Попросити у тисяч глядачів з усього світу допомогти тим, хто втратив на війні все — рідних, домівки та засоби існування. Звернути увагу світової спільноти на страх та відчай, який принесла до українських сердець ворожа російська армія. Вдарити в медійний набат, щоб показати, як кровоточить тіло нашої Церкви…
Саме з такою метою виступила на 11-й Асамблеї Всесвітньої Ради Церков молода українська журналістка Іванна Ілліна. Захід розпочався в німецькому місті Карлсруе 31 серпня і був присвячений світовому примиренню та єдності, а українське питання посідало на ньому особливе місце. На особисте запрошення генерального секретаря ВРЦ протоієрея Іоанна Савки від Української Православної Церкви участь в Асамблеї взяли Іванна та ще два мирянина.
В Україні нині не одна, а дві війни
Іванна — донька відомої рівненської журналістки Валентини Ілліної. Як написала Валентина на своїй сторінці у Facebook, на нинішній Асамблеї ВРЦ «війна — топ обговорення представників різних християнських вірувань. ЗМІ Німеччини наперебій домовляються про інтерв’ю з українцями, цікавляться не лише ситуацією, а й тим, чим Німеччина, Європа може допомогти Україні…
Упродовж чотирьох днів Іванка дала низку інтерв’ю для телевізійних і радійних каналів. З питань журналістів зрозуміла, що більшість не знає про церковний конфлікт в Україні, тож довелося довго їм пояснювати, що відбувається. Медійники були вражені цинізмом та безглуздям нашої навколоцерковної ситуації. Вони не розуміють, для чого суперечка, якщо в одній країні можуть мирно співіснувати десятки, сотні конфесій. Таку ж позицію висловлюють присутні на Асамблеї віряни.
Позавчора Іванні та представнику ПЦУ дали можливість розповісти про ситуацію в Україні не лише медійникам, а й на загал. Таймінг — 8 хвилин на двох, тому все важливе потрібно було втиснути і сказати так, щоб зрозуміло та по суті. Питання для обох українців озвучили заздалегідь».
«Шість місяців тому життя українців розділилося на “до” і “після”, — говорила у своїй промові Іванна. — І впродовж шести місяців ми відважно боремося з військовою агресією Російської Федерації. Однак українці дуже виснажені, морально і фінансово. Так, ми не повинні втомлюватися, але ми потребуємо підтримки й допомоги людей з усього світу. Світ не повинен мовчати сьогодні, він має зайняти активну позицію».
І попри те, що гуманітарне питання постає так гостро, Іванна наголосила, що в Україні нині не одна, а дві війни. На фронті за рідну землю віддають своє життя мужні воїни, а разом із тим вірян, які йдуть помолитися за них, виганяють із храмів свої ж співвітчизники, прихильники ПЦУ.
«Зараз українці просять не лише про допомогу й підтримку. Ми сподіваємося на розуміння людей з усього світу, ми сподіваємося, що світ нас почує.
Відбуваються силові захоплення храмів. Наших людей виганяють із церков. Це неприпустимі кримінальні дії, які порушують Конституцію України.
Українська Православна Церква — історична та традиційна Церква українського народу. І вона щодня це доводить. Від початку повномасштабного вторгнення УПЦ допомагає біженцям та всім нужденним. Зокрема, лише в Банченському монастирі у перші дні війни було прийнято близько 5000 біженців. У Рівненській області, звідки я родом, ми маємо багато притулків у церквах і монастирях. Моя Церква постачає українським військовим форму. Ми створили цілі відділи, щоб шити форму для військових. УПЦ бере участь в обміні українськими полоненими. І вже відбувся успішний обмін, де УПЦ виступила посередником.
Ми сподіваємося, що побачимо мирне релігійне майбутнє в Україні: в комунікації та діалозі.
Лише віра та підтримка допоможуть нам відбудувати все, що ми втрачаємо в цій жахливій війні».
Разом з Іванною слово отримав і представник ПЦУ. Він також просив надати допомогу будь-яким доступним шляхом, однак коментувати виступ журналістки щодо церковного рейдерства не став.
Сідати за стіл перемовин на довгі, затяжні, але миролюбиві дискусії
Відважна промова української журналістки Іванни, звісно, вразила й нас. Адже на захист Церкви став не ієрарх, не політик, а тендітна молода дівчина. Ми зв’язалися з Іванною та розпитали в неї, як усе відбувалося. Щоб, так би мовити, її очима побачити цю зустріч і відчути настрої.
— Пані Іванно, ви так мужньо озвучили прагнення тисяч вірян щодо захисту нашої Церкви. Що ви відчували, коли зверталися до слухачів, і якою була реакція присутніх?
— Я спостерігала за реакцією людей і зрозуміла, що більшість не очікувала почути про міжконфесійний конфлікт всередині України. Цю тему недостатньо висвітлюють. Тож зовсім небагато тих, хто одразу зрозумів, про що йдеться.
Утім, після виступу до мене підійшло дуже багато людей. Кожен хотів зрозуміти, що саме відбувається і чому. Висловлювали співпереживання та співчуття. Віруючій людині важко усвідомити, як можна проявляти таку агресію — проводити силові захоплення храмів і виганяти людей із церков.
Щодо моїх відчуттів. Ця тема дуже болить особисто мені. Адже я з Рівненської області, де питання силових захоплень храмів УПЦ представниками ПЦУ стоїть гостро. Тому мені щиро хотілося достукатися до суспільства. І я сподіваюся на допомогу у вирішенні питання внутрішнього церковного конфлікту.
— Якою була реакція на ваші слова представника ПЦУ? Чи не було якихось провокацій чи конфлікту?
— Одразу після дискусії, коли ми вийшли за куліси, він запитав: «Нащо ти це зробила? Для чого?» Я відповіла: «Сказала правду? Ти про це? Інакше я не могла». Відтоді ми більше не спілкувалися на Асамблеї. Тепер просто ігнорує мене. Проходить повз.
— Як ви вважаєте, якими є подальші перспективи вирішення релігійного конфлікту в Україні і чи стане світова релігійна спільнота на захист УПЦ?
— Сідати за стіл перемовин очільникам Церков на довгі, затяжні, але миролюбиві дискусії. Вислухати одне одного, знайти спільні шляхи єднання чи співіснування, не таврувати один одного, не вганяти у гріх ненависті, перестати нагнітати. Бог — це любов. І саме за таким принципом досягати конфесійної єдності — заради Бога, заради людей.
Щодо світової спільноти, то все покаже час. Усі повернуться до своїх країн, поміркують і, напевне, вчинять так, як їм підкаже совість.
— Яку пораду ви могли б дати нашим вірянам? Можливо, слова підтримки чи настанову у цей надважкий час.
— Молитися і вірити. Насправді лише це допоможе нам відновити все те, що ми втрачаємо зараз і в загарбницькій, і в релігійній війні.
***
До речі. Критику своєї риторики отримала і Російська Православна Церква від Президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайєра. У своїй відомій промові він звинуватив ієрархів РПЦ у пропаганді, яка «заявляє про Божу волю заради імперських мрій про правління диктатури». За його словами, жоден християнин, який ще має віру, розум і почуття, не зможе розгледіти волю Божу в агресивній війні Росії проти України.
