Двома фразами зазвичай намагаються залякати вірян УПЦ: «Народ України вам не пробачить» і «Повернуться бійці з фронту — на вилах вас із храмів винесуть». На перше твердження в людини, яка це чує, виникає запитання «А я хіба не народ?». Заперечення на другу тезу звучить іще коротше: «За що?»
Проте треба усвідомлювати — проти УПЦ воює не народ України, а юридичні компанії з мільйонним бюджетом.
Оскільки рейдерські захоплення парафій УПЦ на користь ПЦУ (так звані «переходи») досягли вже декількох сотень, адвокати, що представляють релігійні громади УПЦ у судах, помітили певну закономірність у веденні судових справ.
На зборах Обухівського вікаріатства Київської єпархії вони розповіли священникам про сумний досвід інших парафій Київщини та запропонували об’єднатися, аби спробувати відстояти свої права.
Вважаємо за потрібне детально розповісти, що саме розказали священнослужителям юристи.
Три єпархії помножено на нуль
«Разом із ними майже не залишилося храмів УПЦ у багатьох районах Київської області. Близько 60-70% храмів на Київщині УПЦ втратила», — поки ми тішимо себе надією на конструктивний діалог і добираємо в інтернет-дискусіях слова та аргументи, адміністративне поглинання релігійних громад УПЦ не зупиняється ні на мить. Навпаки, вибудоване в систему, діє безвідмовно і гарантовано приносить результат.
Звідки про це відомо? Троє київських адвокатів разом з іншими юристами, які представляють інтереси Української Православної Церкви в судах, дослідили особливості ведення судових справ і помітили занадто багато спільного в усіх випадках рейдерських захоплень. Наприклад, що опонентом у судах, як правило, виступає одна й та сама знаменита група юридичних компаній.
Вирішили з’ясувати, що ще, окрім судового супроводу, об’єднує питання так званих «переходів», і за понад рік вималювалася певна картина. У п’ятницю, 22 вересня, її було офіційно представлено на зборах Обухівського вікаріатства.
І ось чому.
«Виглядає так, ніби процеси переведення релігійних громад в ПЦУ відбуваються “самі по собі”. Однак достеменно відомо, що певна група заходить у благочиння і методично, парафію за парафією, знищує благочиння вщент. Маємо підстави вважати, що нині вона зайшла на Обухівщину», — так пояснили адвокати свою присутність на зборах священників.
Далі присутнім поставили питання: «Чи помічали ви останнім часом активізацію закликів у місцевих сільських чатах і вайбер-групах про необхідність перейти нарешті в “українську церкву”?»
Виявилося, така агітація одночасно розпочалася в Креничах і Підгірцях, а також Великих Дмитровичах. У Підгірцях події розгорталися настільки швидко, що місцева влада вже провела збори, на яких постановили перейти в ПЦУ. Тепер священник ПЦУ телефонує настоятелю з обуренням: «Ти коли мені від храму ключі передаш».
Виявляється, «голосування про перехід» — це вже передостання точка перед фіналом — «ломом і болгаркою». А починається все далеко не з агітації та дискредитації місцевого батюшки, а набагато, набагато раніше.
Поки ви спокійно спите, вони ретельно досліджують ваші статутні документи
Слово юристам.
Насамперед слід розуміти, що парафіям УПЦ протистоять не активісти, і тим більше не місцева громада, а великий бюджет. Причому, хто саме отримає цей бюджет — варіюється в залежності від ситуації.
Інколи основну роботу зі зміни юрисдикції бере на себе місцеве керівництво Об’єднаної територіальної громади (ОТГ), тоді кошти отримує він/вона/воно/вони. Якщо староста або мер не погоджуються, тоді легше заплатити професійним активістам, які з гастролями успішно переміщаються по районах, а то й по цілих областях.
Третій шлях — гроші можуть запропонувати настоятелю чи місцевим священникам УПЦ, і тоді громада «переходить» разом з батюшкою.
Священнослужителям ПЦУ, як правило, не платять. Адже все й так робиться на їхню користь. Вважається, що доплачувати за те, що ти ж і отримаєш храм, — то вже занадто.
Як правило, коли справа виходить на рівень «голосування за перехід», це означає, що перемовини з місцевою владою вже відбулися й завершилися успішно.
