Нам у коментарях пишуть: «Скільки боярчан запостили фото й відео з історичною подією, поверненням храму до Української Церкви. Із вітаннями і радістю!»
Але місцева влада ввела людей в оману і залучила до протизаконних дій. Ми побачили цю подію на власні очі й хочемо поділитися деякими міркуваннями.
(Передісторію читайте тут: Ми за верховенство права чи за верховенство настроїв?)
Боярка — місто контрастів
Протизаконний захід — зміна юрисдикції всупереч уже висловленому волевиявленню парафіян — прекрасний привід уперше відвідати файне містечко Боярка, що на Київщині. Купа сміття на пів людського зросту на зупинці громадського транспорту при в’їзді, відсутність тротуарів, розбиті дороги, занедбаний цвинтар. Може, тільки з одного напряму Боярка зустрічає гостей таким гармидером?
На цьому тлі Свято-Михайлівська церква на вулиці Івана Франка, 4 вибивається з загальної картини. Доглянута територія, теплий привітний храм. Контраст дійсно кидався в очі.
Так, це факт — релігійні громади відзначаються тим, що в будь-якому хаосі попри все свою святиню люди намагаються утримувати в майже досконалому порядку. По тому, як виглядає церква, можна зрозуміти, наскільки дієва тут релігійна громада і чи взагалі жива ця парафія.
Парафія Михайлівського храму показала себе живою. І жвавою. Два хори в білих хустинках, привітні жіночки-свічниці, ніякого бродіння під час служби. Це показник.
Субота, 25 лютого, свято Іверської ікони Божої Матері. Служили в синіх ризах — це колір Богородиці, на знак Її небесної чистоти.
Після піднесеної служби — хресний хід. Зазвичай ним ходять лише тричі на рік — на престольне свято, у Страсну П’ятницю та на Великдень. Але тут подія була виняткова: мало відбутися голосування за зміну юрисдикції парафії всупереч волі парафіян, тому під час хресного ходу архієпископ усіх рясно кропив святою водою. Коли чиниться беззаконня, земними засобами цьому важко протистояти. Знадобиться небесна допомога.
Після служби всі почали переходити від храму на майданчик, де вже стояло зо два десятки стільців для запланованих міською радою зборів. І контраст між тим, що було в церкві, і тим, що розпочалося за церковною огорожею, попрямував до свого апогею.
У Законі України є не тільки 8-ма стаття, а й 14-та
Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» з усіма численними доповненнями досить чітко визначає межі та підстави здійснення релігійними організаціями своїх повноважень. Шкода, що боярська місцева влада мало того, що сама пішла на пряме порушення закону, ще й місцевих мешканців змусила взяти участь у протизаконних діях.
Так, для того, щоб заманити містян прийти проголосувати за зміну юрисдикції релігійної громади Свято-Михайлівського храму, було надруковано та розповсюджено анонімні листівки. Начебто сама парафія запрошує «допомогти» їй визначитися з підпорядкуванням, хоча з цією неважкою процедурою віряни упоралися б самі. Нова редакція Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» це цілком дозволяє.
В анонімних листівках від імені релігійної громади містилися розлогі цитати статті 8 вищезгаданого Закону України — наприклад, про те, що «рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами». Тобто будь-хто приходь, якщо вважаєш себе віруючою людиною, ходиш до церкви (неважливо до якої і як часто), і віддай свій голос.
Однак. У самому Законі в цій самій статті зазначено: «Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону». Таким чином голосування — це тільки перший крок, за ним мають бути й наступні. Які саме — читаємо в статті 14.
А там багато цікавого. Якщо буде час і натхнення, прочитайте її повністю, бо вона величенька. Ми ж торкнемося ключових моментів.
Рішення про зміну підлеглості треба зафіксувати у статуті релігійної організації. Для чого потрібна насамперед «заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади» та обов’язково «рішення уповноваженого органу релігійної організації про внесення змін до статуту, яке ухвалено відповідно до порядку, визначеного у статуті (положенні) релігійної організації, до установчих документів якої вносяться зміни».
Тільки за дотримання цих (та низки інших) вимог орган виконавчої влади може зареєструвати зміни до статуту. В будь-якому іншому випадку будь-якій спільноті, яка претендує будь-що змінювати в статуті конкретної релігійної організації, посадовці зобов’язані повернути документи без реєстрації.
Керівник Свято-Михайлівської парафії не подавав заяви про зміну підлеглості і не уповноважував для цього будь-яких інших осіб. Релігійна організація, яку він представляє, вже провела відповідні збори, на яких одностайно ухвалила залишитися в канонічній площині Української Православної Церкви.
Отже, деякі містяни цієї суботи витратили свій вихідний для того, аби прийти проголосувати, і якщо їхніми голосами скористується місцева влада і буде внесено зміни до статуту парафії з порушенням вимог Закону України, то таким чином люди мимоволі долучаться до протизаконної діяльності можновладців.
Порушено ще чотири статті Закону України
Власне, через це події того дня поступово перетворилися на бійку та лайку.
На початок реєстрації, 12:00, зібралося близько 20-30 осіб. Чи то боярчани вже розуміють, що з місцевою владою зв’язуватися — собі дорожче, чи то кількість храмів задовольняє, як то кажуть, релігійні потреби місцевого населення. Але масової участі не спостерігалося. І автобусами ніхто нікого не підвозив — як це було влітку у сусідній Тарасівці.
Парафіяни спершу ще вагалися. Планували, що всі прямо зі служби підуть і зареєструються, аби долучитися до волевиявлення. Адже якщо їх дійсно багато, то це відобразиться на результаті і всі побачать, що рішення громади залишитися в УПЦ є голосом більшості.
