Про отця Юрія Зарафутдінова відомо, що він: з перших днів війни, 2014 року, почав волонтерити; здійснив десятки поїздок на передову. Потрапив в аварію, але Бог зберіг життя. Нещодавно пішов на фронт, зараз на передовій. В останньому бою був контужений. Вдома матушка, доньки. В церкві поки служить собрат-священник.
Здавалося б, що можна поганого сказати проти героя о. Юрія? Аж ні. Місцевий священник ПЦУ готує заколот проти «московського попа» — «процедуру переходу» громади, тобто рейдерства.
Учора на своїй сторінці у Facebook отець Юрій звернувся до української влади з приводу насильницького переведення його парафії до ПЦУ.
На відео — пісня у виконанні доньки о. Юрія Христини Зарафутдінової з підписом «Нехай кожен тато повернеться до своєї дитини!»
***
«Дорогі українці, любі співвітчизники! До вас звертається священник Української Православної Церкви, боєць 24 ОМБр Юрій Зарафутдінов.
З перших днів російської агресії проти України, з 2014 року, наша парафія Свято-Іллінського храму села Борочиче Волинської області максимально долучалась до підтримки захисту територіальної цілісності нашої Батьківщини. Ще в ті роки вдалося з так званої ЛНР порятувати з полону односельчанина, бійця 24 ОМБр. Усі ці роки ми разом стояли на захисті країни.
З початку широкомасштабної війни я з волонтерами проїхав добру сотню кілометрів, забезпечуючи підтримку Сил оборони України.
Були спроби деяких осіб цьому завадити, наславши з перевіркою деякі спецслужби. Але люди, зробивши вміло свою справу, прямо дали зрозуміти, що комусь ти просто заважаєш. Бог і деякі солдати знають їх, але Бог їм суддя.
З моменту отримання виклику у військкомат я — боєць Збройних сил України. Не ховався за гаслами і за багатьма чинниками, хоча мав для цього 100%. Усе це робив і роблю заради захисту моєї України.
Країни, яка стоїть на захисті свободи людини. Країни, яка протистоїть рашистській тоталітарній брехні та зневаги до свобод і прав людини.
Кожен волонтер, кожен боєць чітко знає і бачить, за що воює й бореться. Бо вірить, що Україна — країна вільних, щирих, рівноправних людей. Де верховенствує закон, де свободи людини непорушні.
Серед таких свобод — не просто прав, а свобод, гарантованих Конституцією України, — є свобода віросповідання. Кожен має право вірити, як навчили його мати й батько.
Проте допоки я на фронті, пропагандисти Православної Церкви України, проголосивши себе єдиними патріотами, планують відібрати храм у громади Української Православної Церкви нашого села.
Зауважу, що в селі у вірян ПЦУ є свій храм, проте, спекулюючи почуттями, у моїх прихожан, у моєї дружини, в дітей планується відібрати храм.
Тилові активісти прикриваються законами, але насправді одна релігійна громада збирає підписи, щоб забрати храм в іншої громади.
У зв’язку з цим у мене, вірніше у моєї сім’ї, є питання до Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів, до служби в справах релігій та пана Єленського: за яку країну воюють віряни УПЦ, якщо з їх правом віри так чинять? За яку країну вони гинуть?
Це таке рівноправ’я? Допоки боєць на фронті, оголосити його ворогом і забрати право віросповідання?
У мене є питання до Православної Церкви України: як воно, те почуття, коли в усіх проповідях направо й наліво клеймиш вірян Української Православної Церкви ворогами, а вони в цей час гинуть на передовій за свою Батьківщину? Не прикривайтесь святим почуттям патріотизму та виключної любові до Батьківщини, бо це доказується діями, а не гаслами.
Я, боєць Збройних сил України, прошу законодавчу та виконавчу владу забезпечити права і свободи мої, моєї сім’ї та прихожан Свято-Іллінського храму УПЦ с. Борочиче.
Не ганьбіть честі моєї вільної країни. Не заохочуйте релігійних протистоянь: всі ми за Україну. Не діліть громадян України за ознакою віри, мовляв, це кращі українці, а ці гірші.
Честь маю, шановні державники.
Христос воскрес, дорогі брати та сестри.
Хай Господь береже усіх нас».