Коли не спрацювали гроші, діє метод залякування та тиску. Окремі старости зізнавалися, що їм погрожували позбавити премій та надбавок — у випадку, якщо громада «проголосує» не так, як треба. Людині на керівній посаді в селі чи невеличкому містечку є що втрачати, тому цей метод «переходу» теж показав себе як дієвий.
До речі, на цей час достеменно відомо про сформовану «трійку» в одному з десяти районів Києва. Голова району, керівник районного управління культури та місцевий очільник поліції одностайно підтвердили свою палку готовність діяти. Отже, найближчим часом у цьому районі очікується атака на храми УПЦ. Імена посадовців відомі, священнослужителі благочиння попереджені.
Тільки після ретельної адміністративної обробки починається, власне, голосування. На момент скликання зборів громади ініціатори вже знають, що їхні незаконні протоколи приймуть та зареєструють, що поліція не допустить на збори вірян тощо.
Зазвичай батюшки УПЦ б’ють на сполох, коли вже на завтра оголошено прихід рейдерів у храм із болгаркою. Але це фінальна точка, коли зробити взагалі більше нічого не можна.
Діяти треба раніше. Тому що поки ви спокійно спите, ваші опоненти уважно вивчають ваші статутні документи.
Гра на вітчизняних законодавчих колізіях
Починається з того, що хтось надає стороннім особам оригінал парафіяльних статутів. Саме тому, наприклад, в оголошеннях про збори громади для переходу в іншу юрисдикцію використовуються дослівні статутні формулювання. І якщо в документах не наведено лад, не варто дивуватися, наскільки легко, з юридичного погляду, відбувається рейдерство в таких випадках.
Якщо ж документи в порядку, варіантів розвитку подій може бути декілька — вітчизняне законодавство дозволяє.
Наприклад, існує метод підміни списку членів релігійної громади. Десь у будинку культури чи на стадіоні збираються місцеві мешканці. Формується новий список — із членів територіальної громади. Нові «члени» обирають головуючого на зборах та секретаря, вносять поправки в парафіяльний статут (про зміну юрисдикції) і уповноважують когось із присутніх подати ці відомості в органи державної реєстрації.
За законом, будь-які зміни до статуту релігійної громади можуть вноситися тільки за підписом голови парафії. Тому це є відверте порушення закону, однак державні реєстратори закривають на це очі.
Інша колізія, яку на цей час можна назвати основною, полягає в тому, що у вітчизняному законодавстві існує норма, відповідно до якої кожна релігійна громада сама встановлює критерії членства в ній і всі ці питання прописує в своєму статуті, який потім реєструє в державних органах. Але разом із тим, Законом України N 2673-VIII передбачено, що будь-яка релігійна громада здатна вільно змінювати свою юрисдикцію, за умови, що дві третини фіксованих членів проголосують за перехід.
У судах саме довкола цього точаться суперечки: що є первинним — статут парафії чи норми законів. Зараз такі справи вже доведено до Великої Палати. З огляду на те, яке рішення ухвалить вона, очевидно, подібним чином задовольнятимуть позови і суди нижчих інстанцій.
Однак щоб довести справу до суду, слід грамотно вибудовувати стратегію юридичного захисту від самого початку. Для цього всі статутні документи мають бути максимально захищені найбільш чіткими та буквальними визначеннями і формулюваннями.
І обов’язково потрібне фіксоване членство релігійної громади з великим переліком реальних людей.
Чи можна цьому взагалі протистояти
Якщо дуже спрощено, то рейдерська схема виглядає так.
Починається все з підготовчих дій. Найперше — зі зміни громадської думки. Об’єктами інформаційної атаки, як правило, виступають настоятель чи парафіяни. Це можуть бути численні вкиди в коментарях у соцмережах, повідомлення у вайбер-групах місцевих спільнот, статті в місцевих ЗМІ. Ведеться збір інформації, прощупується грунт. Зацікавлені особи намагаються встановити, хто і за що має на батюшку зуб, чим незадоволений.
Як правило, універсальних рецептів не дотримуються, діють повністю індивідуально. В одних селах підбурюють людей проти священника, а там, де авторитет настоятеля є незаперечним, риторика може бути зовсім інша: «Батюшка в нас хороший, тільки ще треба щоб церква була українська».
