Одним із каменів спотикання в сучасній навколоцерковній дискусії в Україні є мова богослужінь. З початком повномасштабної війни це питання ще більше загострилося. Із зрозумілих причин велика кількість вірян у нашій країні зараз відчуває потребу молитися саме українською.
На нашому проєкті ми неодноразово торкалися цієї теми.
Наприклад, протоієрей Олександр Монич із Закарпаття розповів, як саме мовне пристосування богослужбових текстів до потреб певного регіону може зміцнити парафію. Ігумен Валеріан (Головченко) з Києва зазначав, що УПЦ дійсно бракує україномовної літератури. Було також інтерв’ю з архімандритом Полікарпом (Линенком), який теж висловив свій погляд на проблему богослужбової мови.
До свята Різдва Христового представляємо вам здійснений в Українській Православній Церкві переклад святкової різдвяної служби: Різдвяна служба з перекладом та коментарем.
Хто переклав Різдво українською і що взагалі робиться в УПЦ в цьому напрямку, розповідає член Синодальної літургічної комісії УПЦ, керівник Свято-Василіївських курсів церковного уставу та основ літургіки священник Святослав Сьомак.
***
У нас уже є не лише різдвяна, а й пасхальна служба! І йдеться не просто про переклад мінейної служби свята, а про більш комплексний проєкт, до якого я причетний більше як координатор, але доводилося займатися усім потроху: і перекладом, і редактурою, і технічним забезпеченням.
Уже досить давно при Іонинському монастирі в Києві діє спільнота людей, яка поставила собі за мету зробити богослужіння зрозумілішим для вірян. Розпочав цю справу іонинський уставщик архімандрит Спиридон (Письменний). Він зробив «апгрейд» ідеї ще дореволюційного київського літургіста професора М.М. Скабаллановича і почав видавати до кожного великого свята книжечки, в яких було подано текст служби церковнослов’янською мовою з паралельним перекладом та коротким коментарем (пояснення того, що в цей час відбувається в храмі, чи якихось образів з тексту, значення старовинних слів тощо).
Поступово утворився колектив з близько десяти людей, які готували тексти, шукали й адаптували переклади, забезпечували технічну базу. Книжечки просто розкладалися у храмі перед богослужінням, кожен міг взяти собі й слідкувати під час служби, а потім дочитувати вдома.
Водночас ми чудово розуміли те, чого дехто не розуміє й зараз: перекласти церковну службу сучасною мовою — недостатньо, щоб зробити її зрозумілою. Важливо допомогти людині увійти у той мовний, культурний та духовний контексти, в якому богослужіння якнайповніше розкривається й досягає своєї мети.
Для того, щоб зрозуміти богослужіння, людина має бути добре знайома зі Святим Писанням. Як не старайся перекладати, без цієї «бази» незрозумілий текст незрозумілою мовою перетвориться на незрозумілий текст зрозумілою мовою. На зразок того як буває, коли не-юрист читає якийсь договір або не-програміст читає шматок коду: слова ніби знайомі, але відтінки, підтексти і особливості втрачаються.
Це краще, ніж нічого, але все ж таки замало. Тому в нашій праці мовний аспект був не єдиним і не основним.
Поступово проєкт вийшов за межі Іонинського монастиря і ще кілька київських парафій почали замовляти собі до свят такі книжечки.
Ситуація змінилася, коли я представив цей проєкт та нашу Спілку імені Скабаллановича на синодальній молодіжній конференції. Тоді до мене підійшов архімандрит Нифонт (Омельчук) з Волині і сказав: «Ініціатива чудова, ми хочемо брати участь у цьому проекті, але в наших краях російські переклади взагалі не сприймаються, треба лише українські».
Саме тоді утворилося «волинське крило» нашої спілки. Ми поділили різдвяну книжку на двадцять з чимось фрагментів і розпочали на громадських засадах, поміж іншими справами, спільну роботу над перекладом та коментарем до різдвяної служби.
До справи залучилися люди з різних кінців України, і це чудово, тому що так ми можемо на всіх етапах роботи врахувати мовні особливості й досягти того, щоб наш переклад мав мінімум діалектизмів та сприймався органічно.
Тоді нам здавалося, що переклад богослужбових текстів — це задача занадто велична, місіонерська, апостольська, просвітницька й така відповідальна, що куди нам, сіромахам, за неї братися. Будемо перекладати лише коментарі та пояснення до служби, а український текст служби візьмемо з перекладу, зробленого сусідньою юрисдикцією, підредагувавши особливо невдалі місця.
Але тут стався кумедний випадок. Один із учасників перекладу, який не потрапив на нашу установчу зустріч, вочевидь, не знав, що перекладаємо лише коментарі, і в своєму солідному шматку різдвяного канону переклав і коментар, і сам текст. Коли ми порівняли його переклад з тим, що в нас був, то дійшли висновку, що в отця Ігоря вийшло як мінімум не гірше, тож його труд пішов у книжку, а ми стали сміливішими.
