Що до чого з датами святкування Різдва, розповідає викладач церковного уставу та порівняльного богослов’я Вищих Свято-Володимирських православних богословських курсів Олексій Федоренко.
Першим було питання про Пасху
— Чому Українська Православна Церква святкує Різдво не 25 грудня, як багато інших християн, а 7 січня?
— Одразу зламаю цей стереотип. Наша Церква теж святкує Різдво 25 грудня, просто за старим стилем, оскільки богослужбова практика нашої Церкви, всі церковні події прив’язані до старого стилю, тобто до юліанського календаря.
А календар, за яким живе наша держава, — григоріанський, його називають новим стилем. Якщо ці два календаря зіставити, то побачимо, що 25 грудня за старим стилем — це 7 січня за новим.
— Як склалося, що Церква живе з державою в календарному «розсинхроні»?
— Церква в принципі живе в «розсинхроні» зі світом. Бо Христос сказав: ви ж не від світу (Ін. 15, 19). В Церкві є багато речей, які мають розбіжності зі світським життям — наприклад, коли державне свято припадає на піст.
А взагалі, склалося все так. У світі існують різні системи літочислення, немає єдиної універсальної. Іісус Христос, засновник нашої Церкви, народився в Іудеї, яка в ті часи підпорядковувалася Римській імперії. Там діяв календар, введений за часів імператора Юлія Цезаря — юліанський. Апостоли проповідували саме в Римській імперії: в Малій Азії, Африці, Єгипті. Отже, на тих територіях, з яких почалося розповсюдження християнства, загальнодержавним календарем був саме юліанський.
Що стосується дат святкування тих чи інших подій із життя Церкви, то спочатку постало питання не про Різдво, а про Пасху — першим християнам було зовсім не так очевидно, коли її відзначати. І до Першого Вселенського Собору (відбувся він у 325 році) існувало три традиції святкування Пасхи: сирійська, єрусалимська та римська.
Спочатку розповім про іудейську, тобто єрусалимську. Якщо юліанський календар спирається на обертання Землі навколо Сонця, то іудеї рахували час інакше — відштовхувались від руху Місяця. Місячний та сонячний календарі, відповідно, не збігаються.
Згідно з іудейським календарем, Пасха святкувалася у 14-й день місяця нісана (він починається після першого повного місяця, після весняного рівнодення). Християни в Єрусалимі святкували Пасху Христову разом з Пасхою іудейською. Тільки іудеї відзначали вихід з єгипетського рабства, а християни — Воскресіння Христове.
Існувала також сирійська традиція. Вона ґрунтується на переданні, що Іісус постраждав саме в день весняного рівнодення. У рік, коли Він воскрес, це було 25 березня за юліанським календарем. У нашій сучасній Церкві це передання не відіграє значної ролі, окрім того рідкого випадку, коли наша теперішня Пасха припадає на 25 березня за старим стилем (тоді це називається «істинна Пасха»). Сирійці святкували Пасху в конкретне число конкретного місяця: 25 березня. Відповідно, Пасха могла припадати на будь-який день тижня.
Була ще й римська традиція святкування Пасхи (нагадаю, що в ті часи ми з Римом були в церковній єдності). Пасха в них святкувалася найближчої неділі після Пасхи єврейської — бо ми знаємо, що Христос воскрес у перший день тижня (а це саме неділя).
— Певно, не дуже зручно мати три системи святкування в межах однієї конфесії?
— Так, адже через це виникали непорозуміння. Наприклад, є історичний прецедент, коли Римський понтифік заборонив у служінні ефеського єпископа через те, що той «неправильно» святкує Пасху. Тому на Першому Вселенському Соборі підняли це питання також і вирішили святкувати Пасху відповідно до римської традиції.
Та згідно з яким календарем вираховувати її дату? Найбільш авторитетним астрономам того часу (а це були олександрійці) доручили вирішення цього питання. Вони мали кожен рік розраховувати дату наступної Пасхи (відповідне окружне послання робив патріарх Олександрійський Афанасій).
Трошки згодом це оформилося у пасхалію: Діонісій Малий розрахував, що повне коло збігу місячного та сонячного календарів відбувається кожні 532 роки. Завдяки цим складним розрахункам не потрібно вираховувати дати заново, бо цикл повторюється. Таким чином пасхалія стала вічною. Цей цикл назвали великий індіктікон. Він пов’язаний саме з юліанським календарем.
З 1918 року в наших краях розрізняють «старий стиль» та «новий стиль»
Справа в тому, що у світі немає жодного точного календаря, бо доба не складається точно з 24 годин, у ній є «зайві» хвилини. До XV століття накопичилась велика похибка, тому календарна дата сонцестояння не збігалася з реальним днем, коли відбувалося це явище. Між юліанським календарем та реальним астрономічним роком різниця становила вже 10 днів. І тоді папа Григорій у 1582 році дає своїм астрономам завдання підкоригувати календар. Похибку врахували, і календар «здвинувся» на десять днів уперед.
