ВІД РЕДАКЦІЇ. 1 грудня 2022 року президент Володимир Зеленський оголосив курс на «духовну незалежність» і зазначив, що все робитиметься тільки законними методами. Натомість ми бачимо, як панує беззаконність: не маючи на те повноважень, міська влада на заході України анулює дозволи релігійним громадам на користування земельними ділянками, підтримує нелегітимні збори з переведення громад УПЦ в іншу юрисдикцію, а в Києві Мінкульт взагалі розірвав в односторонньому порядку договір оренди та всупереч законодавству вимагає виселення монастиря та київських духовних шкіл з території Нижньої Лаври.
Найгірше те, що можновладці чинять беззаконня, прикриваючись волею народу й начебто від його імені. Читайте, як штучно створювався конфлікт в Івано-Франківську.
Іменем народу?
25 березня 2023 року в соціальній мережі Telegram було створено публічний канал «МП.NKOG Активісти Івано-Франківськ», власником якого заявлено користувача з ніком «Мар’яна Фартова» (@Fartova5655). Під ніком Мар’яна Фартова у соцмережі зареєструвалася Горіховська Мар’яна Михайлівна.
Наступного дня, 26 березня, в цьому ТГ-каналі було розміщено відео користувача з ніком Саша (що заявлений адміном каналу), у якому він закликає до незаконного захоплення храму на честь Різдва Христового Української Православної Церкви за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Довженка, 2, а також до вчинення протиправних дій відносно священнослужителів та парафіян.
На відео користувач із ніком Саша звертається до всіх мешканців із закликом прийти 28 березня 2023 року о 15.00 до храму і змусити релігійну громаду змінити конфесійну приналежність, а в разі відмови застосувати насильницькі дії.
Під ніком Саша у соцмережі зареєструвався Чепура Олександр Сергійович, який є директором громадської організації «Народний контроль об’єднаних громад». Публічний канал «МП.NKOG Активісти Івано-Франківськ» тому й носить таку назву, оскільки NKOG — це калька із НКОГ — «Народний контроль об’єднаних громад».
У подальші дні до цієї групи приєдналося понад 500 осіб, які у своїх коментарях постійно закликали до насильства щодо членів релігійної громади та силового захоплення храму. Також у групі велося розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, лунали заклики до насильницьких дій над віруючими, до посягання на здоров’я людей — парафіян храму, розповсюджувалася неправдива інформація, мета якої, очевидно, — порушити суспільний спокій та релігійний мир на Прикарпатті.
У своїх відеозверненнях згадані блогери повідомили, що міський голова Івано-Франківська Марцінків Р. Р. та правоохоронні органи — управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області та Головне управління національної поліції в Івано-Франківській області — на їхньому боці, схвалюють їхні наміри та активно їм допомагатимуть у вчиненні силового захоплення релігійної святині (переводити під «український патріархат»).
Підставою для силового варіанту стало звернення до ГО «НКОГ» від Мушака Юрія Богдановича, який себе представляє як голова парафіяльної ради храму Різдва Христового. По факту маємо підробку документів, оскільки щодо протоколу №1 від 25 лютого 2022 року, відповідно до якого було протиправно змінено підлеглість релігійної громади УПЦ шляхом нібито приєднання до ПЦУ, віряни влітку 2022 року подали до суду.
Хроніки беззаконня
28 березня 2023 року близько 15.00 на заклик вищевказаних осіб біля храму Різдва Христового (кафедральний собор Івано-Франківської єпархії) зібралося близько 500 осіб. Були присутні працівники поліції — близько 20 осіб у форменному одязі, працівники УСБУ в області, понад 20 священнослужителів ПЦУ та УГКЦ. Разом із тим — не менше 50 молодиків-радикалів, які приховували свої обличчя під балаклавами.
Спочатку учасники мітингу болгаркою зрізали хвіртку огорожі, після чого вибили її кількома ударами. Агресивний натовп ввалився на територію та оточив храм.
Частина віруючих замкнулася в храмі, частина молилася на паперті та сходах. Натовп скандував гасла, віруючі відповідали «Слава Богу!». Священники ПЦУ намагалися прорватися до дверей, але парафіяни їх не пропускали.