На цьому етапі треба максимально включитися, адже далі події розгортатимуться стрімко.
Зненацька виходить оголошення про скликання зборів місцевої релігійної громади задля розгляду питання зміни юрисдикції. Зрозуміло, що проходитимуть вони не на території храму, а в будь-якому громадському місці (стадіон/майдан/кінотеатр).
У той самий момент, як побачили оголошення, треба вирушати в місцеву адміністрацію й заявляти, що ініціатори не мають відношення до релігійної громади, проте не відмовлятись від ідеї проведення таких зборів, а запропонувати провести їх згідно з внутрішнім статутом парафії, де головувати має право тільки настоятель. І сам факт звернення про проведення таких зборів обов’язково зафіксувати.
Відмовити не мають права — повинні дати дозвіл на проведення заходу. Це дасть можливість у подальшому подати заяву до поліції про підробку документів — коли територіальна громада вирішить перевести парафію до ПЦУ.
Варто зауважити, що документи, які не містять змін до статуту, державними органами не фіксуються. Але це важливий доказ для судового розгляду. Тому на зборах громада обов’язково розглядає питання зміни конфесійної приналежності, голосує з цього приводу, фіксує результат, і в протоколі зборів зазначає, наприклад, що «ухвалили рішення залишитися в УПЦ». Цей протокол стане доказом того, що збори справжньої релігійної громади відбулися.
До речі, якщо державний реєстратор внесе зміни в статут релігійної громади всупереч тому, що сама релігійна громада провела свої збори й не ухвалювала рішення про зміну юрисдикції, він нестиме подвійну кримінальну відповідальність — за підробку документів та дії, що спричинили заволодіння майном.
Із дозволом на проведення зборів треба не лише підготувати й провести збори релігійної громади, а й обов’язково відвідати те зібрання, на яке прийдуть мешканці для голосування за перехід у ПЦУ. По-перше, треба висловити співгромадянам свою позицію, по-друге, голоси справжніх членів парафії можуть суттєво змінити результати голосування.
Але треба бути готовим, що вірян на збори не допустять, як це практикується тепер майже скрізь. У цьому випадку треба відразу писати заяву в поліцію, адже це порушення права громадян на вільне волевиявлення.
Рейдери діють за схемою, але завжди враховують індивідуальні аспекти. Тому варто зосередитися на тому, щоб діяти на упередження. Заздалегідь подбати про належний юридичний супровід та захист. Залучити активних компетентних парафіян, консолідувати зусилля на рівні благочиння, міста, єпархії.
До речі про консолідацію.
Зайшла велика сума грошей. Виявилося — на Лавру
Усе, що відбувається зараз довкола Києво-Печерської Лаври, виглядає як агонія. Уперті українські віряни для чогось моляться під стінами відібраної в них святині, не бажаючи прийняти дійсність як вона є.
Виявляється, не зовсім так.
Пройшла інформація, що на групу юридичних компаній, відповідальних за рейдерство, зайшла велика сума грошей. Була думка, що на решту київських храмів. Виявлося — на Лавру.
Її збиралися «взяти за три дні». І навряд чи розраховували бюджет на понад 7 місяців активного протистояння.
Це важливо знати, щоб орієнтуватися й розуміти: поки тримається Лавра, відкладається захоплення решти київських монастирів і храмів. Щойно захисники здадуться, за лічені дні рейдери розпочнуть наступні кроки.
Єдине, що можна протиставити бюджету в доларах — це об’єднання й консолідація зусиль. Миряни-юристи, медійники, духовенство, вся парафія має спільно думати, як захистити своє. І це єднання має розповсюджуватися на благочиння, єпархію, всю Церкву. Не чекаючи офіційних закликів, звернень Синоду чи директив згори.
Існують безліч прикладів такої самоорганізації. Як відстоюють свій кафедральний собор віряни в Кам’янці-Подільському. Або парафія в селищі Требухів на Київщині: за 8 місяців 8 разів ініціативна група відбила спроби силового захоплення. Хоча врешті-решт рейдери досягли свого і кадри обличчя дитини у вікні, яку виганяють з будинку разом з батьком-священником, облетіли тоді весь світ.
