Чи може держава, законно повертаючи свою власність, втратити саму себе? Отримати споруди, але втратити дух і душу? Зараз вона відбирає у віруючих Лавру та ще декілька пам’яток історії й культури. Що ж, давайте поговоримо про ці кроки держави.
Державне — значить нічиє
Ми всі бачили в багатьох містах і селах історичні будівлі з позначкою: «Пам’ятник архітектури» (або: історії, побуту тощо). Після датування та ще деяких відомостей наприкінці значиться: «Охороняється законом». Хто з нас не бачив таких табличок? А також потрісканих, облуплених стін тих занедбаних, нещасних, але, дійсно, унікальних історичних будівель, на яких вони висять?
Кожну з цих будівель не захистили від руйнування ані закон, ані законодавці та можновладці. Деякі з цих пам’яток у радянський час іще якось реставрувалися. А за роки незалежності розвалилися геть, бо ніхто їм не приділяв належної уваги.
Свої функції господарки українського історико-культурного фонду держава почасти виконувала не те що недбало — не виконувала взагалі. Біля Софії Київської за роки незалежності щільно розмістилися шикарні готелі та бізнес-комплекси. Кловський палац Києва втрачено для культури взагалі. Експонати Музею історії Києва гниють в ящиках у підвалі Українського дому, багато з них загинуло.
По всій Україні руйнуються древні фортеці та палаци. В Одесі гине споруда синагоги Бродського ХІХ століття. Її стан критичний. У цій будівлі знаходиться історичний архів. Древні папірці розпадаються від недотримання режиму вологості, від суцільного грибка та моху на стінах. Немає професійного обладнання, не дотримується температурний режим, не ремонтуються стіни, вкриті величезними тріщинами.
А заповідник у Переяславі? Подібних шокуючих прикладів можна наводити ще дуже й дуже багато.
В Одесі також є дуже красивий пам’ятник архітектури — німецька кірха ХІХ століття. На початку 1990-х вона горіла. Відтоді ніхто нею не займався. Ще трохи, й те, що залишилося від згарища, було би втрачено назавжди. Місто передало кірху лютеранській громаді.
Парафія відреставрувала приміщення й зараз воно є окрасою та перлиною Одеси. В кірху повернулося життя.
Працівники культури з зарплатнею прибиральниці
Тепер, коли розпочалася релігійна війна з УПЦ, держава хоче відібрати у вірян Києво-Печерську і Почаєвську Лаври та монастирі й храми Чернігова. Хоча передавала їх Церкві наприкінці 1980-х радянська влада!
Під загрозою закриття Києво-Покровський та Києво-Флорівський монастирі. Туди вже приходили чиновники. Міністерство культури заговорило про сплату оренди монастирями й церквами. Воно згадало, що обителі — це музеї, а мощі — «експонати».
Гроші за оренду святинь нібито підуть до бюджету (хочеться в це вірити). Хоча в одному з корпусів Лаври до зайняття його монахами був підпільний цех із виготовлення копій старовинних експонатів для продажу туристам в кіосках верхньої Лаври.
Про корупційні схеми Києво-Печерського заповідника може розказати й гучний скандал, коли заступниця директорки заявила пресі, що дала начальниці хабар у п’ять тисяч доларів, одначе не отримала обіцяної посади. Цей факт набув широкого резонансу, але кримінальної справи не було відкрито, все спустили на гальмах.
Відтепер по ліквідованих монастирях будуть водити екскурсії, проводити в старовинних храмах концерти, як це було у Верхній Лаврі після вигнання з неї ченців. І ніхто не згадає, що гучні децибели рок-концертів протипоказані фрескам та мозаїкам, не кажучи вже про блюзнірство та повну невідповідність нових реалій експлуатації цих святинь їхньому статусу та стану.
Стосовно грошей: екскурсії не покриють бюджетів пам’яток. Абсолютно всі історичні архітектурні комплекси, музеї, бібліотеки, театри знаходяться на дотаціях з держбюджету. І ці дотації сягають десятків мільйонів гривень щороку. Та й цього для утримання замало.
Тому пам’ятки тихенько вкриваються тріщинами, зеленіють від моху на стінах і паперах. А які зарплатні Міністерство культури платить працівникам цих установ?! Наукові співробітники отримують менше, ніж комунальники та навіть прибиральниці! Видатки держави на культуру постійно зменшуються, як шангренева шкіра.
Охороняється законом
Зараз Мінкульт простяг руки до віковічних святинь Києва, Почаєва та Чернігова. Замість віруючих туди підуть туристи. Але які туристи під час війни?! Хто буде утримувати ці унікальні комплекси, доглядати їх належним чином, платити комуналку — гірстка прибиральниць похилого віку з жалюгідною зарплатнею? Не секрет, що кадровий голод у галузі культурних бюджетних установ дуже великий, а інколи й критичний.
Ініціатива Мінкульту несе пряму загрозу збереженню нашого безцінного історичного спадку.
Держава — поганий господар і недбалий менеджер
Але існує ще одна складова цього процесу. Релігійна приналежність наших пам’яток є не лише формою їхнього створення та існування, але й змістом, сенсом. Тепер форма залишиться без сенсу. Вона стане мертвою, без дихання та життя. Не кажучи вже про сакральний, містичний аспект цього святотатства. Воно є нічим іншим, як вигнанням зі святинь Бога.
Історія не навчила цих новітніх богоборців хоча би включити інстинкт самозбереження. Бо, як пише Святе Письмо, «якщо хто знищить Божий храм, того знищить Бог» (1 Кор. 3, 17).
Тепер про мораль і політичну доцільність. Тобто, як сказав би святитель Іларіон Київський в ХІ столітті, про Закон і Благодать.
Держава, виганяючи релігійні громади, повертає свою власність собі. Хоча вона поганий хазяїн і недбалий менеджер. Але формально вона має на це право. Головне в цій ситуації — держава задля споруд виганяє людей! Завдає своїм громадянам величезного болю, нехтує їхніми релігійними почуттями, порушує іхні законні права, доводить їх до сліз і ридання.
Споруди без людей теж будуть плакати, коли проржавіють дахи цих будівель та продірявляться труби комунальних систем, а сміття заб’є каналізаційні люки. Із дахів багатьох державних пам’яток всередину старовинних споруд течуть і течуть дощові потоки, немов мовчазні сльози докору й відчаю.
Та повернемося до моралі. Сам принцип відбирання СПОРУД задля вигнання з них ЛЮДЕЙ є глибоко аморальним. Ну що ж, коли така політична воля — люди підуть за поріг. А держава втратить своє моральне обличчя, втратить саму себе…
Таке вже бувало в історії владних структур. Наведу слова класика, який говорив про володарів, котрих потім було знесено з позолочених тронів: «Страшно далеки были они от народа». Я навела цю цитату мовою оригіналу, тому що наші блюстителі релігії з Мінкульту добре знаються на ленінських ідеологемах та політичній практиці послідовників Леніна.
Україно, наша рідна Вітчизно! Ти — країна для людей! Не для системи, не для чиновників, не для споруд. Не дозволяй собі стати Українською Радянською Соціалістичною Республікою.