Невдовзі частина штурмувальників (ті самі молодики-радикали, які приховували свої обличчя під балаклавами) зламала ліві бічні двері та вдерлася всередину. Вони розпорошили сльозогінний газ і вигнали священників та віруючих УПЦ, які були всередині. Секретарю єпархії протоієрею Василію Романюку пустили струмінь газу просто в обличчя. Він знепритомнів і впав. Як повідомили лікарі, проти отця Василія використали не сльозогінний газ, а нервово-паралітичний, що призвело до втрати свідомості та судом. Священника госпіталізовано до відділення неврології, він перебуває під наглядом лікарів.
Дещо згодом молодики-радикали відчинили центральні двері храму й зіштовхнули віруючих зі сходів униз. Під ридання парафіянок натовп вибив двері в трапезну. Правлячого архієрея єпископа Никиту з прихожанами виштовхали з території. Останній храм УПЦ на Івано-Франківщині був захоплений.
Злочинні дії та бездіяльність
Усе сталося протягом години, поліція ніяк не заважала бандитам. Поліцейські просто стояли осторонь, а їхній начальник безперервно спілкувався по телефону. Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків особисто був присутній на місці події й урочисто оголосив, що Івано-Франківська область стала першою в Україні, де немає більше Української Православної Церкви.
Передостанній храм УПЦ в Івано-Франківську — Спасо-Преображенський — був знесений екскаваторами у лютому 2022 року. Тому всі віруючі міста молилися в соборі Різдва Христового, громада якого нараховує понад 600 осіб. Симпатиків ПЦУ тут не було взагалі. Люди, яких присилав під храм мер Марцінків під виглядом громади ПЦУ, — підставні особи, якими курувала його помічниця, греко-католичка О. Грушецька.
Після того як влада незаконно перереєструвала громаду в ПЦУ, парафіяни зверталися до поліції, СБУ і навіть до Президента. Їх ніхто не захистив. І ось 28 березня відбулося силове захоплення.
У цій ситуації вражають навіть не бандити зі сльозогінним газом. Ми ж не можемо всерйоз говорити, що всі ці хлопці в балаклавах, кепках і шапках, які гуляють розгромленим храмом, — віруючі?
Вражають ті, хто називає себе священниками ПЦУ. Після того, як вони з владою провернули справжнісінький військовий штурм і захопили чужий храм, ці люди заходять у вівтар і моляться. Кому і про що? Ви відібрали у сотень людей їхню святиню, позбавили їх останнього храму в місті та області. Як можна після цього вимовляти ім’я Богородиці й Христа, про щось Їх просити?
Одразу після штурму організатори (Чепура О. С. та Горіховська М. М.) разом з іще однією дівчиною (яка особисто координувала злам дверей у вівтар, куди потім вдерлася з молодиками й знімала все на телефон) зняли відеоролик, в якому подякували всім, хто взяв участь у цій події. Особлива подяка від них прозвучала на адресу УСБУ в Івано-Франківській області та ГУНП в Івано-Франківській області.
Порушено закон і Конституцію
Відповідно до Конституції України, громадяни України мають рівні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (статті 24 і 35 Конституції України).
Законодавством встановлено кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками (стаття 161 Карного кодексу України).
Відповідно до статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду й віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» захищає свободу світогляду та віросповідання, визначену в міжнародно-правових актах про права людини, зокрема, статті 18 Загальної декларації прав людини (1948 року), статті 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 року), статтях 1, 6 Декларації про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігій або переконань (1981 року), статтях 1, 2 Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин (1992 року), статті 9 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 року).
Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
В діях згаданих у цьому тексті осіб вбачаються ознаки не менше десяти статей кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України (тут і погроза вбивством, вчинена з мотивів релігійної нетерпимості; і розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті; і перешкоджання здійсненню релігійного обряду; і посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів; і незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь; і завдання тілесних ушкоджень, незаконне використання спецзасобів, підробка документів та багато інших).
Очевидно, що метою подібних рейдерських дій, окрім незаконного заволодіння майном юридичної особи — релігійної громади, також є дестабілізація громадського спокою під час війни, поділ суспільства та розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті, образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями.
Усе це дозволяє зробити висновок, що в час, коли наш народ героїчно бореться у війні проти окупанта, в тилу знаходяться ті, хто займається відверто підривною діяльністю та продовжують боротьбу з Церквою та українцями всередині країни.
P. S. Від парафіян захопленого собору ми отримали такого листа
…А тим часом хочеться спитати, як такі події взагалі могли статися? Як, називаючи себе християнами, люди немилосердно нищать дім Божий, лаються, насміхаються і виганяють інших, таких же християн, а потім моляться на руїнах, здіймаючи руки до Господа?