Та коли перші парафіяни підійшли до реєстраторів, де записували учасників голосування, й поцікавилися, чи вважають присутні себе членами їхньої релігійної громади, відповіді неабияк здивували. Наприклад, люди не приховували, що ходять в інший храм, а сюди прийшли «просто проголосувати». Хтось взагалі виявився мусульманином, але має свою думку щодо того, кому мають підпорядковуватися православні церкви.
Найбільшим розчаруванням стало те, що в списках фіксувалися не паспортні дані, щоб можна було перевірити реальність особи, а просто дата народження і вулиця з номером будинку без зазначення населеного пункту (відео цих протоколів є у нас в редакції Діалог.ТУТ).
«Та це ж люди навіть не з Боярки!» — пролунало біля одного з реєстраційних столів. І розпочалася штовханина.
Від участі в голосуванні парафіяни вирішили відмовитися. Розмова відразу перейшла на підвищені тони. Галас, вигуки «Поліція!» — і озброєні полісмени перебазувалися поближче до місць майбутніх заворушень.
Хтось із вірян побіг до храму, приніс роздруковані плакати з репринтом рішень і постанов міської ради, згідно з якими «немає на території Боярської ОТГ релігійних організацій із словами УПЦ МП чи московський патріархат у назві». Таким чином люди намагалися вести серед присутніх роз’яснювальну роботу.
Натомість представники Православної Церкви України, яких на голосування прибуло з десятеро священнослужителів, дістали з пакетів плакати «Московська Церква в українській крові» в асортименті й почали роздавати всім присутнім.
«Навіщо ви розпалюєте ворожнечу? Хіба ми московська Церква?» — «Ну нарешті ви самі в цьому зізналися…» Тільки такі діалоги вдавалося вести з цими священнослужителями, й окрім ст. 161 Кримінального кодексу України такі дії є порушенням статей 1, 3, 4 та 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Цим законом держава гарантує «сприятливі умови для громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання (ст. 1); свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію (ст. 3); встановлює відповідальність за «розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян» (ст. 4); захищає права і законні інтереси релігійних організацій, а тому будь-яка «релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань» (ст.5).
Ясна річ, ніхто із присутніх панотців не понесе жодної відповідальності за свої протиправні дії. Але в тих парафіян УПЦ, хто прийшов на зустріч з бажанням вести діалог і відстоювати свою позицію в конструктивній дискусії, не залишилося шансів.
Це був фарс від самого початку
Парафіяни вирішили повернутися до храму і провести свої збори з дотриманням усіх законодавчих вимог. 400 осіб ще раз документально підтвердили рішення залишитися в юрисдикції Української Православної Церкви і не змінювати підпорядкування.
А на майданчику продовжувати зібрання вже не було необхідності. Тим більше що, як виявилося, форми для реєстрації послугували автоматичним збором підписів під ухвалою перейти в ПЦУ. І навіть ті віряни Свято-Михайлівського храму, які спершу зареєструвалися, з сумом дізналися, що таким чином підписалися під рішенням, якого не підтримують.
Хоча видимість голосування одноголосно «за» присутні таки продемонстрували, і вже наступного дня в коментарях у соцмережах працівники міськради у свій вихідний бадьоро рапортували, що «вся Боярка» святкує повернення Михайлівського храму до «країнської Церкви». Попри те, що зібрання не має чинності, бо не вповноважене ухвалювати зміни до статуту релігійної громади, та й голосування виявилося фіктивним.
Просто порушено закон. Знову. В черговий раз. Брутально й цинічно. Щойно уповноважений орган виконавчої ради ухвалить фіктивні рішення і внесе зміни в статут, як у хід піде болгарка, про що парафіян уже прямим текстом попередили.
Залишається сподіватися, що Київська військова обласна державна адміністрація, до компетенції якої входить вносити поправки в статут релігійної парафії, не піде на цю фальсифікацію документів і не розглядатиме песевдозбори як легітимні.
…На виїзді з Боярки ми нарешті помітили один із знаменитих біл-бордів, якими мерія запрошувала прийти й проголосувати проти «московського патріархату». Бо раніше погляд настільки концентрувався на розтрощеній дорозі, що не було коли підвести очі.
Боярка, і правда, якесь неперевершене місто контрастів.
Залишається чимало гострих питань
Та навіть такі прикрі інциденти не повинні використовуватися для зчинення галасу про гоніння на УПЦ. Треба домовлятися і за таких умов. Юридично, медійно роз’яснювати людям незаконність втручання в діяльність релігійних громад, свідчити, що ніяка ми не московська Церква, як би це комусь не засіло в голові на рівні безумовних рефлексів та радянських стереотипів.
Але разом із тим. Чому Київська Митрополія УПЦ не може підсумувати гіркий досвід подібних незаконних заходів і виробити рекомендації для парафіян, що робити в разі виникнення загрози підпорядкування парафії чи захоплення храму?
Чому єдиний захист, який Церква може виставити на подібні беззаконні дії, це юристка Вікторія Кохановська? Вона бере емоціями, вмінням перекрикувати опонента і одночасно вести прямі ефіри в соцмережах, але це не предметна розмова, так питання не вирішаться.
І навіщо місцева влада всіляко сприяє відверто протиправним діям у релігійній царині? Решту нагальних питань життя територіальної громади вже вирішено?
Ситуація в Боярці показала, що народу роз’єднання й конфлікти нецікаві й непотрібні. Ми маємо шукати точки дотику. Немає через що українцям розділятися та ворогувати.
