Щоразу, коли здається, що все пропало, Господь посилає знак і свідчить, що життя переможе, навіть якщо дуже важко в це повірити, бо тимчасово стоїш посеред темряви.
Минулий «форум матушок» (офіційна назва — Всеукраїнський форум дружин священнослужителів УПЦ) стартував 23 лютого 2022 року. Другий день із запланованих двох не відбувся: почалося повномасштабне російське вторгнення.
Нинішній IV форум проходив у Києві 1 та 2 листопада. Проте, як висловився один із гостей заходу митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин, відчуття було таке, ніби не новий форум розпочався, а продовжився той, попередній, на багато місяців перерваний війною.
Хочемо розповісти, якою натхненною та оптимістичною стала ця подія — у світлі об’єктиву фотографа Сергія Рижкова.
Учасники й учасниці IV Всеукраїнського форуму дружин священнослужителів УПЦ,
1-2 листопада 2023 року
Життя не поставиш на паузу
Між III та IV форумами минуло півтора роки. Точніше, як зазначила одна з учасниць, рік і вісім місяців — вона пам’ятає точно, бо в її маленького сина день народження був якраз перед війною.
За цей час змінився світ навколо, змінилася наша Церква, безповоротно змінилися ми всі. До того ж сьогодні кожному доводиться жити з цілим комплексом надсерйозних проблем. Як із цим усім впоратися?
Загальна відповідь дружин священників (або матушок, як їх ласкаво називають віряни) — це не дати стресу себе зламати. Адже, як зазначила одна з учасниць, лише 15-20% людей отримають внаслідок травми ПТСР. Решта пройде випробування і стане сильнішими — людська психіка вміє долати стреси й має всі механізми для того, щоб з ними справлятися.
Згуртуватися, підтримати одна одну та поділитися досвідом — ось основні причини проведення заходу, навіть попри те, що з ресурсами на це сьогодні набагато складніше.
«Від початку форум матушок був задуманий як місце для живого неформального спілкування жінок, які живуть схожим життям і тому добре розуміють одна одну, — зазначає одна з організаторів події Маргарита Перзеке-Яланська. — Життя матушки має специфічні тонкощі, і навіть парафіянка так не зрозуміє дружину священника, як інша матушка. Тож ця наша зустріч — не суха «паркетна» церковна подія, а тепла душевна ініціатива».
І ця ініціатива дуже затребувана: перед війною, коли значно більша кількість учасниць мала можливість приїхати до Києва, конференц-зал при храмі на честь Собору славних і всехвальних 12 апостолів у Києві, де зазвичай проходить форум, не вміщав усіх бажаючих.
Засновник форуму, перший заступник голови Синодального молодіжного відділу УПЦ архімандрит Іоасаф (Перетятько) теж вважає, що подібні заходи навіть зараз, як то кажуть, «на часі»: «Форуми дружин священнослужителів до війни ми проводили щороку. Я запропонував матушкам провести форум і цьогоріч, і вони дуже зраділи. Так, триває повномасштабна війна, але життя не поставиш на паузу. А щоб їм було ще більш цікаво, я запропонував самостійно подумати, що саме вони хотіли б почути на цій зустрічі.
Звичайно, до обговорень додалися теми, пов’язані з воєнними реаліями. І я побачив, що наші матушки — стійкі, бойові, життя в них дійсно продовжується. Стало помітним, що дружини священнослужителів почали самоорганізовуватися. Наприклад, у них є власна каса взаємодопомоги, і деяким матушкам, які не могли собі дозволити сплатити оргвнесок на форум, інші учасниці колективно допомогли це зробити».
«Уявіть, таксист не хотів мене везти, коли дізнався, що я їду до храму УПЦ»
Які ж питання сьогодні хвилюють прекрасну частину нашої Церкви?
Маргарита Перзеке-Яланська проводила опитування серед матушок: «Цього року ми в закритому чаті склали перелік бажаних тем, а потім за них голосували. З тих, які набрали найбільшу кількість голосів, і склали програму; обговорили також спікерів, яких хотілося б послухати.
Не всі з них змогли приїхати. Наприклад, ми мріяли побачити владику Лонгіна (Жара), але поки що це так і залишилося мрією.