Невже наше суспільство провалило іспит не тільки на християнство, а й на людяність? Бо ж мова не тільки про те, що у храмі лайка, його двері вибиті ногами, а священники витравлені з нього газом. Ідеться й про те, що на холодній землі лежить непритомна людина, хай і відмінних поглядів. Лежить під вигуки з натовпу «не помагайте йому!» у той час, поки журналісти, полюючи за найкращими кадрами, стоять ногами на лавці.
Мова й про те, що єпископа, який терпить зі своєю паствою, не просто осміюють, але й завдають ударів та вимагають «видати». Що за людьми, які покидають свій храм, слідують юні хлопці та кидають каміння вслід.
Де голос лідерів думок та інфлюенсерів, політиків та громадських діячів, який би скерував всю цю жахливу напругу у законне русло, а її гравців розвернув би обличчям одне до одного? Його нема, як і нема голосу від жодної релігійної організації України, яка б взяла на себе роль медіатора. І, очевидно, не буде.
Як воно — втратити останній храм у місті та області? Це так, ніби повернутися додому після похорону дорогої людини.
Як воно — в неділю без жодної можливості бути на Літургії? Це так, ніби сьогодні день народження дорогої покійної людини: пам’ятаєш, любиш, а обійняти не можеш.
Хтось прочитає і скаже: «Чого ж ви так за майно тримаєтесь?» Тримаємось не за стіни, а за те, що було в них. Там хрещені наші похресники й діти, там була чиясь перша зустріч з живим Богом, чиєсь покаяння, чиясь надія, чиясь радість, чиєсь горе. Зрештою, це той простір, де ми були.
Тепер ми не маємо місця для буття. Бути викресленим ще за життя — це гірше, ніж втратити майно.
Хтось прочитає й скаже: «Самі винуваті, бо зрадники, окупанти, колаборанти». Про колективну відповідальність сказано вже багато, не повторюватимусь. А в мене зустрічне питання: а як вам картинка для пропагандистів на росТБ, яку ви зробили, гордо називаючи себе патріотами України?
Хтось прочитає й заперечить: «Деякі ж отці з ПЦУ засудили ці дії». Хочеться вірити, що то був голос їхнього сумління, а не реакція на розголос, який показав справжнє обличчя «добровільної зміни юрисдикції».
Будуть і ті, хто скаже: «Є ж інші конфесії, в чому проблема?» Інші конфесії для мене остаточно померли в той день, коли мій храм був варварськи понівечений. І це не про канони, а про людську гідність. Те, що священне для мене, було потоптане у прямому й переносному значенні.
Після Франківська — Хмельницький, Львів, Шепетівка. Гірко від того, що список ставатиме довшим. А за тим списком — страждання й загублена праця простих українських священників і людей, їхня щоденна праця — від фундаменту та благоустрою до молитви.
Кожен із нас пам’ятає наш храм від цегли до контурів святих Ликів, на які потім ліг розпис, від його благоговійної тиші до гучного й радісного «Христос воскрес!». Байдуже, що в нашому протоколі зборів 496 підписів, а у протоколі прихильників ПЦУ — 27, байдуже, що триває кримінальне провадження про підробку ними документів. Тепер це не наш храм.
З нами, українцями, жителями Івано-Франківська та області, так вчинили ті, хто чітко знає, що наші священники та віряни — не хто інший, як уродженці Прикарпаття. І це все за межею не тільки християнства, але й людяності. Однак війна не триватиме вічно. І більшості з нас ще доведеться поглянути в очі одне одному.
Колись один парафіянин сказав мені: «Як уявлю, що храму не буде, — таке місто пусте. І дім, і робота — а все одно пусто». Так і є, справді. Дуже порожньо.
Чи думають ті, хто при владі, що змушують нас шукати собі для життя інше місто і навіть країну? Що поїдуть ті, хто творить, береже й живе чесно. А тут залишаться ті, хто дикою зграєю принижує слабшого та руйнує те, що не будував.
Після побоїща багато з нас отримали повідомлення та дзвінки від знайомих і друзів інших конфесій. Слова підтримки, жаху і жалю: «З вами так не мали поступати», «Це несправедливо», «Не уявляю, як тобі боляче». Повідомлення не від сильних світу та ієрархів, а від простих людей, яким не потрібна кров тих, з ким вони маленькими гуляли в дворі, ходили в школу, університет чи на роботу, кого знають з життя, а не новинних сюжетів.
Дорогі, бережіть і любіть свої святині, але більше за все бережіть і любіть своїх пастирів та одне одного.