Були в папи й політичні мотиви. Тоді в Європі широкомасштабно йшла Реформація, тобто поширювався протестантизм. Папа втрачав свої позиції, тому йому важливо було заявити про свою політичну силу, спроможність, владу. Календарне питання для цього підходило, адже мало масштабне світове значення.
Проте деякі регіони, в яких уже закріпилися протестантські конфесії, сприймали як зло все, що походило від папи. Тобто не вся Європа прийняла цей календар одразу. Але так з’явився «новий стиль», або григоріанський календар. Пасхалія при цьому не змінилася.
— Як її пристосували до нового календаря?
— З дуже громіздкими поправками, в яких можуть розібратися лише спеціалісти.
У Російській імперії календар папи римського також не прийняли. Народ і держава продовжували жити за юліанським календарем аж до 1918 року.
Але після подій жовтневого перевороту раднарком на чолі з В.І. Леніним видав декрет, у якому йшлося про «введення однакового майже з усіма культурними народами літочислення».
Для Православної Церкви декрет, введений безбожником, також не був авторитетним, вона його не прийняла і продовжила жити за юліанським календарем. Відтоді в наших краях розрізняють «старий стиль» та «новий стиль». Церковне життя йде за старим, а світське — за новим.
Новий виток історії календаря починається після Першої світової війни, коли в Європі сильно змінюється політична ситуація.
Константинопольський Патріархат на той час був на території Османської імперії. Греки мріяли, що в Першій Світовій Англія допоможе їм визволити їхні землі від османського панування, тому йшли на зближення з європейськими країнами, в тому числі з їхніми Церквами, зокрема з англіканами. Патріарх Дорофей Константинопольський, а згодом і його наступник Мелетій, які готували Всеправославний Собор на 1925 рік, ініціювали перехід Православної Церкви на європейський стиль літочислення.
Нашим патріархом тоді був Тихон (Бєллавін). Він перебував в ув’язненні, коли відбувалися ці події, і вже після звільнення отримав інформацію, що на новий календар переходять усі Православні Церкви. Він також видав декрет про перехід на новий стиль, але в народі цього не сприйняли.
Крім того, виявилося, що не всі Церкви приймають новий стиль. На старому залишилися Єрусалимський патріархат, Сербський, Грузинський. І в Константинопольському патріархаті не все було так гладко: виникла опозиція до нововведень, що призвело до розколу (цей розкол називають «старостильницьким», і він не вилікуваний до сьогодні). Також на новий стиль не перейшов Афон. Зважаючи на ці обставини, патріарх Тихон свій декрет відізвав.
— Отже, і сьогодні не всі православні мають спільне літочислення?
— Загалом дев’ять Православних Церков на сьогодні перейшли на новий стиль, але слід зауважити, що це не григоріанський календар. Поясню чому.
Григоріанський календар офіційно анафематствований нашою Церквою. Коли папа Григорій ввів новий стиль, то надіслав Константинопольському патріарху новину: мовляв, будь ласка, можна переходити. У Константинополі зібрався Собор, який постановив, що зміна календаря — то є справа єретиків, котрі хочуть розповсюджувати свою владу, отже, анафема тому, хто приймає григоріанське літочислення. І коли Константинополь почав процес переходу на новий стиль, там зрозуміли, що канонічно цього зробити вони не можуть. Тому було прийнято рішення розробити новий календар — так званий новоюліанський.
За своїми датами він повністю збігається з григоріанським, але пасхалія в ньому йде за юліанським стилем без поправок. Саме цей календар прийняли деякі Православні Церкви (греки, румуни, поляки тощо). Вони почали відзначати всі свята за новим стилем, крім тих, що залежать від Пасхи, — Великий піст, Вознесіння, П’ятдесятниця та інші. Це вони святкують разом із нами.
Саме в орбіті юліанського літочислення народився та воскрес Христос
— Чому ми теж не перейшли на новоюліанський календар?
— Після патріарха Тихона нових спроб запровадити новоюліанський календар більше не робили. Але коли кажуть про потребу бути «разом з цивілізованим світом», у мене виникає питання: хіба юліанський календар — це ознака «нецивілізованості»?
У Церкви все одно завжди буде своє життя, що б ми не робили, яким би календарем не користувалися. Головне — що календар ніяк не заважає нашому духовному життю.
Окрім того, пасхалія, вирахувана за юліанським календарем, є вічною. Якщо її переводити на григоріанський календар, доведеться постійно вираховувати похибки, коригувати її за допомогою незручної та громіздкої системи, якою можуть користуватися лише спеціалісти. Так, наша пасхалія подекуди не збігається з астрономічним роком, але навіщо Церкві з ним узгоджуватися? Для нас головне — не весняне рівнодення, а Воскресіння Господа Іісуса Христа.
Григоріанський календар більш прив’язаний до небесних світил, а наш існує сам по собі — як колесо, яке котиться у Вічність, і одне обертання якого займає 532 роки. Це має глибокий символічний та богословський зміст.
Саме в орбіті юліанського літочислення народився та воскрес Христос, і таким чином богослужбовий цикл має з цими подіями часове єднання. І хоча це не є догмат — святкувати Пасху за певним календарем, але такий порядок святкування історично і традиційно є нашим багатством, бо це спадок святителя Афанасія Великого, отців Першого Вселенського Собору та інших.