До речі, на етапі обговорень виникали й суперечки. Хтось казав, що оскільки ми дружини духовних персон, то маємо говорити суто на духовні теми. Інші зауважували, що ми всі жінки, звичайні живі люди і хочемо поговорити про своє, про жіноче, про життя в цілому. Зрештою, на форумі були темі і духовні, і просто про життя наше грішне.
Представлені теми — усі вистраждані. Про це все дійсно дуже хотілося поговорити».
Розпочався форум з молебню на початок доброї справи — відслужив його голова Синодального молодіжного відділу УПЦ вікарій Київської Митрополії архієпископ Обухівський Іона. Найгарячіша молитва, звісно, — про мир і перемогу України. Хтось пожартував: якщо посеред минулого форуму матушок розпочалася війна, то, може, цього року саме під час форуму вона й закінчиться? Сміх крізь сльози, надія та воля жити попри біль — це, мабуть, і стало лейтмотивом цих двох насичених днів.
Оптимістичного погляду на проблеми був сповнений виступ першої спікерки. «Уявіть, таксист не хотів везти мене сюди, коли дізнався, що я їду до храму УПЦ», — розповіла юристка, науковиця, психологиня та дружина священника Наталія Веселовська:
— Ми не поїдемо! — сказав мені він.
— Ні, ми поїдемо, — відповіла я.
Познайомивши слухачок із теорією психологічної класифікації особистості, Наталія Веселовська наголосила, що не треба формувати з дитини «щось» на власний розсуд. Завдання батьків — любити своїх дітей і допомогти розкрити потенціал, навички, здібності та таланти, закладені в них Богом.
«Ми дітей своїх любимо, але часто не розуміємо їх». І саме взаємоповага, бажання порозумітися, почути одне одного, домовитися з користю для всіх, віднайти м’який та ефективний шлях вирішення конфліктів — це, як пояснює Наталя, і є запорукою теплих відносин батьків з дітьми.
Наступний гість форуму протоієрей Сергій Чертилін (який більше десяти років служив поблизу Генічеська, а через півроку після початку російської окупації регіону переїхав на Київщину) говорив про сумні реалії церковного сьогодення.
Як діяти у разі захоплення храмів? Що робити, коли твою парафію хочуть силоміць перевести до іншої церковної юрисдикції? Без зайвої лірики, на конкретних прикладах, з поясненням юридичної бази отець Сергій надав декілька рецептів, як поводитися, якщо така ситуація трапилася саме з твоєю парафією.
Отець Сергій наголосив, що і ми не є «безгрішними янголами», адже члени Церкви припускалися помилок, які сьогодні призводять до конфліктів у соціумі. Але так чи інакше зараз настали часи консолідуватися не по вертикалі, а по горизонталі. Час зрозуміти, що ми цілком можемо стати одне для одного підтримкою.
Доповнила цю тему зважена та глибока доповідь митрополита Білоцерківського та Богуславського Августина, який дав матушкам духовну батьківську настанову стосовно того, як поводитися під час складних періодів життя. Владика говорив виключно про духовне, щедро наповнюючи розповідь біблійними прикладами жіночих характерів, вчинків і доль. Жінки, які оволоділи мистецтвом жити по-християнськи (як-от, наприклад, дияконіси або ж матері майбутніх святих) — це найкращі помічниці для батюшок та підтримка для парафіян.
До речі, напередодні у владики на фронті загинув племінник.
«Якщо Бог із тобою у твоєму човні, це не означає, що шторму не буде»
Підтримка і допомога надзвичайно потрібні навіть тим, хто має досвід психологічної травми. Про це розповідала психологиня, травмотерапевт Маргарита Перзеке-Яланська.
«Якщо Бог із тобою у твоєму човні, це не означає, що шторму не буде. Але це означає, що твій човен не потоне під час шторму», — розповідала матушка, і ця думка стала найголовнішою в її виступі.
Доповідачка поділилася порадами, як допомогти собі та оточуючим під час гострого стресу, а також зауважила: жодна травма не буває такою болючою, як та, що нанесена іншою людиною. Але ми лікуємося також саме через взаємодію з людьми, особливо коли самі комусь допомагаємо. Доброта, причетність та віра в Бога — інструменти, без яких не обійтись у роботі з травмованою людиною і які, на щастя, працюють на відмінно.