Єдиний шлях протистояти беззаконню — самоорганізовуватися. Причому слід чітко розуміти, навіщо все це насправді ми робимо.
Прийде час, кожен відповість за все
Держава віддала всі справи, пов’язані з храмами, на розгляд Господарчого суду. Тобто для зовнішніх людей УПЦ і ПЦУ просто судяться за майно.
Однак, на думку юристів, краще судитися, ніж здатися.
Як приклад вони наводять Переяславське благочиння на Київщині, де в ПЦУ переведено всі до єдиного храми УПЦ. І вони стоять порожні. Здавалося б, куди поділися віряни, які ходили в церкви до зміни юрисдикцій. Адже навіть по хатах, де зараз подекуди продовжують звершувати богослужіння деякі парафії, не збирається стільки людей на молитву.
Виявляється, парафіяни просто перестають ходити будь-куди. Для них усі ці суперечки за майно стають каменем спотикання, який свідчить про те, що і в Церкві переважають людські пристрасті й вади.
Однак адвокати наполягають: нині кожен, хто ухвалює те чи інше рішення, саме на це й розраховує — що його не вхоплять за руку. Через сподівання зловмисників на безкарність і відбуваються всі ці рейдерські захоплення.
Проте історія циклічна, і ситуація змінюється докорінно. Рано чи пізно правовий бардак закінчиться. «Колись стануть відомі всі імена — і незаконних реєстраторів, і тих, хто ставив підписи під протоколами, брав участь у зборах, нотаріально завіряв документи», — переконані адвокати. Саме для цього потрібно чітко фіксувати всі порушення, які вчиняються сьогодні.
Тому всі факти рейдерства детально документуються, пишуться позови, подаються в суди. З погляду права очевидно, що рішення по них будуть позитивними — якщо не зараз і не на рівні українських судів, то в недалекому майбутньому та на рівні судів міжнародних, ухвали яких є пріоритетним для вітчизняного законодавства.
Насправді всі бояться переслідувань, тому варто поборотися, щоб не давати приводів наступним поколінням чинити беззаконня, сподіваючись на безкарність.
Що робити з Обухівщиною і не тільки
Але облишимо світле майбутнє й повернемося до сьогодення.
Рейдерська група компаній зайшла на Обухівщину, де діє два благочиння — Обухівське та Українське. Не очікуючи наступних кроків, місцеві настоятелі вирішили консолідуватися.
На зібранні 22 вересня постановили насамперед дослідити наявний стан статутних документів усіх храмів вікаріатства. Документи направлять на розгляд юристів для вироблення рекомендацій щодо необхідного вдосконалення.
Ситуацію тих священників, які вже стикнулися з фактами незаконних зборів територіальної громади, адвокати ретельно вивчать і запропонують термінові заходи, яких ще можна вжити.
Найголовніше — священнослужителі та юристи домовилися про тісну співпрацю й постійну взаємодію. І обов’язково — про взаємодопомогу. Бо в одному з київських благочинь настоятелі не тільки самі не їздили допомагати сусідам-священникам відстоювати парафії, а й прихожан не пускали. Як наслідок — їх кожного зламали за індивідуальним сценарієм. І так — не одне, а понад п’ять благочинь Київської єпархії.
Або ще такий відомий факт. Після того, як в одного священника відібрали храм, батюшки на сусідніх парафіях УПЦ не пускали його в себе до причастя. Важко зрозуміти, як і навіщо всередині однієї Церкви люди проявляють одне до одного таку байдужість.
Разом із тим. «Існує ймовірність, що Українська Православна Церква вийде з усього цього найбільш демократичною структурою України. По-справжньому об’єднаною спільнотою, де священнослужителі та парафіяни зуміли самоорганізуватися. Бо поки що найбільша наша біда — розрізненість та озлобленість. Кожен сам по собі. Так не має бути».
Цими словами завершувалася перша зустріч священників і юристів в Обухові.
Такі заходи не мають бути поодинокими. Обухівське вікаріатство відкрите до співпраці й готове ділитися інформацією, в тому числі юридичного характеру. Найкращий варіант — влаштувати юридичні осередки при благочиннях у регіонах і тримати руку на пульсі одне одного. Можливо, навіть є необхідність подумати над об’єднанням зацікавлених осіб в спільну громадську організацію.