Та й не потрібно духовне життя рівняти зі світським. Наприклад, є люди, яких засмучує, що святкування Нового року припадає на піст. Але ж Новий рік для духовного життя не має жодного значення, а от святкування Різдва має.
Ви замислювалися над тим, чому в нас так люблять Новий рік? Бо це було головне свято в радянський період. А з’явилося воно, тому що атеїстична влада намагалася таким чином замінити Різдво. Так свята з «різдвяних» перетворилися на «новорічні», і це все — наслідки атеїстичного минулого. Тому якщо зробити правильний акцент, то можна посвяткувати Новий рік і в піст, нічого в цьому страшного немає.
— Отже, всі християни святкують Різдво 25 грудня, просто за різними стилями. Хто встановив цю дату?
— Це пов’язано з деякими цікавими відомостями з Євангелія.
Ми знаємо, що праведному Захарії було явлення Архангела Гавриїла зі звісткою, що в нього народиться син Іоанн, який стане предтечею Месії (Лк. 1, 5-25). Є церковне передання, що Захарія на той момент був первосвященником, а первосвященник раз на рік в Свято очищення мав право заходити в «святая святих» — саме там йому явився Архангел.
Свято очищення в іудейській традиції припадає на осіннє рівнодення, саме в цей день ми святкуємо зачаття праведною Єлисаветою Іоанна Хрестителя (23 вересня за старим стилем; 6 жовтня за новим). Далі ми читаємо, що через шість місяців явився Діві Марії той самий Архангел — зі звісткою про народження Спасителя (Лк. 1, 26-38). Отже, відраховуємо від першої нашої дати шість місяців — і виходить свято Благовіщення (25 березня/7 квітня). Cвято Благовіщення — це водночас і зачаття Марією Іісуса. Відповідно, народження Його сталося через 9 місяців — так і отримуємо дату 25 грудня/7 січня.
Крім того, в язичницькому Римі існувало свято зимового сонцестояння, під час римських сатурналій святкувалося народження Сонця (з цієї дати день починає збільшуватись, а ніч коротшає). А християнська Церква деякі язичницькі традиції переформатувала, наповнюючи їх власним змістом.
От наприклад: ми святкуємо П’ятдесятницю, або День Святої Трійці, і цього дня прикрашаємо оселі та храми зеленим віттям. Колись це була язичницька традиція буйства природи, коли все квітне та зеленіє, але згодом вона перекочувала в наше церковне життя, проте наповнилася зовсім іншим змістом. Ми святкуємо Зішестя Святого Духа, Який є Животворящим, і Його символом є зелений колір, тож цього дня ми прикрашаємо приміщення зеленими гілками, і вони символізують Святий Дух.
Або ж пригадаємо історію про хрест святого Патрика. Його основа — це коло, в яке поміщено хрест. Коло — символ сонця, а кельти, яким проповідував святий Патрик, вірували саме в бога сонця. Патрик сказав їм, що ми теж віруємо в сонце — Сонце Правди Іісуса Христа, і намалював в їхньому колі хрест. Цей хрест на зрозумілій для кельтів мові перевів народ у християнське русло.
Щодо Різдва Христового, то спочатку такого окремого свята в Церкві не було. Святкували Богоявлення, яке об’єднувало і Хрещення, і те, що Бог явився у плоті, тобто Різдво. Проте оскільки, як я вже сказав, цього дня відбувалися римські сатурналії, зручно було замінити поклоніння сонцю поклонінням істинному Сонцю Іісусу Христу. Це відображається в тропарі свята Різдва: Рождество Твое, Христе Боже наш, возсия мирови свет разума, в нем бо звездам служащии звездою учахуся. Тебе кланятися, Солнцу правды, и Тебе ведети с высоты Востока. Господи, слава Тебе!
Треба було дати простому народові правильне розуміння: ми поклоняємося не небесному світилу, а Сонцю Іісусу Христу, який є світло істинне, яке просвічує кожну людину, яка приходить у світ (Ін. 1, 9).
— Чому не можна християнам «синхронізуватися», якщо ми святкуємо одну й ту саму подію? Може, це знизило б кількість суперечок між нами?
— Я не бачу, чесно кажучи, проблеми в розбіжності дат святкувань. Хтось за старим стилем святкує, хтось за новим. То що нам, побити одне одного?
Власне, от що хочеться сказати: давайте просто будемо собою. Святкувати Різдво 25 грудня за старим стилем (7 січня за новим) — це наша традиція, традиція наших предків. Чому б її не зберігати? Різдво — це свято Боговтілення, примирення людини з Богом. Адже Бог взяв на Себе людську природу, і це був перший крок до спасіння людини. Різдво — це свято миру, день, коли ангели співають над Віфлеємською печерою «Слава в вишніх Богу, і на землі мир». Це наше надбання, і до цього треба ставитися з повагою, шанобливо, з любов’ю. Дорожити цим надбанням.
