або Хто перший зізнається, того й заборонять
Символічно, що на велике церковне свято Водохреща, Богоявлення Господнього, Кабінет міністрів явив свою турботу про релігійну царину життя держави й подав на розгляд Верховної Ради законопроєкт №8371 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій».
І це одна суцільна іронія.
Законопроєкт унеможливлює діяльність в Україні релігійних організацій, керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі, що здійснює збройну агресію проти України.
Це про яку саме релігійну організацію йдеться?
Віряни Української Православної Церкви вже здивовано знизують плечима: зі Статуту про управління УПЦ прибрано всі згадки про РПЦ. Керівний центр у нас у Києві — Київська Митрополія, а тому нам боятися нічого.
Але іронія полягає в тому, що закон сам визначатиме, де в якої релігійної організації центр.
Так, законопроєкт передбачає «проведення релігієзнавчої експертизи діяльності релігійних організацій щодо виявлення наявності церковно-канонічних зв’язків із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України».
Тобто йдеться не про підпорядкування. Не про юридичну залежність. А про церковно-канонічний зв’язок.
Що саме мається на увазі, запитують від учора професійні юристи.
Очевидно, що такого поняття, як церковно-канонічний зв’язок, у законодавстві немає. Його потрібно буде сформулювати й розтлумачити.
А от як саме його сформулюють та розтлумачать, у цьому й полягає головна інтрига.
Може таке бути, що церковно-канонічним зв’язком оголосять, наприклад, згадку про Грамоту патріарха Алексія ІІ в оновленому Статуті про управління УПЦ. Або навіть сам факт, що УПЦ отримала незалежність від РПЦ, стане приводом визнати наявність у неї церковно-канонічного зв’язку з керівним центром у державі-агресорі.
Це питання тільки юридичної вправності, в якій відтепер покажуть свій клас наші законотворці.
***
Висновків поки що три:
- Законопроєкт, який формально стосується уявної релігійної організації, покликаний закріпити в свідомості громадян, що в Україні є якась така Церква, яка пов’язана з країною-агресором, і Кабмін має рішучий намір припинити її існування.
«Здогадайтеся, громадяни, самі, що ж то за конфесія мається на увазі».
- Якщо УПЦ почне протестувати проти цього законопроєкту, буде тільки гірше — «так ось на кому шапка горить».
- Мовчати й ніяк не протидіяти означає одного чудового ранку прокинутись і отримати на руки закон про заборону саме УПЦ, а який такий у неї є церковно-канонічний зв’язок із Москвою, це вже релігієзнавці постараються притягнути уявне до бажаного.
***
Що робити:
- Не мовчати. Ми — УПЦ, Церква українського народу. Жодних керівних центрів ні в яких інших державах ми не маємо. Заборони не заслуговуємо. Ми — громадяни України й так само потерпаємо від війни, як і вся Україна.
- Повідомляти на всіх рівнях про нашу петицію на сайті Кабміну «Не забороняти Українську Православну Церкву». Цитуйте її, просіть підписати своїх друзів, знайомих і вірян. Хай наше заперечення обвинувачень лунає якомога гучніше: https://petition.kmu.gov.ua/kmu/Petition/View/4953
- Не боятися. Збиратися з силами. Думати, як краще кожному з нас на своєму місці захистити свою Церкву. Насамперед молитвою та сподіванням на Господа.
Детальніше поговоримо, коли з’явиться в доступі текст законопроєкту. Залучимо юристів та міжнародників і будемо оскаржувати його в законному порядку.
