І однак це не заважає тодішню перемогу Партії регіонів на місцевих виборах тепер теж інкримінувати йому як «умисну злочинну дію».
Далі у тексті О. Бадрудінова міститься той самий перелік обвинувачень, які через 5 днів викладе в себе на ресурсах Служба безпеки України (подаємо зі збереженням орфографії та стилістики оригіналу): «Благочинній церкві РПЦ Віктор (Талько), свідомо пішов на співпрацю з окупантами»; «Під час окупації він перетворив будівлю церкви практично в діючий штаб російської армії та ФСБ»; «Там формували людей в групи та примусово проводили евакуацію мирних жителів до Білорусі», «на території церкви знімали неправдиві пропагандитські програми для російських ТБ, і за участю священника Віктора Талька безпосередньо».
Щодо останнього — на жаль, дійсно, російські окупанти змусили настоятеля спілкуватися з російськими пропагандистами, які потім подали його слова викривлено шляхом маніпулятивного телемонтажа. Але важко відмовити озброєним людям, коли за тобою жінки, діти та мирні місцеві мешканці, які шукали захисту на території православного храму під час інтенсивних бойових дій.
В усьому іншому виглядає так, що 2 липня з’являється допис О. Бадрудінова у Facebook із сотнею гнівних коментарів і репостів. 7 липня виступає з повідомленням Служба безпеки України, де фактично повторюються уже оприлюднені Бадрудіновим звинувачення.
І відразу після цього виходить анонс, що на 9 липня в палаці культури ім. Т. Г. Шевченка в Бородянці призначено збори зі «зміною підлеглості релігійної громади до складу ПЦУ, обранням нового голови релігійної громади та затвердженням нової редакції статуту».
Загалом від старту інформаційної кампанії не минуло й 10 днів — а храм уже переведено, хоч і незаконно, до ПЦУ.
Хоча чи мають ті 200 осіб, присутніх у неділю, 9 липня, на зборах у палаці культури, право представляти й висловлюватися від імені всієї багатотисячної територіальної громади Бородянки, не кажучи вже про релігійну громаду, яка зміну юрисдикції не підтримала.
Трохи запитань і відповідей від першої особи
Поки чекаємо на результати слідства, запитуємо в прихожан Свято-Архангело-Михайлівського храму, що там у них зараз відбувається.
Настоятель парафії ні про які нові факти чи зрушення по його справі інформації не має — про новий виток розслідування дізнався зі ЗМІ. Жодних дзвінків чи повідомлень від СБУ йому не надходило. Він особисто їздив у Київ до слідчого, який вів його справу ще рік тому, і там відповіли, що запитань до нього дійсно не мають.
Усе духовенство парафії на місці. Ніхто від слідства не ховається. Служби правляться, парафіян на богослужіннях — повна церква. Повідомлення про те, що отця Віктора виселили зі священницького будинку, що на території храму, не відповідають дійсності.
Та й куди 70-річному настоятелю виселятися, якщо під час окупації Бородянки в лютому-березні 2022 року він та його родина повністю втратили житло. Будинок, де мешкав із сім’єю отець Віктор, розбомблений російськими нападниками, поруч із подвір’ям його сина також прилетів снаряд — на щастя, жінки та діти в цей час перебували в укритті.
Новий виток інформаційної хвилі у справі річної давнини на парафії пов’язуть із тим, що на хвилі хейту легше буде захопити будівлю церкви, задля чого й знищують авторитет настоятеля, а разом із ним і всієї парафії УПЦ, називаючи вірян «рашистами» та «посібниками окупантів». Тоді як у багатьох із них рідні та близькі воюють на фронті, захищаючи Україну від російської агресії.
За рік мешканці Бородянки вже заспокоїлися, багато з тих, хто виїжджав в евакуацію в Білорусь (оскільки росіяни не випускали автобуси з біженцями будь-куди на територію України), повернулися і свідчать про те, що це не було викраденням чи примусовим вивезенням. Письмові свідчення про це зберігаються на парафії. Люди, навпаки, дякують отцю Віктору за те, що з його допомогою вдалося виїхати з міста подалі від інтенсивних бойових дій.
Щодо «катівні» в підвалі церкви — то це взагалі досить легко перевірити. Хай ті люди, яких начебто там тримали, покажуть, де на храмовій території може знаходитися те приміщення.
Серед обвинувачень також активно розповсюджуються чутки, нібито біля храму розстрілювали людей. На жаль, деяких захисників України росіяни дійсно вбили на блокпостах, але священнослужителі, навпаки, самотужки ховали загиблих, оскільки церква розташована неподалік від цвинтаря. І про це ми також розповідали рік тому у відвертому інтерв’ю з настоятелем.
Якщо є свідки з боку обвинувачення, то є й люди, які в той страшний місяць окупації жили при церкві й усе на власні очі бачили. І свої свідчення про ті події вони задокументували письмово.
Що ж до зборів у палаці культури в неділю, 9 липня, то парафіяни подали документи у відповідні державні органи з приводу незаконного втручання в діяльність релігійної громади Свято-Архангело-Михайлівського храму.
Територія безправ’я і беззаконня
Ми по-людськи чекаємо на справедливе та об’єктивне розслідування справи отця Віктора Талька, але досвід останніх місяців свідчить, що результат розгляду справи мало вже кого цікавить.
На жаль, в Україні, яка понад 9 років б’ється за свою свободу та незалежність, храми та монастирі Української Православної Церкви стали територією тотального безправ’я. Без ухвали суду чи офіційного вироку, в супроводі загонів спецпризначення чи поліції, вірян УПЦ стусанами та лайкою виганяють із побудованих та відреставрованих ними приміщень, подаючи це як національну перемогу та звільнення.
Напевне, це можна зрозуміти — адже народ так втомився від обстрілів, руйнувань та катувань, яких Україна зазнає внаслідок російської агресії, що народний біль уже став нестерпним. Однак завдаючи удару у відповідь нібито по ворогу, а насправді по таких самих стражденних українцях, ми всередині країни не стаємо сильнішими. Навпаки, життєдайна сила народу розпорошується на внутрішні чвари. На радість загарбнику.