Парафіянин з Івано-Франківська протягом двох років лишився без двох храмів — і ділиться досвідом терпіння та сподівання на Бога.
Неможливо знищити ідею, просто зруйнувавши храм. А от спаплюжити цим не одне людське життя, посіяти розбрат — цілком можливо.
Пехотинец Владислав Кемский — о том, как потерял глаза и часть лица в боях под Бахмутом. И обрёл Бога в Православной Церкви.
Мироварение в Украинской Православной Церкви возобновили впервые с 1913 года.
Спойлер: сегодня — непросто. Но если снять ярлык и увидеть под ним живых людей из УПЦ, то уже легче. Журналистка проекта «ДиалогТут» просит светские СМИ увидеть, что верующие — тоже живые люди.
Ієромонах Нестор (Чайка) про стояння і надумане протистояння під Лаврою.
Протодиякон Катерининського собору Андрій Коваль — про те, як під час окупації його забирали «на підвал», але навіть після цього він не зняв з будинку український прапор.
Глава молодёжного отдела Коростенской епархии — о том, как пришлось переквалифицироваться на помощь военным и искать возможность диалога среди полного недоверия.
Протоієрей Степан Ярема та його дружина Марія облаштували при храмі повноцінний волонтерський штаб, де без вихідних уже понад рік працює заради перемоги вся парафія.
Наш друг, священнослужитель одного з київських храмів, вважає поминання патріарха на сьогодні неможливим. Але настоятель його парафії дотримується протилежного погляду. Як вирішувався між ними конфлікт, що виплеснувся далеко за межі громади?