В іншої учасниці проєкту дуже добре виходили віршовані або ритмічні переклади, там де вони були доцільні. І це піднімає такий важливий, але забутий аспект богослужбових перекладів, як форма.
Оригінальні древні служби, написані грецькою, або біблійні старозавітні тексти, написані давньоєврейською, завжди мали як глибокий зміст, так і певну форму — ритмічну та метричну організацію тексту. Це були, фактично, вірші. Саме ця форма часто є однією з головних причин заплутаності та незрозумілості перекладів, бо тисячу років тому з грецької на слов’янську їх перекладали слово за словом, зберігаючи той віршовано-неприродній порядок слів, який надавав їм поетичності. При цьому намагалися якнайповніше зберегти зміст тексту. Як наслідок, уся форма втратилася.
Постає питання. Тепер, перекладаючи богослужбові тексти сучасною мовою, чи варто турбуватися не лише про буквальний зміст, але й надавати йому певної ритмічної форми, щоб він звучав легко й піднесено і добре розспівувався у тій гласовій системі, нині притаманній нашій Церкві?
Навряд чи варто відновлювати візантійську систему віршування з її вертикальними смисловими зв’язками та гомеотелевтами — це красиво, але мегаскладно в такій формі зберегти ще й зміст. Також навряд чи варто перекладати чотиристопними ямбами з перехресною римою — як віршики для родинних свят. Але, можливо, ритмізований текст звучав би достатньо органічно і став би гідним фоном для тих високих смислів, які ми очікуємо знайти в богослужбових текстах. Адже можна, мабуть, погодитися, що релігійна поезія, приміром, Й. Бродського або С. Аверинцева за красою і глибиною інколи не поступається кращим зразкам візантійської гімнографії.
До речі, особлива організація тексту могла б надати йому більш «високого штилю», піднесеного звучання і це зняло б деякі питання щодо «сакральності» мови богослужіння. Бо інколи кажуть, що церковнослов’янська — більш висока й духовна, а сучасні мови — приземлені, секуляризовані й занадто побутові. Гадаю, це, швидше, культурне явище: церковнослов’янська (староболгарська, якщо хочете) — предок багатьох сучасних слов’янських мов, і чимало її слів стали архаїзмами, що автоматично надає мові більшої піднесеності.
Звісно, українською ми перед обідом можемо сказати приземлено й побутово: «Ось я беру в праву руку ложку, а біля лівої знаходжу келих вина», а церковнослов’янською це прозвучить як «Се, десница моя вземлет лжицу, при шуйце же чашу вина обретаю». Звучить так високо, що можна навіть тлумачити в певному символічному, мессіанському сенсі. Проте переклад «Іліади» та «Одіссеї» або, приміром, «Псалми Давидові» Т.Г. Шевченка звучать достатньо «високо» і сучасною мовою — саме тому, що є ритмічна організація тексту. Так, Шевченкові «Псалми» — це, скоріше, переспів, ніж переклад, тож це не зразок для наслідування, але принаймні приклад.
Однак повернемося до нашого проєкту. Ми випустили книжку зі службою Різдва Христового з українським перекладом та коментарем. У цій книзі, яка базується на більш ранніх брошурах, що виходили при Іонинському монастирі, коментарі перекладалися нами, богослужбові тексти бралися з україномовних Міней. Для деяких молитов (зокрема двох молитов на повечір’ї) перекладу не знайшлося — зробили самі.
Текст Пасхальної служби та коментарі до неї перекладали вже повністю самі.
***
Нам весь час говорили, що переклад богослужбових текстів має здійснювати лише дуже компетентна комісія з мовознавців, філологів, перекладачів, в ідеалі — святих. І добре, якби це справді було так. Але попит на такі переклади зараз дуже випереджає пропозицію.
Наші книжки не замінюють Мінею, вони не призначені для того, щоб по них читати й співати з алтаря та кліросу. Їхній адресат — віруючий народ, рецепція якого дуже важлива.
Добре, якщо люди будуть завантажувати собі на смартфон нашу різдвяну книжку, пробувати український переклад «на смак», ділитися з нами пропозиціями, зауваженнями, можливо, доєднуватися до цієї ініціативи, особливо якщо це філологи, знавці древніх мов тощо. Треба перекладати, щоб потім було що покращувати.
Користуючись нагодою, хотів би ще раз подякувати за співпрацю всім учасникам нашого проєкту (їхні імена — на останній сторінці кожної книжки) та запевнити, що ми неодмінно продовжимо!
За посиланням нижче можна потрапити на сторінку, де можна або скачати собі різдвяну книжку, або відсканувати QR-код і одразу відкрити її на смартфоні.
https://stvsl.org/uk/різдвяна-служба-з-перекладом-та-комен/
Заглавне фото: ієромонах Симон (Новіков). Київський Свято-Троїцький Іонинський монастир