Шеф-редактор проєкту «Діалог.Тут» Юлія Комінко поділилася порадами, як протистояти кібербулінгу, адже зараз проти вірян УПЦ здійнялася хвиля справжнього хейту у соцмережах. Важливо, що цькування та хейт у коментарях слід відрізняти від переслідування й погроз, які безпосередньо стосуються особистості. І якщо на слова в соцмережах можна не звертати уваги, то в разі ворожих слів і навіть дій варто докласти зусиль, аби захистити своїх близьких чи парафіян юридично через звернення до органів правопорядку.
Віце-ректор Полтавської духовної семінарії архієпископ Веніамін (Погребний) теж поділився рецептами на ті випадки життя, коли сильно «штормить». Його доповідь була присвячена взаємовідносинам між дружиною та чоловіком. Як уникнути розлучень? Як подивитись на сімейне життя з біблійної точки зору? Доповідь викликала жвавий відгук від учасниць форуму, адже рідко хто вміє так поєднувати в розповіді високодуховні та побутові теми, як владика Веніамін, відомий своїм неперевершеним стилем викладання біблійних дисциплін, енциклопедичними знаннями та по-чернецьки глибоким поглядом на життя.
Теми криз у сімейному житті торкнулися подружжя священника Іоанна та матінки Іоанни Шемедюк. Зіткнувшись із першими кризами у власній сім’ї, вони підійшли до вирішення проблем з науково-практичної точки зору. Матінка отримала освіту психолога, і консультує з цих питань й інші подружжя.
Сімейне життя — це те, що мають будувати обидва. А криза — це не вирок, а лише поле для зростання; це час об’єднатися, докласти зусиль і вирішити питання з користю для всієї родини. Результат спільної праці не змусить на себе чекати: її плоди — це зміцнене кохання, глибока довіра між подружжям та незгасаюча романтика. Аби тільки завжди пам’ятати, що за полум’я сімейного тепла завжди відповідають обидва.
На які добрі справи здатна священницька родина, яка прагне спрямовувати тепло власних сердець на служіння Богу та Його пастві, розповідала Надія Бобурка. «Чи можу я колись для когось стати таким плечем підтримки, яким колись стала для мене шкільна вчителька?» — якось поставила собі запитання матушка Надія. Після чого відкрила на парафії недільну школу, де відтоді й викладає.
Тепер в їхньому населеному пункті ходити до недільної школи стало модним. До речі, відвідують її дітки не лише з УПЦ, а й з інших конфесій: місця та ініціатив вистачає на всіх. А починалося з того, що всіх об’єднали… колядки. Дітки хотіли назбирати кошти для лікування викладачки, відтак спів став спільною традицією, а окрім цього з’явилася й безліч інших добрих справ окрім навчання, яке викладачі намагаються поєднати з усякими цікавинками. Сподіваємося на нашому проєкті окремо розказати про сім’ю матушки Надії та її недільну школу.
Ще з однією спікеркою форуму, Тетяною Миткалик із Києва, ми також вирішили зробити окремий матеріал, тому поки що не розкриватимемо деталі її доповіді. Але шарм цієї жінки просто величезний. І вона точно знає, чим, як і кого нагодувати, аби людина (чи навіть ціла релігійна конфесія) відчула себе… зігрітою.
Підприємниця Олена Вєдєрнікова, мама чотирьох діток, засновниця мережі приватних шкіл та ще декількох різноманітних бізнес-ініціатив, надала учасницям поради з фінансової грамотності та ведення власної справи, а запропонована нею бізнес-гра дуже надихнула зал.
Усі два дні форуму видалися емоційними, цікавими, насиченими. «Я повернулася додому немов окрилена. Стільки нових ідей! Стільки можливостей для спілкування, — розповіла Надія Бобурка. — На форумі я зрозуміла, що ми всі дійсно дуже різні. У кожної свій неповторний шлях. Але всім однаково сильно хочеться до Царства Небесного. Тому ми всі рухаємося в одному напрямку».
Чекаємо нового форуму наступного року. Сподіваємося, коли він відбудеться, в країні вже настануть мирні часи. Покладаємося в цьому на Бога й радіємо, що наші священники мають такий міцний тил, з яким точно не страшно навіть у малесенькому човнику рухатися крізь шторм.
