Уявіть, що ви зайшли на офіційний сайт «ПЦУ» і прочитали там новину такого змісту:
«Прихильники УПЦ в неділю, озброївшись болгарками, прийшли захоплювати храм ПЦУ. Раніше повідомлялося, що правоохоронці неодноразово фіксували акти вандалізму: прибічники УПЦ по ночах лишали лайливі написи на стінах церкви та погрози. Вже протягом декількох місяців вірян ПЦУ переслідують і вимагають, щоб ті пакували валізи та прямували до Стамбула»…
«З того дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо матимете любов між собою» (Ін. 13, 35), — чітко визначає, як розпізнати справжніх християн, Господь.
Тож неможливо уявити, щоб істинно віруючі у Христа Спасителя вчиняли всі ті речі, які вище ми спробували допустити. Не помилюся, якщо скажу, що такого ніколи не станеться. Ніколи віряни Української Православної Церкви — Церкви Христової — не будуть грабувати, займатися вандалізмом, розбоєм. На відміну від прихильників структури «ПЦУ», яка називає себе Церквою.
Причина перша: жадоба руйнування
Останні три місяці ми, православні українці, з новою силою вимушені тримати оборону від тих людей, які відкрили під час війни другий фронт і намагаються ослабити свою країну зсередини.
Захищати свою Батьківщину, свою віру, свої храми — це, очевидно, речі одного духу. Цим сьогодні займається об’єднана Україна. А водночас процвітають мародери.
Скажіть, у чому різниця між пограбуванням будинку в Бучі, поки його власники, рятуючи життя, виїхали в евакуацію, а можливо, хтось із них знаходиться на передовій, та грабежем беззахисних жінок — відбираючи в них місця розради й молитви за своїх синів, які захищають державу від ворога? Такі «герої» воєнних часів були завжди. Тільки в Україні сьогодні вони ховаються під облаченням панотців із «ПЦУ».
Правозахисниця Вікторія Кохановська розповіла про конкретні факти відвертого «релігійного мародерства». «Під гаслами патріотизму правильні української церкви викрадають майно в неправильних з метою продажу за кордоном», — написала вона і виклала на підтвердження фото.
Щодня ми ставимо собі питання — чим російським військовим заважали мирні квартали, храми, торгівельні центри? Ми дивимося на згарища і не розуміємо, для чого позбавили нормального життя людей, залишивши їх без домівок і місця роботи?
Захоплені рейдерами з «ПЦУ» храми стоять порожні або опечатані. Нам теж не зрозуміти — навіщо було ламати двері, влаштовувати погроми, виганяти нас з дому Божого?
Часто від тих, хто приходить виставляти нас із наших церков, доводиться чути нарікання, буцімто вони не розуміють молитви церковнослов’янською і хочуть молитися на зрозумілій їм мові. Проте, частіше за все, у відібраних силою храмах не лунає молитва зовсім.
Тоді навіщо?
Відповідь до страшного проста, якщо сміливо подивитися правді в очі, — жадоба руйнування. Це те, до чого змушує дух злоби загарбників — і російських, і тих, хто бореться з християнами сьогодні всередині воюючої країни.
Причина друга: фальшивість
Ще одна ознака «ПЦУ» — фальшивість, намагання підмінити собою справжню Церкву.
Наприкінці 2020 року, через два роки після створення «ПЦУ», керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній попереджав про загрозу появи такого поняття у світовому православ’ї, як симулякр. Французький соціолог Жан Бодрійяр описує це явище як «дійсність, яка приховує той факт, що її немає».
Якщо ми знову зайдемо на офіційний сайт «ПЦУ», то новина, яку ми там точно знайдемо, стане прямим підтвердженням тези митрополита Антонія у дії та навіть у «лицях». «У день свята Вознесіння Господнього звершено архієрейську хіротонію єпископа Бориспільського Антонія», — повідомляється в прес-службі структури, яка від початку свого існування маскується під Українську Православну Церкву.
Свого часу вони намагалися забрати собі назву нашої Церкви, а зовсім нещодавно створили паралельний «монастир Києво-Печерська лавра».
Що далі, жартують у соціальних мережах, — перейменують Епіфанія в Онуфрія?
Причина третя: паразитування на УПЦ
«ПЦУ» паразитує на Українській Православній Церкві. Не секрет, що значна частина тем, які цікавлять спікерів цієї структури: що не так в УПЦ?
Журналісти знають про правило «трьох С» і часто його використовують заради рейтингів. Одне з цих «С» — страх. «ПЦУ» відверто маніпулює свідомістю українців і свідомо формує з Української Православної Церкви образ ворога. Вигадує різноманітні нісенітниці та страшилки, навіть не намагаючись підтверджувати свої слова фактами. Дуже легко завоювати увагу читачів, якщо написати, що знайдено винуватця усіх бід.
«На все, що вважали за потрібне сказати про війну, знайдено сорок слів! І жодного з них — про оцінку ідеології “русского міра” як основи агресії та про свою роль в поширенні цієї ідеології», — прокоментував результати Собору УПЦ речник «ПЦУ» Євстратій Зоря. Таким чином, лише за допомогою декількох натисків на клавіші він звинуватив Українську Православну Церкву у причетності до російської агресії. І ось у ЗМІ вже нова хвиля негативу і обливання брудом канонічної Церкви, а «ПЦУ» й далі має привід реалізовувати свої рейдерські амбіції, нацьковуючи своїх прибічників на віруючих УПЦ.
І ось на свято Вознесіння Господнього молодий «клірик ПЦУ» б’є ногою в груди настоятеля Покровського храму у Фастові на Київщині, від чого той втрачає свідомість. Священник, який десятки років вірою і правдою служив на цій парафії, зі сльозами згадує про те, як його побив заїжджий хлопчина. «За все слава Богу. Значить, потрібно постраждати ради Христа», — розповідає мені після основного коментаря отець Анатолій Кириченко-Кіріакідіс. Істинний образ служителя Божого для мене і вочевидь приклад для своїх парафіян, яким, до слова, того дня вдалося відстояти свою святиню. А чого можуть навчити такі забіяки-панотці ПЦУ своїх чад?
Втомлені, виснажені війною люди не отримують слів розради від пастирів цієї структури. Їх втягують у круговерть протистоянь. Розділяють сім’ї, сварять сусідів. Замість духовності своїм прихильникам вони пропонують тільки одне — ненависть.
«Коли я кажу, що я віруюча людина, люблю Бога, а живу, попираючи Божественні закони, то я обманюю і себе, і інших», — наголосив в одній із своїх проповідей Блаженніший Митрополит Онуфрій.
За його словом, для того, щоб називатися християнином, потрібно виконувати заповіді Божі та боротися зі злом у собі.
«Викорінювати зі свого серця зло потрібно молитвою, постом, читанням святих книг і намаганням приліплятися до добра», — так вчить мене особисто не озлоблюватися наш Предстоятель.
